WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Пенсійна реформа 2004 р. та її наслідки - Реферат

Пенсійна реформа 2004 р. та її наслідки - Реферат

фінансового балансування системи соціального забезпечення у кожному разі до будь-якої зміни в розмірах допомог, ставок страхових внесків або податків, які йдуть на фінансування охоплених випадків страхування". Звісно, у нас ніхто й гадки не мав про якісь там мало кому відомі "актуарні розрахунки". І хоча Україна ще не ратифікувала цієї конвенції (тобто вона не є частиною нашого законодавства), це не означає, що варто припускатися безглуздих і небезпечних для добробуту громадян помилок.
Однак біди пенсійної системи України не вичерпуються появою торік нових надзвичайно складних фінансових проблем. Її неможливо назвати "солідарною", оскільки нерівність між найбільш високооплачуваними та найбіднішими пенсіонерами внаслідок реформування збільшилась, а не скоротилася. Мінімальна та максимальна пенсії за віком різняться в десятки разів, але при цьому 90% пенсіонерів отримують однакові виплати, навіть якщо мали різний трудовий стаж і заробіток перед виходом на пенсію. Водночас у розвинених країнах мінімальна і максимальна пенсія за віком відрізняється щонайбільше у три-чотири рази для осіб, які мають однаковий трудовий стаж, але різні заробітки.
Нова пенсійна система не стала й справедливішою, оскільки зберігає нерівність прав громадян за професійною ознакою. Державні службовці, народні депутати, науковці, прокурори, судді, журналісти та деякі інші "рівніші" спецкатегорії продовжують одержувати значно більші пенсії за іншими правилами (законами), хоча сплачували, пропорційно заробіткам, майже такі самі страхові внески, що й інші громадяни. І хоч би які аргументи висували на захист цієї несправедливості, таке нехтування статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність прав громадян, руйнує суспільну мораль. "Адже ми шукаємо справедливість, річ, ціннішу за багато скарбів золота", - нагадував мудрий Сократ.
Один із найвидатніших політичних філософів ХХ століття Джон Ролс наголошував у своїй знаменитій "Теорії справедливості", що "справедливість є щонайпершою чеснотою суспільних інституцій, так само як істина для філософських систем". Закони й інститути мають бути реформовані чи скасовані, коли вони виявляються несправедливими, а несправедливість буває стерпною лише тоді, коли необхідно уникнути ще більшої несправедливості…
Невирішеними залишаються проблеми пенсійного страхування працівників сільського господарства, малих підприємств та самозайнятих. А у разі зволікання із впровадженням обов'язкової накопичувальної системи (другого рівня) молоді працівники, які сплачують такі самі внески, матимуть у майбутньому менші пенсії, ніж нинішні пенсіонери. Та чи готовий сьогодні хтось із популярних політиків сказати їм про це чесно і відверто?
Годинникова міна, що цокає, - знайома метафора, якою користуються, коли йдеться про демографічну складову кризи солідарної пенсійної системи у світі. Адже більшість пенсійних систем сьогодні не виконують своїх основних соціальних функцій, спотворюючи функціонування ринкової економіки. Тому десятки країн їх реформують.
Латинська Америка стала своєрідною світовою лабораторією пенсійного реформування. Починаючи з Чилі у 1981 році, ще 11 країн регіону, зокрема Перу (1993), Аргентина (1994), Колумбія (1994), Уругвай (1996), Болівія (1997) та Мексика (1997), продовжили цю роботу. В деталях їхні нові пенсійні системи між собою різняться, проте в цілому старі "солідарні" системи пенсійного забезпечення рішуче замінено на приватну модель. У деяких країнах, таких, як Аргентина, Еквадор, Коста-Рика й Уругвай, пенсійні системи залишаються переважно солідарними. В інших (Болівія, Мексика, Сальвадор і Чилі) в результаті реформ створено накопичувальні системи обов'язкових індивідуальних пенсійних рахунків, де розмір пенсії визначається залежно від величини доходу, отриманого від інвестування пенсійних внесків. Проміжну позицію займають Перу і Колумбія: вони дають працівникам можливість залишитися в солідарній системі або вступити до накопичувальної.
Провідне місце, безумовно, належить Чилі та Мексиці. У Чилі, на відміну від багатьох інших країн регіону, пенсійна реформа стала інтегрованим компонентом низки політичних та економічних перетворень часів військової диктатури. Хосе Пінейра, тодішній міністр праці та архітектор чилійської пенсійної реформи, любить повторювати, що "по світу сновигає привид збанкрутілих солідарних пенсійних систем". Пан Пінейра переконаний, що пенсійна система має бути виключно приватною.
Латинська Америка не поодинока у спробі структурно реформувати пенсійне забезпечення. Більше десятки країн колишнього соцтабору та СНД - Угорщина (1998), Казахстан (1998), Польща (1999), Латвія (2001), Болгарія (2002), Естонія (2002), Хорватія (2002), Росія (2002), Литва (2004), Україна (2004), Македонія (2005), Узбекистан (2005) - також здійснили перехід до змішаних або багаторівневих пенсійних систем. Кілька країн здійснили так звані параметричні реформи, не вдаючись до багаторівневості. Наприклад, Грузія та Вірменія поки що обмежилися підвищенням пенсійного віку для чоловіків (відповідно до 65 та 63 років) і жінок (до 65 та 58).
Упродовж останніх трьох місяців Світовий банк оприлюднив два свої нові фундаментальні дослідження. У листопаді 2004-го група його фахівців кинула свіжий аналітичний погляд на результати структурних пенсійних реформ у 12 країнах Латинської Америки, здійснених у 1980-1990 роках, і запропонувала їхнім урядам нові, часом надто сміливі підходи щодо пенсійної політики - "Як дотримати обіцянки соціального забезпечення у Латинській Америці" (Keeping the Promise of Social Security in Latin America). Фактично це дослідження є першою (проте не останньою) спробою комплексного і грунтовного аналізу латиноамериканського експерименту, переосмислення пріоритетів пенсійних систем у регіоні.
А зовсім нещодавно, у лютому, вийшов новий глобальний звіт - "Підтримка доходів у старості в ХХІ столітті: міжнародні перспективи пенсійних систем і реформ" (Old-Age Income Support in the 21st Century: An International Perspective on Pension Systems and Reform), в якому Світовий банк фактично пропонує перегляд своєї пенсійної стратегії, що домінувала у 1990-х. Зокрема, фахівці Банку закликають посилити увагу до забезпечення базового рівня доходу, аби запобігти бідності серед вразливих осіб похилого віку. Такі виплати мають фінансуватися за рахунок загальних податків, а не внесків працівників до солідарної системи пенсійного страхування. Вони можуть здійснюватися у формі соціальної допомоги на підставі процедури перевірки доходів або як універсальні пенсії. Також Світовий банк визнав важливість інших джерел добробуту літніх людей (допомога сім'ї, забезпечення житлом та доступу до медичних послуг).
Обидві праці є особливо важливими з огляду на те, що після публікації 1994 року свого знаменитого звіту - "Як уникнути кризи похилого віку: політика захисту людей похилого віку та сприяння економічному зростанню" (Avertingthe Old Age Crisis: Policies to Protect the Old and Promote Growth) Світовий банк
Loading...

 
 

Цікаве