WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Антимонопольна політика в Україні - Курсова робота

Антимонопольна політика в Україні - Курсова робота

обсягом капіталу дає змогу надавати клієнтам більшу кількість послуг, зменшити витрати, створити й поліпшити розгалужену мережу філій тощо. До групи найбільших (із чистими активами понад 1200 млн. грн.) належать 8 банків: "Аваль", Приватбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк, Укрсиббанк, "Райффайзенбанк Україна".
Нині в Україні помітно загострилася конкуренціяна ринку банківських продуктів. Безперечну перевагу над своїми конкурентами мають банки, які пропонують клієнтам велику кількість послуг. До основних продуктів банку належать: видача грошових кредитів; прийом депозитів; здійснення грошових розрахунків та платежів; випуск кредитних та платіжних карток; консультування, надання економічної та фінансової інформації.
Щоб сформувати справедливу конкуренцію між суб'єктами фінансового ринку, держава має протидіяти будь-яким проявам монополізму та недобросовісній конкуренції у банківській сфері, ухвалити окремий нормативно-правовий акт про конкуренцію у банківській сфері чи на ринку фінансових послуг. У зарубіжних країнах такі законодавчі акти прийнято. У Росії, наприклад, закон про конкуренцію на ринку фінансових послуг.
Автор наголошує на тому, що перед урядом та Національним банком України стоїть важливе завдання щодо підтримки мережі фінансових установ, які, у свою чергу, формуватимуть конкурентний ринок банківських послуг.
3.7. Анотація на статтю
Т.Бень, В. Сиченко. Методи визначення рівня монополізму на ринках промислової продукції// Економіка України. - 1999. -3. - с. 36-41.
Дослідження різних ринків, де функціонують монопольні утворення, повинні однозначно з'ясувати, хто конкретно може вважатися монополістом, якою часткою ринку повинне володіти підприємство (чи група підприємств), щоб істотно впливати на нього у власних інтересах.
Автори цієї статті пропонують до розгляду три методи, які використовуються у вітчизняній та світовій антимонопольній практиці для визначення рівня монополізму:
1) метод розрахунку частки підприємця на ринку (він полягає у визначенні частки підприємства на конкретному ринку і наступному порівнянні одержаного результату із законодавчо встановленою граничною часткою, перевищення якої дає підставу вважати підприємця монополістом. Перевагами методу є його простота і можливість швидко провести необхідні розрахунки. На цьому методі ґрунтується "Методика визначення монопольного становища підприємців на ринку". Згідно з українським законодавством, монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Основний недолік методу пов'язаний із необхідністю використовувати граничну частку підприємця на ринку, що не враховує специфіку кожної галузі і встановлюється як єдина, усереднена величина для всіх галузей (та відповідних ринків) в економіці країни);
2) метод розрахунку частки фіксованої кількості підприємств (ним визначається концентрація ринку, тобто ступінь переважання на ньому кількох великих підприємств. Показникам, застосовуваним у вимірюванні концентрації ринку, є коефіцієнт концентрації N фірм. Він показує процентне співвідношення обсягів продажу продукції певною кількістю (N) підприємств і загального обсягу продажів цієї продукції на ринку. Недоліки цього методу полягають у тому, що: а) він дає змогу характеризувати не усю сукупність підприємств та її структуру, а лише позиції найбільших учасників ринку, що знижує оцінки; б) не враховується різниця між тими ринками, де діє одна домінантна фірма, і тими, де діють три чи кілька великих фірм на приблизно паритетних засадах).
3) метод визначення рівня монополізму за допомогою індексу Херфіндаля-Хіршмана (IXX).Цей індекс долає недоліки попереднього методу. Він являє собою суму квадратів частки кожного з підприємств, яке діє на ринку. Із збільшенням концентрації ринку величина індексу зростає, досягаючи 10000 для повної монополії.
3.8. Анотація на статтю
О.Мельникова. Особливості національної монополії// Економіка України. - 2001. - 2. - с.50-53.
Сьогодні у розвинутих країнах законодавство регулює присутність монопольних і конкурентрих сил з тим, щоб взаємодія попиту і пропозиції узгоджувалася з виробленою економічною стратегією і встановленим ступенем монополізації ринку. Підтримуючи ринково-конкурентні сили шляхом реалізації відповідної бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики, держава відкриває простір для існування у базових галузях високоефективних компаній (монополій), які завдяки високим кредитно-інвестиційним можливостям мають значні переваги у використанні новітньої техніки і технології, економії на загальних витратах, продуктивності праці.
Автор статті переконана, що в Україні державна монополія - дзеркало економічних негараздів. Головним орієнтиром державної політики має бути суспільний інтерес, а набір стратегічних пріоритетів - формуватися залежно від конкретної ситуації, в якій опинилося господарство. Автор стверджує, що монопольні підприємства повинні отримати можливість розвивати й оптимізувати усі ланки виробництва. Обмеження монополізму, встановлювані законом, повинні стосуватися механізмів реалізації тарифної політики і аж ніяк не порушувати питання внутрішньофірмового господарювання. Але всупереч сказаному державна політика щодо обмеження монополізму, на думку О.Мельникової, спрямована не на створення конкурентного середовища, а на встановлення перешкод функціонування підприємств-монополій.
До переліку підприємств-монополістів, щодо яких проводиться регулювання фонду оплати праці, належать переважно ті, що надають послуги у сферах зв'язку, житлово-комунального господарства й електопостачання, тобто належать до базових галузей економіки країни. Це регулювання передбачає штрафні санкції за зростання заробітної плати проти IV кварталу попереднього року. Мінекономіки, Мінстат та Антимонопольний комітет України керуються при встановленні цих санкцій тим, що заробітна плата з відрахуваннями становить значну частину собівартості, відтак, і тарифів та цін на монопольні види послуг.
Автор висловлює іншу точку зору на цей аспект антимонопольного регулювання. Вона вважає, що зростання основної зарплати робітників, додаткової заробітної плати та заохочувальних компенсаційних виплат відображає зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва на підприємстві-монополісті. Отже, державне обмеження зростання відрахувань на фонд оплати праці гальмує розвиток підприємств і економічне підняття в економіці. О.Мельникова жорстко критикує постанову Кабінету Міністрів України №525 "Про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету підприємствами-монополістами у 1999 р. у зв'язку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці". Автор обстоює думку, що зміна умов функціонування підприємств повинна супроводжуватися, насамперед, зміною ставлення до справи як самого працівника, так і роботодавця. Перебуваючи в ринкових умовах, кожне підприємство повинне мати перед
Loading...

 
 

Цікаве