WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України (пошукова робота) - Реферат

Інвестиційна діяльність як складова розвитку економіки України (пошукова робота) - Реферат

ступенях інвестиційного процесу, у тому числі утворення ресурсів капіталовкладень.
Як відомо, ринкове відшкодування первісних, авансованих ресурсів на створення основних фондів лише забезпечує основу для накопичення. Кількісно зростання накопичень не залежить точно від авансованої суми. Спричинено це наступним.
По-перше, це пояснюється розбіжністю між капітало- і фондоємністю продукції. Відомо, що перевищення капіталоємності порівняно з фондоємністю є результатом уповільненого приросту основних фондів. Навіть з огляду на нормальне запізнювання (лаг) ефекту від капітальних вкладень кожного окремого року необхідно виходити з багаторічного випередження вкладень в основні фонди порівняно з їх приростом. Кожен карбованець капітальних вкладень в Україні у 80-90-х роках обертався додатковим зростанням фондів на 44 коп. Це було зумовлене як абсолютним зростанням обсягів незавершеного будівництва, так і підвищенням частки незавершеного будівництва до річного обсягу капітальних вкладень. Так, в Україні частка незавершеного будівництва у 2000 р. складала 73,7 %, а його зростання за 1996-2000 pp. становило 32 %.
Значна частина основних фондів народного господарства України вибувала щорічно через моральне старіння і фізичне зношення, причому спостерігались факти списання недоамортизованих основних фондів у міру прискореної заміни застарілих виробництв, що вело на практиці до заміщення зносу прибутком підприємств. Однак залучення прибутку на покриття недоамортизованих основних фондів в умовах технічного прогресу можна вважати економічно обґрунтованим, якщо питома вага прибутку в капітальних вкладеннях підвищується, тобто коли ефективне використання реноваційної амортизації спричиняє одночасне зростання накопичень. Прискорення обороту авансованих на виробництво коштів спричиняє можливість зниження їх абсолютного розміру, а будь-яке скорочення часу обороту підвищує норму прибутку. Частка амортизаційних відрахувань у загальному обсязі капітальних вкладень має тенденцію до зниження.
Певне значення має також структура капітальних вкладень: збереження стабільно високої частки вкладень, що спрямовуються на будівельно-монтажні роботи, підвищує капіталомісткість споруджуваних об'єктів переважно за рахунок "пасивної" частини фондів.
По-друге, причиною невідповідності між зростанням накопичень і авансованих ресурсів на створення основних фондів є розбіжність між номінальним і реальним накопиченням. За 1980-1990 pp. був досягнутий рівень зростання запровадження в дію основних фондів на 57 %. При реальному виробничому накопиченні, у процесі якого створюються і реалізуються додатковий продукт і чистий дохід, показник зростання ефекту значно нижчий. Про це можна судити по зниженню рівня фондовіддачі. Хоча рентабельність у цей період має тенденцію до зростання, це несправжнє підвищення ефективності, тому що воно зумовлене зростанням рівня цін, а не реальними зрушеннями у виробництві. Прибуток зростав значною мірою в результаті збільшення оптових цін промисловості. Отже, реальний процес накопичення, що розуміється нами як ефективна фондовіддача, відставав від номінального. Інакше кажучи, зростання прибутку не було зумовлене інтенсивним використанням виробничих ресурсів.
Зблизити показники номінального і реального накопичення досить складно. Адже саме по собі зниження фондовіддачі аж ніяк не є просто результатом поганої організації управління виробництвом. Підвищення фондовіддачі вимагає дотримання деяких найважливіших зовнішніх умов, насамперед установлення ринкових цін на засоби виробництва. Ідеться про відшкодування в ціні витрат виробництва і забезпечення необхідного рівня рентабельності.
Зростання витрат не є негативним явищем, якщо збільшення виробничих витрат компенсується відносно великим скороченням витрат чи зростанням прибутку у сфері споживання цієї продукції. Проте на практиці часто не враховують ефект у сфері споживання продукції виробничого призначення. Ціни на нову техніку призначаються вищими, ніж на стару, хоча показники потужності, швидкості та інші характеристики роботи машин змінюються не пропорційно, не адекватно ціні на неї. От і виходить, що в окремих випадках ціни не стимулюють упровадження нової техніки у виробництво і водночас штучно сповільнюють процес відшкодування витрат, який є складовою процесу розширеного відтворення.
Отже, наближення середньогалузевих витрат на виробництво до ринково обґрунтованих можливе лише на основі все більшого відбиття споживчих властивостей засобів виробництва в оптовій ціні.
Зазначимо, що рентабельність визначається у відсотках до собівартості продукції. При підвищенні останньої рентабельність також зростає. На практиці це спричинює певну інерційність у розвитку галузей, оскільки попит на капітальні вкладення визначається сформованими умовами накопичення в кожній окремій галузі народного господарства. Ціни на інвестиційні ресурси більшою мірою, ніж відносно іншої продукції, мають відбивати кінцевий споживчий ефект, ринкову корисність. Такі ціни, по-перше, забезпечують можливість створення джерел фінансування інвестицій з урахуванням реального процесу накопичення. Це означає, що фінансове становище інвесторів стає відповідним їхньому внеску в кінцеві результати. Якщо норма накопичення в ціні виявиться завищеною порівняно з нормативом розширеного відтворення, відбудеться вилучення частини доходу з галузей, що споживають інвестиційні ресурси. А це призведе до загального зниження норми прибутку. По-друге, ціни, що відбивають споживчий ефект засобів праці, слугують інструментом прийняття рішень про інвестиції, оскільки дають змогу оцінити окремі варіанти витрат відповідно до критерію зростання ринкової ціни засобів праці. По-третє, ці ціни можуть бути основою збалансованості попиту та пропозиції на інвестиційні ресурси, тому що вони є джерелом структурної збалансованості народного господарства.
У сучасних умовах ціни повинні бути регулятором попиту на інвестиційні ресурси. Природно, що поступовий перехід до ринкових відносин в інвестиційній сфері народного господарства немислимий без докорінного перегляду принципів ціноутворення. При діючій системі ціноутворення виняткова орієнтація на фактичну норму прибутку може привести до переважного спрямування інвестицій на користь фондомістких галузей, до погіршення галузевих пропорцій в економіці. При цьому виникають протиріччя між центральним завданням держави - поліпшення загальних макроекономічних пропорцій і реальними фінансовими ресурсами окремих галузей, тобто між їх економічними інтересами. Отже, у процесі формування ринкового середовища в інвестиційній сфері необхідно в комплексі розв'язувати завдання і по інституціональному оформленню суб'єктів інвестиційної діяльності, і по формуванню економічно обґрунтованого механізму ціноутворення на інвестиційніресурси.
Питання про те, якою мірою конкретна ціна продукції повинна виражати ефект використання засобів праці, зводиться до наукового обґрунтування нормативу накопичення в ціні. Інвестиційний процес, у ході якого відбувається відшкодування витрачених у процесі виробництва ресурсів і реалізація додаткового ефекту для забезпечення розширеного відтворення, немислимий без наукового
Loading...

 
 

Цікаве