WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Грошово-кредитна політика в інвестиційно-інноваційному процесі - Реферат

Грошово-кредитна політика в інвестиційно-інноваційному процесі - Реферат


Реферат на тему:
Грошово-кредитна політика в інвестиційно-інноваційному процесі
Значний вплив на рівень інвестиційної активності має грошово-кредитна політика держави, яка проводиться Національним банком України і в рамках якої можуть застосовуватись інструменти прямого державного регулювання. У цьому разі об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб'єктом грошово-кредитної політики є НБУ, який здійснює грошову емісію за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій і впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування.
Грошово-кредитна політика - це політика держави, спрямована на:
o оздоровлення всієї фінансової та грошової системи;
o зменшення темпів інфляції та стабілізацію споживчих цін;
o стабілізацію обсягів виробництва;
o підвищення реальних доходів населення;
o скорочення дефіциту державного бюджету;
o упорядкування торгово-платіжного балансу;
o зменшення дотацій населенню та підприємствам;
o створення спеціального стабілізаційного фонду для підтримки дієспроможності гривні.
В перші роки після здобуття незалежності держава за рахунок бюджетних коштів підтримувала збиткові підприємства замість проведення політики структурних перетворень та грошової приватизації. Такі заходи підтримки вітчизняного товаровиробника здійснювалися на фоні розвитку інфляційних процесів. Результатом стало виникнення значних обсягів дефіциту державного бюджету, який перекривався за рахунок емісії НБУ, що прискорило інфляцію і призвело до деформації у пропорціях грошової маси. Протягом 1992-2000 pp. відбувалося збільшення грошової маси, і насамперед - за рахунок готівки в обігу, наслідком чого стала гіперінфляція у 1993 р.
З плином часу структура грошової маси зазнала значних змін, які вплинули на інвестиційні процеси. Для характеристики грошової маси, як правило, використовуються агрегати МІ, грошова база Mh (гроші поза банками плюс резерви банків), які визначають інфляційні процеси та інфляційні очікування. До грошового агрегату М2 належать строкові вклади в національній валюті та кошти в іноземній валюті. Грошовий агрегат МЗ містить ще й кошти за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків. Два останні агрегати відповідають функції грошей як засобу нагромадження і регулюють обсяги інвестиційної діяльності. У 1992-2000 pp. в Україні
більше як утричі збільшилася частка готівки в агрегаті М2 за рахунок скорочення частки грошей на поточних та строкових депозитах. Ці процеси призвели до зменшення потенційних джерел інвестиційних ресурсів. Порівняно з обсягами ВВП останні постійно і відчутно зменшувались. Це призвело до відставання темпів зростання кредитної активності.
Безпосередній вплив на рівень інвестиційної активності справляє ступінь розвитку банківської системи, можливості кредитування та обсяги фінансових ресурсів окремих банків, їх регіональна концентрація та інші чинники, які залежать від грошово-кредитної політики, що проводиться в країні. Разом з тим, фінансовий потенціал більшості комерційних банків недостатній для інвестиційного забезпечення значних за обсягами проектів та програм.
При мінімальній кількості проектів та максимальній їх вартості, що пояснюється високою вартістю обсягів фінансових ресурсів банку, значно підвищується ризик збанкрутувати внаслідок невдалої реалізації проекту.
Фактор високого ризику і низька кредитоспроможність позичальників змушує банки підвищувати процентні ставки, що обмежує попит на кредити.
Останнім часом спостерігається тенденція до зниження ефективності роботи банків. Таке становище банків пояснюється браком синхронізації банківської системи з курсом соціально-економічних змін у державі, з низькими темпами нарощування обігових коштів, відірваністю від фінансування реального сектору економіки. Така ситуація призвела до того, що вільні фінансові ресурси спрямовуються не на розвиток реального сектору економіки, а на більш прибуткові фінансові ринки, тобто посилюється відрив фінансового сектору від реального сектору економіки. Якщо не відбувається передача коштів від фінансового сектору до реального і немає надійних стимулів до інвестування, то політика банків як найбільш впливового каналу мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів починає діяти в автономному режимі.
Однією з високоприбуткових і малоризикованих операцій банків була купівля ними ОВДП, оскільки процент за ними високий, а виплата гарантувалась державою. Отримуючи прибутки, комерційні банки спрямовували кошти на купівлю більших обсягів ОВДП, обмежуючи тим самим кредитування економіки, бо ці прибутки не поверталися в економіку. Із зменшенням довіри до ОВДП комерційні банки з власної ініціативи припинили використовувати ці операції.
Через спад виробництва, який хоч і уповільнився, але все ще тривав до 1999 p., світову фінансову кризу, падіння курсу національної валюти фінансовий стан банківської системи погіршився, зменшивши можливості довгострокового кредитування економіки. Найближчим часом політика держави повинна бути спрямована на збільшення ресурсів фінансової системи і надання їм інвестиційної спрямованості. Держава може також впливати на інвестиційну активність, відшкодовуючи процентні виплати за кредити під інвестиційні проекти у пріоритетних галузях.
Пропозиція грошей у країні залежить від грошової бази, її збільшення впливає на величину доходів, зниження процентної ставки і підвищення курсу акцій та інвестицій. Чим нижчою є норма резервування, тим більше зростають обсяги кредитування і пропозиція грошей.
Інвестиції поєднані з пропозицією грошей і ставкою процента. Вони характеризують попит на позичкові кошти, які можна придбати у населення як депозити або в банках як кредити. Тому важливим важелем регулювання кредитного ринку є облікова ставка НБУ, яка визначає процентну ставку комерційних банків. Облікова ставка - це рівень процента чи ціна, за якою банк надає кредити комерційним банкам і проводить облік цінних паперів при здійсненні операцій на вторинному ринку.
Облікова ставка - це ціна, за якою гроші емітуються при їх первинному створенні НБУ. Цим визначається регулююча функція банку в грошово-кредитній політиці, яка полягає у
Loading...

 
 

Цікаве