WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Перспективні напрями інвестиційної стратегії - Реферат

Перспективні напрями інвестиційної стратегії - Реферат

інвестиційному плануванні важливо враховувати ймовірність досягнення бажаного ефекту й надійність реалізації окремого варіанта капіталовкладень. Із цим пов'язане прагнення керівництва й колективу підприємства уникнути невиправданого ризику та надійно реалізувати свої інвестиції. З поширенням приватної власності значущість цього фактора зростатиме, оскільки інвестиції перестануть бути "нічиїми", як часто траплялося донедавна.
Обережна інвестиційна політика на перших етапах переходу до ринкових відносин притаманна багатьом підприємствам і організаціям, особливо тим, де переважають колективні форми власності. За наявності багатьох диспропорцій і "голодного" ринку така політика багато в чому виправдана. Часу для пристосування до нових умов цілком достатньо, щоб підготуватися до майбутніх неординарних інвестиційних рішень, які б давали змогу утримувати зайняті позиції на ринку серед рівноправних партнерів. Але треба враховувати небезпеку невикористання нововведень і технічних удосконалень і сміливіше впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу.
Сфера застосування інвестиційних розрахунків згідно із стратегічними і тактичними міркуваннями має неухильно розширюватися. Найчастіше їх доцільно застосовувати під час техніко-економічного обґрунтування спорудження підприємства, вибору району будівництва й конкретного будівельного майданчика, встановлення раціональної потужності об'єкта будівництва, вибору форми відтворення основних фондів і виробничих потужностей (нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переоснащення чи модернізація устаткування), визначення технології виробництва, номенклатури вироблюваної продукції тощо. Наведені найхарактерніші приклади свідчать про те, що інвестиційні розрахунки можна виконувати як для окремого підприємства, так і для будь-якої галузі й регіону. Наприклад, прийняти рішення про будівництво підприємства можна лише після того, як буде вичерпана можливість досягти необхідних обсягів виробництва тієї чи іншої продукції на діючих підприємствах з урахуванням якнайповнішого використання їх потужностей. І в цьому разі можливі різні варіанти - від модернізації чи заміни устаткування на якомусь підприємстві галузі з метою збільшення обсягів випуску продукції до спорудження нового підприємства, якщо інші варіанти виявляться менш прийнятними.
Досвід класифікації капіталовкладень в економічно розвинених країнах
Досить цікавим щодо капіталовкладень є досвід західноєвропейських і американських підприємств. В економічно розвинених країнах капіталовкладення розподіляються на групи залежно від їх мети:
o перша - вимушені капіталовкладення;
o друга - збереження позицій на ринку;
o третя - оновлення основних виробничих фондів, особливо верстатів і апаратів;
o четверта - економія витрат;
o п'ята - збільшення прибутків;
o шоста - "ризикові" капіталовкладення.
До першої групи належать капіталовкладення, які здійснюються, наприклад, з метою підвищення надійності й техніки безпеки на виробництві відповідно до нових законодавчих актів або інших обов'язкових обставин. У цьому разі не постає питання, здійснювати інвестиції чи ні.
Друга група охоплює капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло втримати свої позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію і стабільний економічний стан.
Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримування безперервної діяльності підприємства й підвищення технічного рівня виробництва, наприклад, за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших верстатів і апаратів, упровадження нової технології виробництва.
До четвертої групи належать капіталовкладення, які мають на меті зменшити витрати, що в кінцевому підсумку сприятиме підвищенню продуктивності праці на підприємстві та його прибутковості.
Капіталовкладення п'ятої групи спрямовані на збільшення прибутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості. Це часто пов'язується з розширенням "традиційних" сфер діяльності підприємства.
До шостої групи належать капіталовкладення, пов'язані зі значним ризиком (наприклад, призначені для завоювання нових сфер ринку або створення нових видів продукції). Вони можуть бути успішними в тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція й існує велика свобода дій.
Для інвестиційної політики найбільше практичне значення має класифікація капіталовкладень з погляду оцінювання на основі різних критеріїв їх рентабельності й диференціація норм прибутку для різних груп. Це дає можливість керівництву підприємства не тільки планувати рентабельність того чи іншого варіанта, а й систематично впливати на інвестиційні рішення та спрямовувати інвестиційну політику підприємства в бажаному напрямі.
Норма прибутку (процент прибутку, який повинен забезпечити капіталовкладення) у розглянутих групах капіталовкладень може бути такою: у першій - 0 %, другій - 6, третій - 12, четвертій - 15, п'ятій - 20, шостій -25 %. Наведені значення, безперечно, приблизні. Слід також додати, що подібні вимоги до норми прибутку для деяких капіталовкладень другої - шостої груп (наприклад, капіталовкладення в наукові дослідження) встановлюються не завжди. На конкретних підприємствах вони можуть коливатися в той чи інший бік, проте ці показники дають більш-менш типову картину ранжування видів капіталовкладень.
Разом з розглянутими групами капіталовкладень особливо актуальним, а тому необхідним в умовах України, є виокремлення такої групи, як капіталовкладення в охорону та оздоровлення навколишнього середовища. У цій галузі над встановленнямнорми прибутку превалюють міркування про виживання населення в регіонах, що зазнали екологічної катастрофи.
В умовах ринкової економіки принципово змінюються й функції контролю за інвестиціями. На зміну централізованому контролю, що здійснювався міністерствами й відомствами, а також органами народного контролю, приходить контроль з боку власників цих капіталів. Це, звичайно, сприятиме підвищенню ефективності інвестування.
Список використаної літератури:
1. Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні.: - К.: Науковий Світ, 2003.
2. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. -К.: МАУП, 1999.
3. Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. - К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.
4. Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. - 1997. - № 2.
5. Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. - 1999. - № 2.
6. Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. - К: Знання, 1998.
7. Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. - 1999. - № 2.
8. Федотова М. А. Доходи предпринимателя. - М.: Финансьі и статистика, 1993.-96 с.
9. ХейнеП. Зкономический образ мьішления. - М.: Новости, 1991. -701 с.
10. Чернявский А. Д. Инвестирование в подготовку кадров - наиболее раци-ональное и перспективиое вложение капиталов // Проблеми инвестиционного менеджмента в Украине: Сб. науч. тр. Прилож. № 2(7) к науч. журн. "Персонал", № 1(55), 2000. - С. 193.
11. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. -К.:МЗУУП, 1994.
12. Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм управлення в Украине // Персонал. - 1997. -№4. - С. 3-7.
13. Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в процессе развития рыночных отношений // Персонал. - 1996. -№2. - С. 22-36.
Loading...

 
 

Цікаве