WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Стратегія міжнародної діяльності в інвестиційних процесах - Реферат

Стратегія міжнародної діяльності в інвестиційних процесах - Реферат

вміщення капіталу в альтернативні варіанти капіталовкладень.
Природно, що розмір ренти не може бути менший від норми прибутку, встановленої для інвестування капіталу. При визначенні рентабельності різних варіантів капіталовкладень у межах одного підприємства розрахунковий розмір ренти є цільовим прибутком, вираженим у відсотках, тобто нормою прибутку (нормою ренти), що передбачається для інвестиції. Такі самі розрахунки використовують і у складніших ситуаціях.
При інвестиційному плануванні важливо враховувати ймовірність досягнення бажаного ефекту й надійність реалізації окремого варіанта капіталовкладень. Із цим пов'язане прагнення керівництва й колективу підприємства уникнути невиправданого ризику та надійно реалізувати свої інвестиції. З поширенням приватної власності значущість цього фактора зростатиме, оскільки інвестиції перестануть бути "нічиїми", як часто траплялося донедавна.
Обережна інвестиційна політика на перших етапах переходу до ринкових відносин притаманна багатьом підприємствам і організаціям, особливо тим, де переважають колективні форми власності. За наявності багатьох диспропорцій і "голодного" ринку така політика багато в чому виправдана. Часу для пристосування до нових умов цілком достатньо, щоб підготуватися до майбутніх неординарних інвестиційних рішень, які б давали змогу утримувати зайняті позиції на ринку серед рівноправних партнерів. Але треба враховувати небезпеку невикористання нововведень і технічних удосконалень і сміливіше впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу.
Сфера застосування інвестиційних розрахунків згідно із стратегічними і тактичними міркуваннями має неухильно розширюватися. Найчастіше їх доцільно застосовувати під час техніко-економічного обґрунтування будівництва підприємства, вибору району розташування об'єкта будівництва й конкретного будівельного майданчика, встановлення раціональної потужності об'єкта будівництва, вибору форми відтворення основних фондів і виробничих потужностей (нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переоснащення чи модернізація устаткування), визначення технології виробництва, номенклатури вироблюваної продукції тощо. Наведені найхарактерніші приклади свідчать про те, що інвестиційні розрахунки можна виконувати як для окремого підприємства, так і для будь-якої галузі й регіону. Так, прийняти рішення про будівництво підприємства можна лише після того, як буде вичерпана можливість досягти необхідних обсягів виробництва тієї чи іншої продукції на діючих підприємствах з урахуванням якнайповнішого використання їх потужностей. І в цьому разі можливі різні варіанти - від модернізації чи заміни устаткування на якомусь підприємстві галузі з метою збільшення обсягів випуску продукції до спорудження нового підприємства, якщо інші варіанти виявляться менш прийнятними.
Досвід класифікації капітальних вкладень в економічно розвинених країнах
Досить цікавим щодо капіталовкладень є досвід західноєвропейських і американських підприємств. У економічно розвинених країнах капіталовкладення розподіляються на групи залежно від їх мети:
1) вимушені капіталовкладення;
2) збереження позицій на ринку;
3) оновлення основних виробничих фондів, особливо верстатів і апаратів;
4) економія витрат;
5) збільшення прибутків;
6) "ризикові" капіталовкладення.
До першої групи належать капіталовкладення, які здійснюються, наприклад, з метою підвищення надійності й техніки безпеки на виробництві відповідно до нових законодавчих актів або інших обов'язкових обставин. У цьому разі не постає питання, здійснювати інвестиції чи ні.
Друга група охоплює капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло втримати свої позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію і стабільний економічний стан.
Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримування безперервної діяльності підприємства й підвищення технічного рівня виробництва, наприклад, за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших верстатів і апаратів, упровадження нової технології виробництва.
До четвертої групи належать капіталовкладення, які сприяють зменшенню витрат, що в результаті підвищить продуктивність праці на підприємстві та його прибутковість.
Капіталовкладення п'ятої групи спрямовані на збільшення прибутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості. Це часто пов'язується з розширенням "традиційних" сфер діяльності підприємства.
До шостої групи належать капіталовкладення, пов'язані зі значним ризиком (наприклад, призначені для завоювання нових сфер ринку або створення нових видів продукції). Вони можуть бути успішними в тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція та існує велика свобода дій.
Для інвестиційної політики найбільше практичне значення має класифікація капіталовкладень з погляду оцінювання на основі різних критеріїв їх рентабельності й диференціація норм прибутку для різних груп. Це дає можливість керівництву підприємства не тільки планувати рентабельність того чи іншого варіанта, а й систематично впливати на інвестиційні рішення та спрямовувати інвестиційну політику підприємства у бажаному напрямі.
Норма прибутку (відсоток прибутку, який мають забезпечити капіталовкладення) у розглянутих групах капіталовкладень може бути такою: у першій - 0 %, другій - 6, третій - 12, четвертій - 15, п'ятій - 20, шостій - 25 %. Наведені значення, безперечно, приблизні. Слід також додати, що подібні вимоги до норми прибутку для деяких капіталовкладень другої-шостої груп (наприклад, капіталовкладення в наукові дослідження) встановлюються не завжди. На конкретних підприємствах вони можуть коливатися в той чи інший бік, проте ці показники дають більш-менш типову картину ранжування видів капіталовкладень.
Разом з розглянутими групами капіталовкладень особливо актуальним, а тому необхідним в умовах України є виокремлення такої групи, як капіталовкладення в охорону та оздоровлення навколишнього середовища. У цій галузі над встановленням норми прибутку превалюють міркування про виживання населення в регіонах, що зазнали екологічної катастрофи.
В умовах ринкової економіки принципово змінюються такожфункції контролю за інвестиціями. На зміну централізованому контролю, що здійснювали міністерства і відомства, а також органи народного контролю, приходить контроль з боку власників цих капіталів. Це, звичайно, сприятиме підвищенню ефективності інвестування.
Список використаної літератури:
1. КиреевА. П. Международная экономика: В 2ч. - Ч. 1: Междунар. микроэкономика: движение товаров и факторов производства: Учеб. пособие для вузов. - М.: Междунар. отношения, 1999. - 415 с.
2. Комерсант України. - 2000. - № 3. - С. 7.
3. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Вдосконалення методики обліку інвестиційної діяльності та будівельного виробництва. - К.: Екон. думка, 1998.
4. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Інвестиційний бізнес-план. - К., 1997.
5. Куликов А. Г. Кредиты. Инвестиции. - М., 1995. - 306 с.
6. Лазебник Л. Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. - 1997. - № 4. - С 82-88.
7. Международное право в документах. - М.: Юрид. лит., 1982. - 208 с.
8. Менеджер. - 1993. - № 1. -С. 17.
9. Михайлова Е. В. Финансовый рынок в Российской Федерации. - СПб.: Изд-во СПб. ун-та экономики и финансов, 1992. - 176 с.
Loading...

 
 

Цікаве