WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України (пошукова робота) - Реферат

Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України (пошукова робота) - Реферат

застосування довгострокового кредиту.
В умовах ринкової економіки природним є самостійне розпорядження суб'єктом господарювання прибутком, що його він одержує в результаті економічної діяльності. У довгостроковій перспективі можна прогнозувати збільшення частки вкладень, що спрямовуються на розвиток виробництва, за рахунок власних джерел.
Якщо власні кошти підприємств резервуються в банках, вони слугують природним ресурсом банківського кредитування. Оскільки окупність вкладень чистим доходом здійснюється у тривалий термін, природний і довгостроковий характер має кредит. У такому разі разом із випереджальним зростанням витрат на капітальні вкладення порівняно з ресурсами, відрахованими з прибутку, збільшується обсяг коштів підприємств у банках. У результаті довгострокове кредитування сприяє активному використанню накопичень підприємств. Саме по собі співвідношення темпів зростання виробництва продукції та основних фондів залежить від багатьох факторів, з яких виокремимо такі:
o забезпеченість основними фондами, що відповідає досягнутому рівню фондомісткості продукції, оскільки відхилення індивідуальних від ринкових витрат на виробництво продукції залежить здебільшого від неоднакового рівня технічного оснащення;
o капіталоємність у розрахунку на одиницю потужності основних фондів, що вводяться знову в експлуатацію. Тут важливо правильно співвідносити продуктивність і вартість нової техніки, що в умовах технічного прогресу відбувається при переважному зростанні першої;
o рівень фондовіддачі як показник ефективності використання діючих фондів. При цьому значною мірою будь-яке використання основних фондів залежить від пропорцій між основним і оборотним капіталом, від забезпеченості трудовими ресурсами і т. ін. Врешті-решт ідеться про досягнення такого рівня використання і
таких пропорцій у засобах виробництва і системі розподілу національного доходу, за яких буде забезпечене закономірне випередження зростання суспільного виробництва порівняно з приростом основних фондів. Однак у розвитку окремих галузей, і особливо з низькою органічною будівлею фондів, такої безумовної закономірності бути не може. Наприклад, у сільському господарстві електроозброєність праці робітників у кілька разів нижча, ніж у промисловості. Водночас через різні причини (біологічні, метеорологічні, ґрунтові умови та ін.) сільське господарство потребує вищої озброєності праці порівняно з промисловістю, і це при тому, що тут оборот виробничих фондів у два рази повільніше, отже, уповільненою є окупність вкладень.
Темпи зростання основних виробничих фондів випереджають темпи збільшення валового продукту і підвищення ефективності, оцінюваної показниками національного доходу: це випередження носить стійкий характер. Зближення показників зростання фондоозброєності і фондовіддачі значною мірою залежить від структурної політики, яку проводить уряд, і раціонального розміщення і послідовності капітальних вкладень. Послідовне накопичення витрат (звичайно, до певного оптимуму) пов'язане з довгостроковою інвестиційною програмою, що, у свою чергу, залежить від збалансованості фінансових ресурсів держави, від її раціональної кредитно-грошової політики.
Отже, зростання фондоозброєності в усіх галузях економіки і відповідне зростання фондомісткості продукції викликають великий попит на капітальні вкладення. Це, у свою чергу, приводить до збільшення кількості будівництв, до зв'язування коштів у так званих довгобудівлях, до збільшення кількості недобудови, через що зменшується фондовіддача і зростає фондомісткість.
Банківський кредит - найважливіша складова ринкового самофінансування, а банківська діяльність - сукупність заходів для підвищення ефективності господарювання, заснованого на ринковій самооплатності. Породжені товарним обігом кредитні угоди підприємств із банками опосередковують його, допомагають здійснити акти купівлі-продажу. Кредит бере участь у ринковому обороті і відповідно у ринковому "визнанні" товарів і послуг, що дуже важливо враховувати для характеристики ролі банків у господарському обороті й акумуляції коштів для інвестицій з метою структурних зрушень у народному господарстві. Банківські структури в ринкових умовах є самостійними економічними одиницями, які формують рівноправні комерційні зв'язки із суб'єктами господарювання. Банки беруть активну участь у капіталовкладеннях в економіку країни, за допомогою механізму кредитування і розрахунків впливають на скорочення термінів будівництва, здійснюють контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів. Основним напрямом роботи банків з обслуговування підприємств у здійснюваних інвестиціях є максимізація результатів використання кредитів. Кредитно-грошова політика, що проводиться державою, закріплює основи структурної політики, пріоритети в розвитку галузей. На її основі будується діяльність комерційних структур (банків, інвестиційних фондів, компаній), при цьому розподіл фінансових коштів носить комерційний характер. У планах кредитування має бути зафіксована нормативна ефективність наданих кредитів. Існуючі відсоткові ставки повинні впливати на вибір переважних, з погляду результатів, обсягів кредитування. Банки залучають у свій позиковий фонд велику частину ресурсів на комерційній, а не дотаційній основі, що є могутнім стимулом підвищення ефективності капітальних вкладень.
У міру розширення кредитних вкладень у народне господарство, їх орієнтації на досягнення вищих показників ефективності об'єктивно випливає потреба у посиленні комерційних стимулів в роботі самих банків. Зазначимо, що економічні інструменти "працюють на повну потужність" лише при "рівній" системі управління, за якої сигнали прямого і зворотного зв'язку реалізуються рівною мірою всіма учасниками економічного обороту. Повний комерційний розрахунок підприємств і банків створює рівні умови економічного стимулювання у процесі кредитування і розрахунків. Банки стають зацікавленими в результатах кредитних вкладень, і тим самим контрольна функція кредиту досягає своєї мети.
Кінцевою метою надання кредиту є не об'єкт будівництва як такий, а його продукція і відповідно доходи. Акумулюючи кошти в позиковому фонді переважно за рахунок тимчасово вільних ресурсів підприємств і бюджету, банки розміщують їх у народному господарстві на основі зворотності, терміновості і платності, тобто на умовах відшкодування їх у продукції і доходах. Пооб'єктний підхід до визначення цілей кредитної програми приводить до розуміння контрольної функції як права банків дозволяти чи відмовляти клієнтові в одержанні довгострокового кредиту на певний об'єкт чи операцію (є також термін "некредитуємі об'єкти", хоча економічно більша частина капітальних вкладень може бути об'єктом кредиту, тому що окупається сукупним ефектом).
Крім того, кожна гривня інвестицій у будівництво, на оплату нової техніки може обернутися різними накопиченнями залежно від обраного варіанта, витрат, інтенсивності, продуктивного використання об'єкта (рентабельності, фондовіддачі). Тому й у системі капітальних вкладень кредит не може сприйматись інакше, як у ролі обмеженого ресурсу, використання якого дає збільшення ефекту. Інвестиційна програма в цих умовах виходячи з
Loading...

 
 

Цікаве