WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Вищі органи демократичної держави. - Курсова робота

Вищі органи демократичної держави. - Курсова робота

комісій зафіксовано в конституції, в інших це зроблено в парламентських регламентах. Проте в ряді країн комісії створюються в такий кількості, яку сам парламент і контролююча його партійна більшість вважають доцільною.
Компетенція парламентів
Вивершеному аналізу парламентаризму сприяє розгляд форм закріплення компетенції представницьких органів, а також змісту відповідних повноважень. Згідно з принципом розподілу влад, парламенти визначаються як носії законодавчої влади. "Всі встановлені тут (у конституції - О.Б.) законодавчі повно-важення належать конгресу Сполучених Штатів," - сказано в ст. 1 американської конституції. Ця ідея в тій чи іншій формі викладена в основних законах практично всіхрозвинутих країн.
Сучасна конституційна теорія та практика не визнає парламенти верховни-ми органами влади. Їм не надається якість повновладдя, правомочність розгляда-ти і вирішувати будь-яке питання, що належить до відання держави. З огляду на цю теорію це б суперечило ідеї установчої влади. Адже всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в конституціях, котрі і наділяють представницькі органи відповідною компетенцією. З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів суперечила б змісту принципу розподілу влад. Як зазначалось, за цим принципом влади не тільки розподілені і врівноважують одна одну, а й рівні. Не відповідала б ця оцінка реаліям державно-політичного життя.
Характеризуючи форму закріплення і зміст парламентської компетенції, слід в першу чергу зазначити, що вони певною мірою пов`язані з побудовою представ-ницьких органів. Зокрема, бікамералізм парламентів зумовлює наявність повно-важень у кожної з палат і, як правило, нижні палати відіграють більш значну і навіть домінуючу роль в реалізації цих повноважень. Разом з тим є парламенти, де повноваження палат не тільки зрівняні, а й в цілому рівні. До них слід віднести представницькі органи Італії, Румуні, США та ряду інших країн. Зокрема обидві палати американського конгресу мають, у принципі, однакові законодавчі повно-важення, за винятком того, що білі (законопроекти) з фінансових питань можуть бути внесені тільки в палату представників.
Іноді кожна з палат має свої особливі, притаманні тільки їй повноваження. Наприклад, сенату конгресу США належить виключне право давати "пораду і зго-ду" на кандидатури, що пропоновані президентом на цілий ряд посад, а також на ратифікацію міжнародних угод. Якщо ніхто з кандидатів у президенти не забезпе-чить собі більшості голосів вибірників, його обрання здійснюється палатою представників. За таких самих обставин сенат обирає віце-президента. Палата представників має право притягувати до відповідальності в порядку імпічменту президента та деяких інших вищих посадових осіб, а правом розглядати справи, порушені в такому порядку, наділений сенат. Наявність особливих повноважень у кожної з палат характеризує і деякі парламенти з нерівноправними палатами.
Зміст компетенції парламентів зумовлює характер їх функцій, тобто напрямів їх діяльності. До парламентських функцій відносять законотворчість, прийняття бюджету і контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Серед цих функцій також називають зовнішньополітичну і судову. Останні дві функцій парламентів мають, по суті, супутнє значення.
Конституції передбачають лише окремі, вузькі форми участі представниць-ких органів у зовнішньополітичній діяльності держави. Парламенти, як правило, не беруть участі в оперативному вирішені проблем зовнішньої політики. Аналізуючи їх відповідні повноваження, слід виділити визнане основними зако-нами багатьох країн право схвалювати укладені міжнародні договори і угоди. Про-те ці повноваження аж ніяк не обмежують міжнародно-договірну практику виконавчої влади, а саме парламентське схвалення в більшості випадків має суто формальний характер.
Більш суттєвим є право парламентів на ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів або на участь в цьому процесі, закріплене в конституціях цілого ряду країн. Відповідні процедури, що застосовуються до найважливіших міжнародних договорів, ставлять діяльність з укладання таких договорів у залежність від їх сприйняття парламентом. До зовнішньополітичних повноважень парламентів треба також віднести їх право оголошувати війну і укладати мирні угоди. В цілому ж парламенти стоять осторонь активної діяльності з формування і здійснення зовнішньої політики. Цю діяльність віднесено до повноважень вищих органів виконавчої влади.
До компетенції парламентів деяких країн входять певні судові повноважен-ня. У Великій Британії представницький орган у випадках так званих злочинів проти парламенту або порушення парламентських привілеїв та імунітетів нерідко бере на себе прямі судові функції. Зокрема, палата громад британського парла-менту має право притягувати до відповідальності у відповідних випадках як своїх членів, так і сторонніх осіб. За її рішенням для депутатів можуть бути визначені такі покарання, як відсторонення на деякий час від роботи в парламенті або взагалі виведення з його складу.
Однак найважливішими парламентськими повноваженнями судового ха-рактеру є повноваження, пов`язані з відповідальністю посадових осіб у порядку імпічменту та інших подібних процедур. Активними учасниками цих процедур є представницькі органи.
Для характеристики компетенції парламентів важливе значення має оцінка змісту конституційно-правового статусу самих парламентаріїв. Практично у всіх розвинутих країнах депутати не зв`язані юридичними обов`язками по відношенню до своїх виборців. Вони вважаються представниками не відповідних виборчих округів, а всього народу (виборчого корпусу) в цілому і не можуть бути відкликані виборцями. Тим самим їх мандат не має імперативного характеру, і його прийнято називати вільним. Такий характер депутатського мандата, як правило фіксується в конституціях.
В цілому слід підкреслити, що вільний мандат в зарубіжній конституційній теорії, розглядається як такий, що найбільш повно забезпечує для депутатів можливості займатися справами, віднесеними до компетенції загальнонаціонального представницького органу. Він надає їх діяльності політичного характеру і не зводить її до рівня роботи уповноважених з місцевих справ. З іншого боку, в умовах прийняття імперативного мандата зовні встановлюється більш тісний зв`язок між парламентаріями та їх виборцями.
УРЯД
Структура і організація урядів.
Конституційна теорія і практика сучасних країн знає дві основні моделі структури урядів. У багатьох країнах до складу урядів входять всі політичні керівники міністерств і відомств із загальнонаціональною компетенцією. У сукупності вони і становлять урядову колегію. Це зумовлює досить велику чисельність уряду, що іноді
Loading...

 
 

Цікаве