WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Антимонопольна політика в Україні - Курсова робота

Антимонопольна політика в Україні - Курсова робота

через що практично неможливо оцінити їхню реальну вартість у котируваннях; приватні інвестори не зацікавлені інвестувати державне виробництво;
2) на противагу приватній власності, державна знижує стимули у суб'єктів господарювання (а тим більше - у монополіста) до розширеного відтворення, динамічного розвитку, мінімізації затратматеріальних, фінансових і трудових ресурсів;
3) керівництво таких фірм змушене покладатися на рішення урядових чиновників щодо обсягів виробництва та реалізації продукції, а також рівня цін на неї. Керівники підприємств призначаються урядом і тому орієнтуються не на попит споживачів, а на ієрархію влади.
Стратегічною метою приватизаці природних монопольних структур має бути не проста заміна юридичного права власності, а підвищення мотивації менеджерів та ефективності управління і господарювання. Для зміни стимулів до виробництва, політики керівництва та поліпшення результатів господарської діяльності підприємства приватизація покликана закласти ефективний механізм корпоративного управління. Це означає запровадження системи, яка захистить інвесторів від самовільних дій менеджерів і забезпечить власникам капіталу отримання максимального прибутку на інвестиції.
З огляду на стратегічне значення об'єктів природної монополії в Україні, автори визначають особливу роль держави у регулюванні цієї сфери. У державній власності має залишатися, принаймні, блокувальний пакет акцій підприємств - природних монополістів. Водночас у ринкових умовах державі як суб'єктові господарювання необхідно змінити свою поведінку: з пасивного власника блокувального або контрольного пакету акцій вона повинна перетворитися на активного учасника корпоративно-акціонерного управління компаніями. Активізація її ролі у цьому процесі стимулюватиме підвищення ефективності роботи підприємств - суб'єктів природних монополій, що, у свою чергу, сприятиме продуктивнішому використанню обмежених ресурсів.
3.5. Анотація на статтю
В.Кучеренко, С.Дзезик. Антимонопольне регулювання діяльності підприємств водопостачання // Економіка України. - 2001. - 3. - с.40-43.
Автори цієї статті обстоюють думку про те, що демополізація виробничої сфери і формування конкурентного середовища не повинні здійснюватися автоматично, під впливом штучно створених для цього умов, а мають базуватися на відповідних розрахунках економічної ефективності та соціального значення цих заходів, а також на основі чинних законодавства і нормативної бази.
В антимонопольному законодавстві України відсутня класифікація монопольних утворень, на основі якої можна було б розробити єдиний підхід до оцінки їх діяльності: визначення і регулювання частки ринку і подрібнення підприємств, що випливає з цього. Так, відповідно до статті 16 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" примусовий поділ монопольних утворень не здійснюється у випадках наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних пдірозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства становить менш як 30%. Процес автоматичного поділу монопольного утворення має свої особливості та наслідки.
Автори статті твердять, що стврення на базі єдиного комплексу самостійних підприємств не приведе до формування конкурентного середовища. Поділ єдиного підприємства може призвести лише до складних взаємовідносин уже між двома монополістами.
Виробництво, яке стало монопольним з природних причин, не може стати конкурентоспроможним шляхом створення для цього лише штучних умов. Такі дії, навпаки, здатні призвести до зростання тарифів і зниження суспільного благополуччя. Тим часом головною метою антимонопольного регулювання, як будь-якого регулювання економіки, має бути забезпечення суспільної злагоди і добробуту населення.
На погляд авторів, до першого розділу згаданого Закону необхідно внести зміни і дати чітке пояснення головної мети антимонопольного регулювання, окреслити його головні завдання та методи здійснення. Важливо також додатково включити до антимонопольного законодавстсва відповідну статтю про незастосування санкцій до окремих монополістів у випадках, коли їх діяльність спрямована на підвищення або досягнення соціальних результатів.
До таких висновків автори статті дійшли, проаналізувавши діяльність природного монополіста з водопостачання і водовідведення Одеси ЗАТ "Одесаводоканал" та обласного комунального пдіприємства "Луганськводпром". Особливістю таких підприємств є те, що система водопостачання має єдину мережу комунікацій, а окремі виробництва тісно пов'язані між собою. У ході дослідження було з'ясовано, що у випадку поділу водопровідного підприємства на дві господарські одиниці тариф для кінцевих споживачів значно зросте, а основною причиною цього є подвійне нарахування рівня рентабельності. У цій ситуації порушується принцип синергізму, коли ефект відокремленого застосування факторів виробництва є нижчим, ніж при їх спільному використанні, особливо при тісному технологічному зв'язку між даними підрозділами. Негативими факторами при поділі виробника -монопліста у сфері водопостачання є виникнення додаткових затрат на встановлення необхідного обладнання, приладів, оплату праці додаткового персоналу; зниження оперативності водопостачання та спільних напрямів досліджень при запровадженні нових технологічних методів, кадрові проблеми, труднощі в матеріально-технічному забезпеченні відокремлених виробництв.
Ще раз наголосимо, що демонополізація виробничої сфери і формування конкурентного середовища повинні здійснюватися не автоматично, а на основі детального аналізу конкретних ситуацій.
3.6. Анотація на статтю
Сива Т.В. Конкуренція на ринку банківських послуг// Фінанси України. - 2002. - 7. - с.127-132.
Однією зі сфер, яку повинна регулювати антимонопольна політика України, є ринок банківських послуг. Тривалий час українська банківська система була монополізована. У колишньому Радянському Союзі працював механізм централізованого розподілу кредитних ресурсів. Сфера діяльності банків, яких було лише шість, була поділена за галузевим принципом, і банківські послуги надавалися для уряду, зовнішньої торгівлі, сільського господарства, промисловості, соціальних послуг та нагромадження заощаджень. За такої ситуації і кількості банківських установ про існування в країні конкурентного середовища не могло бути й мови.
Конкуренція у банківській сфері України почала розвиватися після проголошення незалежності, коли стало можливо самостійно формувати власну банківську систему. Станом на 1 жовтня 2001 року у Державному реєстрі банків України була зареєстрована 191 банківська установа.
Жорстка конкуненція на ринку капіталу призводить до того, що у банківському секторі відбуваються структурні зміни - злиття, або об'єднання. Об'єднання невеликих банків у велику фінансово-кредитну установу зі значним
Loading...

 
 

Цікаве