WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Розвиток та складові науково-технічного потенціалу - Курсова робота

Розвиток та складові науково-технічного потенціалу - Курсова робота

акумулюція вільних коштів для вкладення їх через венчурні фірми (підприємства, що спеціалізуються у сфері наукових досліджень, розробок, створення і впровадження новітніх технологій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком) у відібрані проекти;
б) реально створюються новітні технології на базі венчурних підприємств, які здійснюють дослідження, освоєння і комерціалізацію нововведень.
4. З огляду на важливе місце матеріальних і трудових ресурсів у ресурсному забезпеченні створення новітніх технологій:
- передбачення на перспективу прогнозних обсягів вітчизняних матеріальних ресурсів (це дозволить визначити внутрішні і зовнішні матеріальні ресурси, на які слід розраховувати в майбутньому при розробці і використанні новітніх технологій);
- передбачення підготовки і перепідготовки необхідних кадрів, які б відповідали потребам створення теоретичних основ розробки новітніх технологій, їх впровадження і практичного використання.
Згідно з теоретичним обгрунтуванням розробку науково-технологічної та інноваційної сфер, першочерговим завданням має стати створення сприятливих умов для інноваційної діяльності.
У нашій державі наука в багатьох випадках поки що відірвана від інноваційної діяльності та виробництва. Сучасний закордонний досвід свідчить про інше.
В країнах з розвинутою економікою відбувається корегування розвитку інноваційної сфери в цілому. Як традиційно науково-технічна, так і інноваційна політика у всіх країнах зводилась, як правило, до науково-технічної політики і повсюди домінувала "лінійна модель" інноваційного циклу та інноваційної політики. При такому підході вважається, що інноваційний центр проходить лінійно і складається з наступних стадій: наукові дослідження, винаходи і, нарешті, розповсюдження технологічних інновацій, а інноваційна політика обмежувалась прискоренням просування нововведень на усіх стадіях інноваційного циклу.
У нашій країні поки що розповсюджена "лінійна модель" інноваційного циклу і визначення інновацій як процесу доведення наукової ідеї чи її технічного відображення до стадії практичного використання і пов'язаних з цим процесом техніко-економічних та інших змін.
З метою подальшого практичного впровадження інноваційної стратегії Міннауки вважає єдиним із важливих напрямків - прискорене створення в Україні за рахунок коштів бюджету, регіональних відрахувань та інших інвестицій інноваційних технологічних центрів (ІТЦ) та інноваційних бізнес-інкубаторів (ІБІ), які можуть бути у складі ІТЦ. ІТЦ повинні стати не тільки джерелом інноваційних продуктів для підприємств на основі широкого використання наукоємних технологій, але й підтримувати в регіонах заново створені підприємства, брати участь у трансфері новітніх технологій та наданні економічних послуг. ІТЦ повинні стати інструментом інноваційного розвитку промисловості в регіонах. Абсолютно не має значення, якої форми власності будуть підприємства, що продукують нові технології. Головне - не форма власності, а ефективність впровадження нововведень у виробництво в ринкових умовах.
2.2. Наукові кадри та інтелектуальний продукт
Україна є державою, що володіє достатньо вагомим науково-технічним кадровим потенціалом, який відчутно впливає на її соціально-економічний розвиток. За рівнем такого впливу - 4,6 дослідників на 1000 осіб економічно активного населення - Україна дещо поступається країнам ЄС (5,7 - для перших 15 країн ЄС), проте випереджає нових членів цього Союзу, зокрема Словенію (4,5), Словаччину та Угорщину (3,7), а також Польщу (3,3). Одночасно чисельність наукових кадрів в України на відміну від переважної більшості європейських країн зменшується, що погіршує передумови успішної реалізації євроінтеграційних прагнень держави.
У період економічного зростання України протягом 2000-2004 рр. відновився попит на вітчизняну науково-технологічну продукцію, внаслідок чого збільшилися обсяги фінансування (частка видатків зросла з 1,20 % ВВП у 2000 р. до 1,37 % - У 2004 р.). Це загальмувало процеси руйнації науково-технічного потенціалу, проте ще більше актуалізувало проблему невідповідності його структури ані поточним завданням трансформації держави, ані перспективам її зростання. На відміну від тієї ж Росії, в якій економічне зростання 1999 р. відновило позитивні процеси нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, в Україні кадрова криза наукового потенціалу триває.
Процеси інтеграції освіти і науки, які мають спрямовуватися передусім на створення системи кадрового забезпечення інноваційної діяльності країни, є стохастичними та залежать переважно від поточних політичних, адміністративних та економічних чинників без урахування внутрішніх потреб та перспектив такого розвитку. Недосконалою та незбалансованою є вітчизняна система статистичних показників кадрового потенціалу науки, розтягненим у часі через відомчу неузгодженість є процес гармонізації цієї системи із статистичною системою міжнародних індикаторів розвитку науки і технологій Європейського Союзу, Організації економічної співпраці, ЮНЕСКО тощо. Відповідно відсутній систематичний моніторинг потреб у кваліфікованих кадрах за різними сферами економічної діяльності, особливо науково-технологічного спрямування. Все це також ускладнює процес розроблення стратегічних державних рішень щодо розвитку системи кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку [23].
Отже, однією з головних причин тривалості наукового занепаду в Україні є невизначеність щодо стратегічних цілей та напрямів науково-технологічного розвитку держави та, відповідно, зволікання з реформуванням наявної науково-технологічної системи, у тому числі її кадрового потенціалу. Так, в урядовій Програмі "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" державні заходи щодо кадрового потенціалу науково-технічноїсфери полягають лише у розробленні проекту Державної програми інтеграції науки, освіти та виробництва на 2006 р. і наступні роки. "Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки)" передбачається "створення умов для розвитку науково-технічного потенціалу та кадрове забезпечення інноваційної діяльності", проте без визначених індикаторів такого розвитку та термінів їх досягнення.
Важливим кроком до визначення стратегічних підходів держави щодо розвитку власного кадрового науково-технічного потенціалу має стати реалізація Указу Президента України від 30 квітня 2004 року № 499 "Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень" як стратегічної основи економічного зростання і сталого розвитку держави. У тому числі цим Указом закладається підґрунтя для створення комплексної системи кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку. Державні заходи, що розроблятимуться для реалізації цього законодавчого акту, мають бути спрямовані на зміну процесів занепаду кадрового потенціалу вітчизняної науково-технологічної сфери, основними ознаками якого є:
? зменшення кількості працівників, особливо їхньої активної частини - дослідників;
? зменшення частки випускників вищих навчальних закладів (ВНЗ) III-IV рівнів акредитації
Loading...

 
 

Цікаве