WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Аналіз результатів дослідження - Реферат

Аналіз результатів дослідження - Реферат

наголошують на привабливості України саме в цьому аспекті. Така відмінність позицій свідчить про потребу розрізняти номінальний рівень заробітної платні і загальну вартість робочої сили, де також враховано продуктивність праці, витрати на виконання вимог керівних органів та інші чинники.
Вплив низької продуктивності праці є очевидним фактором. Через брак капіталу, відсутність належної підготовки та недосконалий менеджмент продуктивність праці в Україні часто є настільки низькою, що загальна вартість робочої сили виявляється більшою, ніж в інших країнах Східної Європи. Проте тут потрібно чітко розмежуватися, бо продуктивність праці не буде однаковою за різних обставин. Ідеться про такі два варіанти:
o іноземний інвестор купує вже діюче підприємство, обтяжене надлишковим капіталом та робочою силою;
o інвестор будує нове виробництво, постачає сучасне обладнання і навчає робітників.
Оскільки новий власник не може швидко звільнити або перекваліфікувати декілька тисяч людей одночасно, продуктивність праці ще тривалий час залишиться набагато нижчою в разі купівлі чинного підприємства. Місцева влада, яка намагається втримати рівень зайнятості, зазвичай накладає обмеження на скорочення чисельності працівників, тим самим істотно підвищуючи загальну вартість робочої сили. Крім того, іноземних інвесторів часто зобов'язують утримувати соціальну інфраструктуру великих промислових підприємств: лікарні, дитсадки, літні табори, сільськогосподарські виробництва тощо.
Ці перешкоди зводять нанівець усі переваги, які створює низька вартість робочої сили. Проте в тих випадках, коли іноземний інвестор започатковує нове виробництво, українські працівники часто виконують свою роботу не гірше за своїх західних колег.
Ризик і прибутки в Україні. Для будь-якої інвестиції найважливішим чинником є потенційні прибутки. Сподіваний прибуток прямо залежить від можливих ризиків, пов'язаних з інвестиційним проектом: що ризикованіше проект, то більшою має бути винагорода.
Інвестиційний ризик має дві складові: ризик, що пов'язаний з діяльністю в певній країні в певній галузі економіки, і власне ризик конкретного проекту. Найважливішим компонентом є ризикованість країни (рис. 15). На жаль, у більшості останніх досліджень Україну визнано однією з найризикованіших країн Східної Європи. Ця оцінка свідчить про високий ризик здійснення інвестиційного проекту.
Мінімальний рівень прибутковості інвестицій визначає вартість капіталу. Проекти, що мають нижчу за цей рівень прибутковість, впроваджувати недоцільно. Задля максимізацїї вартості своїх акцій інвестор зазвичай працює з такими проектами, прибутковість яких була б вищою за вартість інвестованого капіталу.
До бажаної ставки дохідності треба зараховувати також премію за можливий ризик проекту. Компанії, для яких вартість капіталу є порівняно невеликою, вимагають меншого рівня дохідності інвестицій порівняно з компаніями, що мають вищу вартість капіталу. Оскільки вартість капіталу залежить від спроможності компанії залучати його через позики або продаж акцій, компанії, що мають можливість легко залучати капітал, потребуватимуть нижчої дохідності інвестицій, ніж компанії, для яких процес залучення капіталу складніший. Отже, великі ТНК, що зазвичай добре забезпечені капіталом, погоджуються на нижчу очікувану дохідність інвестицій порівняно з місцевими інвестиційними фондами або інвесторами-підприємцями.
Це припущення підтверджують і результати опитування. В одному з пунктів анкети інвестори мали вказати внутрішню ставку дохідності, на яку вони розраховують, інвестуючи в Україну. Респондентам було запропоновано обрати одну з таких ставок (визначених у доларах): менше 10 %, 10-20, 20-30, понад 30 % (табл. 14).
Як свідчать дані табл. 14, лише ТНК та міжнародні фінансові організації (МФО) можуть інвестувати за умови низької внутрішньої ставки дохідності. Завдяки високій кредитоспроможності такі інвестори здатні втримувати вартість капіталу на рівні, що не перевищує 10 %. Більшість ТНК і МФО розраховують на ВСД = 10-20 %. З огляду на високий рівень ризику в Україні такі вимоги є досить помір-ними. Згідно з припущеннями, висловленими раніше, інвестори-підприємці та інвестиційні фонди вимагають більшої дохідності інвестицій. 75 % інвесторів-підприємців та 40 % інституційних інвесторів погоджуються інвестувати тільки за умови ВСД = 20-30 %. 40 %
Процес прийняття рішень: тривалість і складність. З огляду на відмінності в розмірах та організаційній структурі для різних категорій інвесторів процеси прийняття рішень відбуваються по-різному. Проаналізувавши відповіді респондентів на запитання про середній термін прийняття рішення щодо інвестування (від моменту визначення інвестиційної можливості до моменту прийняття остаточного рішення) та про кількість осіб, що беруть участь у процесі, отримали результати, наведені в табл. 15.
Як свідчать дані табл. 15, навіть для інвесторів-підприємців процес прийняття рішень щодо інвестування в Україну триває понад 6 міс. Прийняти остаточне рішення щодо інвестування впродовж місяця можуть лише деякі інвестори з цієї групи. Загалом близько половини респондентів приймають рішення щодо інвестування протягом 6 міс.
Результати опитування підтвердили наші попередні припущення. Великі ТНК із складною організаційною структурою менш гнучкі, а тому потребують більше часу на визначення, розробку та затвердження інвестиційних проектів. ТНК та інституційні інвестори (зокрема, МФО)переважно не здійснюють інвестицій без ретельного вивчення проекту, яке зазвичай триває від одного до кількох місяців. Натомість приватні підприємці можуть прийняти рішення щодо інвестування, не узгоджуючи його на ієрархічних рівнях і маючи неповну інформацію про інвестиційний проект. Тому для таких інвесторів тривалість процесу прийняття рішення менша, ніж для великих ТНК чи інвестиційних фондів.
Інвестиційні фонди, які здебільшого мають місцеві представництва в Україні, витрачають час лише на вивчення проекту. Такі інвестори не мусять досліджувати внутрішню ситуацію у країні, оскільки вже ознайомилися з нею. Отже, термін прийняття інвестиційних рішень у фондах набагато коротший, ніж у ТНК та інвесторів-підприємців, що тільки починають свою діяльність в Україні. Водночас інституційним інвесторам, які до процесу прийняття рішень залучають більшу кількість осіб, важко прийняти рішення щодо інвестування швидше ніж за 3 міс.
Міжнародні фінансові організації потребують найбільше часу для прийняття інвестиційних рішень, оскільки мають зважати не лише на комерційний, а й на політичний бік проекту. Досить часто інвестиційні рішення таких організацій великою мірою залежать від економічної політики, яку провадить місцевий уряд. Якщо ця політика відповідає позиції міжнародних організацій, то рішення про інвестування буде схвалено, в іншому разі виконання інвестиційного проекту буде відкладено на невизначений термін або взагалі скасовано. Міжнародні фінансові організації зазвичай мають складну організаційну структуру та жорсткі бюрократичні процедури, які теж зумовлюють більшу тривалість процесу прийняття інвестиційних рішень.
Список використаної літератури:
1. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Інвестиційний бізнес-план. - К., 1997.
2. Куликов А. Г. Кредиты. Инвестиции. - М., 1995. - 306 с.
3. Лазебник Л. Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. - 1997. - № 4. - С 82-88.
4. Международное право в документах. - М.: Юрид. лит., 1982. - 208 с.
5. Менеджер. - 1993. - № 1. -С. 17.
6. Михайлова Е. В. Финансовый рынок в Российской Федерации. - СПб.: Изд-во СПб. ун-та экономики и финансов, 1992. - 176 с.
7. Музиченко А. С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. -К.: Наук, світ, 2001. - 345 с.
8. Николаев В. П. Введение в рыночную экономику строительства. - К.: Бу-дивэльнык, 1991.- 152 с.
9. Омелъченко А. В. Іноземні інвестиції в Україні. - К., 1997. - 387 с.
10. Омелъченко А. В. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні. - К: Юрінком, 1996. - 287 с
11. Орлов П. Державне регулювання обновлення основних фондів // Экономка України. - 1994. - № 6. - С 31; 1998. - № 9. - С. 35.
12. Пиндайк Р., Рубинфелъд Д. Микроэкономика: Сокр. пер. с англ. - М.: Экономика; Дело, 1992. - 510 с.
13. Радченко В. Нужно ли нам бояться дефицитного бюджета? // Экономика и жизнь.- 1991. - № 46. - С. 9.
14. Райзберг Б. А. Рыночная экономика // Деловая жизнь. - 1993. -№ 1. - С. 5-93.
Loading...

 
 

Цікаве