WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державний внутрішній борг і його роль у розвитку грошового та фінансового ринку - Реферат

Державний внутрішній борг і його роль у розвитку грошового та фінансового ринку - Реферат

якого визначається динамікою відсоткових ставок (дисконту) за казначейськими векселями. Так за допомогою державного кредиту регулюються банківський кредит і грошова система в цілому.
Отже, доходимо висновку: у країні державний борг виконує роль регулятора економіки. По-перше, з його допомогою стимулюється ділова активність у країні. По-друге, короткострокові папери боргу є ефективним засобом оперативного регулювання кредитної політики комерційних банків і на цій основі - загального обсягу грошової маси (у складі всіх її агрегатів). По-третє, папери державного боргу (державний кредит) дають певну оцінку ефективності використання позичкових коштів. По-четверте, державні цінні папери - найнадійніше розміщення капіталу для інвесторів, оскільки вони забезпечуються сукупними державними активами.
Регулюючі можливості державних цінних паперів можна використовувати тільки за умови цивілізованих відносин державного боргу, що передбачає відсутність прямого кредитування бюджетного дефіциту з боку Центрального банку, оформлення боргових відносин за допомогою емісії цінних паперів, ведення обліку операцій щодо боргу, публікацію
звітності про склад і структуру боргу в економічних виданнях тощо. Практика фінансування боргу в Україні не відповідає цим умовам.
Державний борг СРСР мав в основному прихований характер, фінансувався за рахунок кредитів Держбанку, тобто переважно за допомогою кредитної емісії і використання змушених заощаджень населення та підприємств. Україна повністю успадкувала цей механізм і змінити його дуже важко. Проте саме в перебудові відносин державного боргу автори вбачають вирішення центральної проблеми оздоровлення як грошового, так і фінансового ринку. Це зумовлюється унікальною роллю державного кредиту в системі економічних відносин, який визначає основні параметри функціонування ринку грошей і ринку капіталів. Інакше кажучи, у відносинах державного кредиту відбивається єдність грошового і фінансового ринків.
Отже, механізм формування боргу в неринковій економіці грунтувався на безповоротному кредитуванні Держбанку, масштаби якого постійно збільшувалися; на системі змушених нагромаджень, що означало приховане відволікання коштів населення і підприємств на покриття бюджетних витрат; на збільшенні державної власності, утвореної внаслідок використання змушених нагромаджень. Такий механізм формування державного боргу виник у межах адміністративно-командної системи як наслідок монополізму держави у фінансовій і грошово-кредитній сферах.
Необхідність безперервного фінансування держбюджетних об'єктів в умовах галопуючої інфляції зумовлює наростання безповоротного боргу держави, збільшення в платіжному обороті зайвих грошей. Таким чином, збільшення грошової маси визначається не потребами господарського обороту, а фіскальними цілями держави. Маса грошей у нагромадженнях і заощадженнях, що приховано використані державою на покриття її витрат, і поточні доходи суб'єктів економічної діяльності разом утворюють платоспроможний попит, що не може бути цілком задоволений ні на споживчих, ні на інвестиційних ринках. Ці кошти вже частково витрачені державою, вони матеріалізувалися в державній власності. Однак це не веде до зменшення платоспроможного попиту, оскільки збережено номінальний статус власників коштів. З розширенням масштабів прихованого залучення нагромаджень населення і підприємств на покриття державних витрат каналами кредитної системи (використання бюджетом позичкового фонду), а також прямого кредитування бюджетних витрат за допомогою кредитної емісії відбувається прогресуюче знецінення грошової маси.
Безупинне знецінення нагромаджень означає, що відсутня гарантія кредитної системи щодо зберігання цінності (товарності) грошей у вкладах. Одноразові компенсації втрат проблеми не вирішують, бо не усуваються причини знецінення. Борг кредитної системи населенню і підприємствам й далі знецінюється. Звідси випливає, що кредитна система як сукупність комерційних банків не спроможна повернути вкладникам (населенню і підприємствам) мобілізовані в них кошти, тобто фактично кредитна система є банкрутом стосовно своїх вкладників.
Прогресуюче знецінення грошей також означає, що Центральний банк як кредитор держави оперує неповноцінними кредитними ресурсами. Причому їх якість постійно погіршується. По суті, ці ресурси мають характер позірних грошей, оскільки емітуються виходячи з потреби фінансування державного боргу, а не з потреб господарського обороту. Отже, держава не спроможна повернути Держбанку повноцінні кошти, узяті нею в борг, навпаки, заборгованість погашається ще більш неповноцінними грошима. Це ставить державу у становище банкрута стосовно Центрального банку.
Рекапіталізація банків в Україні здійснювалася через поширену практику видачі централізованих кредитів Національним банком України. По суті, комерційні банки, що мали кореспондентські рахунки в Центральному банку, кредитувалися в необмежених обсягах; відбувалося інтенсивне підживлення капіталів комерційних банків за рахунок безготівкової емісії Центрального банку.
Слід зазначити, що на рахунках Центрального банку по лінії зовнішньої заборгованості зафіксовано великі збитки. Ці збитки істотно зростали через обвальну девальвацію карбованця. Втрати від девальвації також фінансуються за рахунок централізованих грошових фондів держави.
Отже, у системі "державний бюджет - банки" постійно наростає взаємна заборгованість державного бюджету (державний борг) і кредитної системи. Причому що більше навантаження лягало на державний бюджет у зв'язку зі списанням безнадійних кредитів, то більші потрібні були підживлення дохідної бази бюджету за рахунок нових емісій, внаслідок чого посилювалася інфляція.
У СРСР розглянуті процеси тривалий час мали прихований характер. У 1985-1990 pp. ситуація різко загострилася, що виявилося в безпрецедентному прирості обсягу внутрішнього державного боргу (табл. 4).
Як бачимо, внутрішній державний борг СРСР за 5 років збільшився втричі. На початок 1991 р. він перевищував 580 млрд крб.
Основним чинником збільшення внутрішнього боргу є збільшення обсягів коштів, що залучаються з позичкового фонду держави для покриття дефіциту бюджету. Велика частина державного боргу виникає за рахунок заощаджень населення, тобто за рахунок поглиблення диспропорції між грошовою масою і її товарним покриттям. Це пов'язано з тим, що потреби в бюджетному фінансуванні постійно підвищуються, у тому числі й унаслідок інфляції, а реальні надходження до держбюджету зменшуються. Зменшуються також можливості прихованого залучення коштів підприємств на покриття бюджетних витрат у складі позичкового фонду. Єдиним централізованим кредитним ресурсом залишаються заощадження населення, акумульовані Ощадбанком.
Лібералізація цін, різке посилення податкового пресу мають сприяти розширенню реальної дохідної бази бюджету України. Водночас зменшаться змушені нагромадження, почнеться відволікання грошей із вкладів ідепозитів в обіг. Очікується, що завдяки цьому зрівноважаться
Loading...

 
 

Цікаве