WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Методики оцінки доцільності капіталовкладень відносно до сучасних умов перехідної економіки Україні - Дипломна робота

Методики оцінки доцільності капіталовкладень відносно до сучасних умов перехідної економіки Україні - Дипломна робота

виробничих програм реструктуризації варто доводити до набору конкретних проектів, що можуть фінансуватися як незалежно від державного бюджету, так і за його рахунок. Програми виробничої реструктуризації повинні передбачати також опрацювання тактики приватизації підприємств або тільки зміни форми управління (корпоратизація), крім тих державних підприємств, для яких на перехідний період доцільно відродити централізоване управління (казенні підприємства).
Для реструктуризації і діверсифікації виробничих комплексів, що мають тісний взаємозв'язок із суміжними виробництвами, підвищення ступеня переробки продукції і конкурентоспроможності базових галузей економіки, доцільно створювати об'єднання (консорціуми, фінансово-промислові групи), у які ввійшли б як основні й обслуговуючі їх підприємства галузі, так і пов'язані з ними тісними господарськими зв'язками підприємства інших галузей, а також фінансово-кредитні установи.
Основними функціями цих об'єднань стане інвестування в спільні проекти по структурній перебудові і діверсифікації виробництва, взаємне кредитування, здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Загальне керівництво зазначеними консорціумами або фінансово-промисловими групами буде здійснюватися за допомогою вхідних у нього або спеціально створених банків (інвестиційних компаній) або холдінгів. Для цих цілей попередньо, без об'єднання всі підприємства корпоратизуються. Приналежні державі контрольні пакети акцій цих підприємств (25-30%) передаються під трастове управління фінансово-кредитній установі, що входить до складу фінансово-промислової групи.
Розроблення програм структурної перебудови не повинно замикатися на галузевому рівні економіки, але це повинно носити і регіональний характер.
Регіоналізація структурних програм повинна здійснюватися шляхом розробки програм структурних змін в економіці регіонів, потенційно небезпечних щодо зростання структурного безробіття, створення більш сприятливого інвестиційного клімату в цих регіонах, розвитки інститутів, що сприяють структурно-інвестиційної діяльності і концентрації на пріоритетних напрямках регіональних інвестиційних ресурсів.
У умовах дефіциту державного бюджету економіка відчуває недостачу державних капітальних вкладень. Такі обставини змушують кардинально змінити інвестиційну стратегію держави і розвити відповідну мережу державних і змішаних інститутів для реалізації цих програм.
Насамперед необхідно чітко розмежовувати сфери залучення державних капіталовкладень. Вони повинні служити своєрідним каталізатором росту приватних капітальних вкладень і капіталовкладень приватного сектора. Державні капітальні вкладення полегшують і стимулюють приватні. Такий зв'язок виявляється в усіх країнах.
Прямі державні капіталовкладення не повинні направлятися в нормально- та високоприбуткові підприємства і галузі, за винятком тих випадків, коли вимагаються значні, непосильні на даному етапі приватному капіталу інвестиції в галузі з тривалим інвестиційним циклом. У основному, прямі державні капітальні вкладення повинні направлятися на об'єкти з більшою соціальною віддачею, чим економічні, а також у галузі виробничої інфраструктури (насамперед, транспорт і зв'язок) і підготовку кадрів для нових виробництв, тобто, у розвиток тих сфер, що забезпечують активізацію приватних капіталовкладень.
Центр ваги державної інвестиційної діяльності повинний переміститися на регіональний рівень. Для цього необхідно набагато більш питому вагу бюджетних коштів залишати на місцях, особливо там, де необхідно активізувати інвестиційну діяльність. Соціальні витрати місцевих бюджетів (поточні і капітальні), як і державного, необхідно перевести на жорстку нормативну основу (у розрахунку на душу населення), а усе або основну частину прибутків бюджетів, понад мінімальні нормативні розміри, направляти на фінансування проектів структурної перебудови господарського комплексу. Ефективною формою може бути змішане фінансування регіональних проектів, коли державні інвестиції складають, приміром, 40-50%, а інша частина фінансується місцевими органами самоврядування і що залучається приватним капіталом.
Скорочення державних капітальних вкладень на економічний і соціальний розвиток, а також проведення приватизації державних підприємств зажадає розширення кола інституціональних інвесторів, фінансових посередників - інвестиційних фондів закритого і відкритого типу, галузевих і міжгалузевих холдінгових компаній, регіональних асоціацій, довірчих товариств. У свою чергу, стають насущними функції органів державного управління програмами розвитку в регіонах по ліцензуванню цих інститутів, організації підготовки кадрів для них і їхньої атестації, сприянню в створенні мережі аудиторських і консультаційних фірм [44].
Розділ 2. Обгрунтування капіталовкладень
2.1. Врахування рівня ризику. Методи кількісного аналізу при управлінні ризиками в інвестиційній діяльності
Суттєвим фактором, що впливає на оцінку ефективності інвестиційного проекту, є фактор ризику. Оскільки ризик в інвестиційному процесі, незалежно від його конкретних форм, зрештою з'являється у вигляді можливого зменшення реальної віддачі капіталу порівняно з очікуваною, то його врахування має важливе значення при проведені аналізу на стадії підготовки проекту до реалізації.
Сучасне ринкове середовище важко собі уявити без розвитку. Підприємницький ризик у ринковій економіці є наслідком незалежного руху капіталу самостійних власників. Тому можна дати і таке його визначення як економічної категорії: це відносини між економічно самостійними суб'єктами з питань оптимізації співвідношення доходів і витрат на основі незалежного руху капіталів (інвестицій) та за умови економічної зацікавленості і відповідальності цихсуб'єктів.
Сучасна теорія прийняття рішень розрізнює три можливих ситуації:
1. Вибір за визначеності, коли результат рішення детермінований і може бути визначений наперед;
2. Вибір в умовах ризику, коли результат не може бути точно спрогнозований, але є певна інформація про ймовірність можливих наслідків;
3. Вибір в умовах невизначеності, коли результат є випадковим і повністю відсутня інформація щодо ймовірності наслідків рішення.
У цій класифікації з практичної точки зору межа між другим та третім випадками дещо розмита, якщо за ймовірність брати так звану суб'єктивну ймовірність, тобто ступінь впевненості людини у настанні тієї чи іншої події.
В економічній теорії передбачається, що людина, яка здібна раціонально приймати рішення виходячи з принципу найбільшої вигоди, завжди має уявлення про ступінь ризику тієї чи іншої альтернативи, обгрунтовуючи його певними міркуваннями. Ці уявлення базуються на впевненості індивіда (суб'єктивних уявленнях) у настанні різних наслідків рішень. Так, нехай як результат рішення вибору проекту розглядається певний єдиний показник (наприклад розмір доходу чи прибутку), фактична величина якого залежить від прийнятого рішення і деяких випадкових факторів, тобто кожному варіантові рішення відповідає свій імовірний розподіл результату. Тоді вибір в умовах ризик буде
Loading...

 
 

Цікаве