WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Розвиток та складові науково-технічного потенціалу - Курсова робота

Розвиток та складові науково-технічного потенціалу - Курсова робота

науковці є активом кадрового потенціалу національної науково-технологічної сфери, тобто генерують нові творчі ідеї. Для країн-донорів еміграція таких науковців характеризується як "втрачені можливості", відповідно для країн, до яких вони емігрують - "надбані можливості". Співвідношення між віковими групами вчених може бути критерієм визначення недоліків у здійсненні кадрової наукової політики держави, бо саме такі науковці не бачили перспективи своєї подальшої діяльності в країні проживання.
Загалом міжнародна міграція вчених є індикатором перспективності розвитку певних напрямів науково-технічної діяльності для країн-реципієнтів та відповідно індикатором нерозвиненості (безперспективності) таких напрямів для країн-донорів.
Отже, можна дійти висновку, що на сучасному етапі науково-технологічного розвитку України для неї властива наявність еміграції за відсутності офіційної імміграції науковців, а також переважання традиційних напрямів наукових досліджень.
Відсутність імміграції за наявності еміграції науковців спричиняє певну замкненість наукових досліджень у країні, особливо прикладного спрямування, звужує можливості створення конкурентних переваг вітчизняної науково-технологічної продукції. Процесам наукової імміграції не сприяє, зокрема, суперечливість чинної законодавчо-нормативної бази України: обумовлена Законом України "Про імміграцію" імміграція науковців другий рік поспіль не підтверджується відповідним нормативним актом Кабінету Міністрів України. Врегулювання цієї нормативної невідповідності принаймні створило би можливості для припливу науковців з-за кордону як одного з міжнародно прийнятих способів поповнення кадрового потенціалу науки.
Усталений суспільний статус науковців вищої кваліфікації, створення можливостей для їхньої самореалізації поза науковою діяльністю, незмінна державна підтримка системи підготовки висококваліфікованих наукових кадрів сприяє збільшенню кількості науковців. В Україні з 2000 р. кількість науковців вищої кваліфікації постійно збільшувалася і склала у 2004 р. 75,6 тис. осіб, серед яких 11,2 тис. мали ступінь докторів наук, 64,4 тис. - кандидатів наук. Необхідно зазначити, що основну державну підтримку, починаючи з 1991 р., мали суспільно-гуманітарні напрями, кількість яких зростає, що також є одним з головних чинників зростання чисельності вчених.
Рис. 2.2. Галузева структура науковців вищої кваліфікації в економіці України у 2004 р. [12]
Аналіз галузевої структури науковців вищої кваліфікації в Україні у 2004 р. (рис. 2.2) свідчить про існування двох досить рівномірних кваліфікаційних груп - тих, що визначають напрями державного науково-технологічного розвитку (природничі, технічні, медичні науки) та перспективних (гуманітарні, суспільні науки). Особливо це властиво для галузевого розподілу докторів наук. Винятком є науковці вищої кваліфікації сільськогосподарського спрямування, які мають найменшу частку серед загалу науковців вищої кваліфікації - 4,6 %. Одночасно ці науковці найбільше залучені до виконання ДіР (рис. 2.3), про що свідчить, зокрема, показник зайнятості у науці (співвідношення між штатними науковцями з вченими ступенями та загалом науковців вищої кваліфікації в економіці країни). Саме ця замученість є одним з індикаторів наукової активності вчених.
Так, наукова активність вітчизняних вчених знизилася у 2004 р. до 0,275 проти 0,400 у 1995 р. Особливо погіршилася наукова активність науковців вищої кваліфікації технічного спрямування. Відповідний показник знизився до 0,234 (2004 р.) проти 0,454 (1995 р.).
Рис. 2.3. Зайнятість науковців вищої кваліфікації у науковій, науково-технічній діяльності (1,000 - повна зайнятість) [12]
Необхідно зазначити, що рівень залученості до виконання у наукових організаціях навіть найактивніших вчених не можна вважати задовільним. Сформувався цілий прошарок фахівців, які або взагалі не займаються науковою діяльністю, або беруть участь у ній час від часу. Особливо це стосується науковців вищої кваліфікації гуманітарного та суспільного спрямування. Фактично таких фахівців можна вважати за "вчених поза наукою", бо через сучасний динамічний розвиток суспільних знань та науково-технічного прогресу в цілому вони швидко декваліфікуються у власній науковій царині. Окрім того, на думку вітчизняних аналітиків, має місце явище здобуття наукового ступеня як ознаки суспільної престижності. Для з'ясування обставин та тенденцій поширення цих процесів доцільним є проведення додаткових ґрунтовних досліджень, у тому числі соціологічних, з метою уточнення "активу" та "пасиву" найвищої категорії фахівців та їхнього впливу на процеси науково-технологічного та суспільно-економічного розвитку країни.
Специфічні умови трансформації українського суспільства, тривала криза існуючих інституціональних структур вітчизняної науки, у межах яких поки не вдається організувати повноцінний дослідний процес та забезпечити ефективну мотивацію до наукової праці спричинили поширення явища сумісництва в науці. Загальна кількість сумісників досягла 57,2 тис. осіб, або третини від наявного штатного персоналу наукових організацій країни. Найбільш властиве це явище для дослідників, передусім для докторів та кандидатів наук.
Позитивними рисами наукового сумісництва є перехід до контрактових умов праці, а також заміщення втраченого кадрового потенціалу наукових організацій. Негативним є те, що науковці-сумісники витрачають свій час та творчу енергію на розв'язання переважно не пов'язаних поточних завдань внаслідок неможливості гідного матеріального забезпечення своєїпраці на робочому місці. Вирішенню цієї складної проблеми може сприяти перехід до виключно контрактових умов наукової праці та запровадження проектних засад організації діяльності у наукових інституціях. Особливо актуальним вжиття таких заходів вважається для наукових інституцій технічного та медичного спрямування, в яких є більш вузькоспеціалізованими, ніж в інших. Принаймні організаційні інновації такого нормативного реформування діяльності наукових інституцій України доцільно було б провести як пілотні проекти.
Таблиця 2.1
Розподіл науковців-сумісників вищої кваліфікації у наукових організаціях за галузями наук [12]
Області науки Частка від загалу сумісників, %
доктори наук кандидати наук
1995 2004 1995 2004
Природничі 4,0 9,6 2,9 7,5
Технічні 26,6 26,4 29,7 31,5
Медичні 21,0 12,1 18,3 12,5
Сільськогосподарські 5,2 4,7 7,1 4,6
Суспільні 9,2 13,9 11,0 13,2
Гуманітарні 0,5 2,4 0,3 2,6
Аналіз розподілу загалу сумісників з вченими ступенями за областями наук (табл. 2.1) свідчить про зростання браку кадрів штатних працівників відповідних категорій у переважній більшості наукових організацій, окрім організацій медичного та сільськогосподарського спрямування. Так якщо для організацій медичного спрямування зменшення частки сумісників пов'язане із зростанням "пасивної" частини науковців вищої кваліфікації, то для організацій сільськогосподарського спрямування - із загальним зменшенням їхньої чисельності: протягом 1995-2004 рр. кількість докторів та кандидатів наук майже
Loading...

 
 

Цікаве