WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Інвестування у слаборозвинених країнах - Реферат

Інвестування у слаборозвинених країнах - Реферат

інших невиробничих компаній), які є посередниками на фінансовому ринку і через які здійснюються прямі іноземні інвестиції. Самі вони також можуть здійснювати прямі інвестиції. Але ними вважаються тільки угоди банків, пов'язані з виникненням довгострокових боргових зобов'язань та придбанням акцій і частки в основному капіталі зарубіжних компаній.
Депозити та інші звичайні для банківської сфери активні і пасивні операції вважаються портфельними або іншими інвестиціями. Якщо протягом визначеного періоду інвестор збільшив свою частку в капіталі іноземного підприємства, наприклад, від 5 %, що вважалися портфельними інвестиціями, до понад 10 %, то тільки новий приплив капіталу з-за кордону вважається прямою інвестицією.
Типи і види прямих іноземних інвесторів
Серед прямих іноземних інвесторів можна виокремити три категорії:
o транснаціональні компанії (ТНК);
o інституційні інвестори (зокрема, міжнародні фінансові організації, такі як ЄБРР та МФК);
o інвестори-підприємці.
Хоча термін "стратегічний інвестор" найчастіше застосовують до ТНК (з огляду на причини, про які йтиметься далі), капіталовкладників усіх трьох груп можна вважати стратегічними інвесторами.
Транснаціональні компанії є підприємством, до якого входять материнська компанія та її дочірні підприємства за кордоном. У цьому контексті материнську компанію визначають як підприємство, що контролюють юридичні особи поза межами країни свого походження, зазвичай через володіння певною часткою в акціонерному капіталі. Граничним значенням для контролю за активами здебільшого вважають частку в акціонерному капіталі, що становить 10 % або більше простих акцій (чи голосів). Іноземна дочірня компанія - це підприємство, де інвестор, який є резидентом іншої країни, володіє певною часткою капіталу, яка йому дозволяє протягом тривалого часу впливати на управління цим підприємством. Іноземна дочірня компанія може набирати форму власне дочірнього підприємства, контрольованої компанії або філії.
Зазвичай ТНК є довгостроковими інвесторами, які намагаються здобути новий ринок, досягти більшої ефективності або отримати доступ до ресурсів, інвестуючи в певну країну. Такі компанії здатні пожертвувати швидкими прибутками задля довгострокових вигод у вигляді більшої частки ринку, науково-дослідного потенціалу чи забезпечення надійного джерела ресурсів. Свої інвестиційні рішення ТНК часто мотивують стимулами до забезпечення самодостатності:
o уникнення витрат на пошук партнерів і переговори;
o уникнення витрат, пов'язаних із розривом контрактів і судовою тяганиною;
o невизначеність щодо покупців;
o економія від взаємозалежних видів діяльності та єдиного управління;
o контроль за мережею кінцевого продажу.
Завдяки переважно високій забезпеченості капіталом ТНК користуються перевагою у вигляді порівняно низької його вартості. За таких обставин ці компанії втримують на помірному рівні бажану ставку внутрішньої прибутковості від інвестування. Легкий доступ до капіталу дає ТНК достатньо резервів, аби не зазнавати збитків упродовж тривалого періоду. Зазвичай ТНК - це фірми з найкращими стандартами роботи у своїй галузі, отже, додатково стане у пригоді і корисне джерело передових технологій та навичок, що можуть суттєво вдосконалити місцеве виробництво. Втім, варто зауважити, що на початку 90-х років багато великих ТНК одночасно висували декілька цілей, і більшість з них здійснювали ПП, в яких поєднано ознаки всіх розглянутих категорій. Мотиви до виробництва за кордоном також можуть змінюватися, наприклад, у тому разі, коли компанія прагне набути досвіду іноземного інвестора.
До інституційних інвесторів належать фінансові посередники, які залучають кошти переважно через продаж акцій (паїв) в інвестиційних фондах і вкладають ці кошти в диверсифікований портфель цінних паперів. Інвестуючи до фонду, інвестор отримує права власності на велику кількість цінних паперів у межах одного сегмента фінансового ринку чи кількох ринкових сегментів, знижуючи в такий спосіб загальний ризик для свого портфелю.
Як показала практика, більшість інституційних інвесторів є пасивними портфельними інвесторами. Вони купують і продають цінні папери на вторинному ринку. Задля зниження ризику такі учасники ринку зазвичай не володіють суттєвою часткою власності в якійсь одній компанії, а також не беруть активної участі в управлінні компанією. Пасивних інвесторів переважно не вважають прямими іноземними інвесторами.
Під час аналізу ПП доцільно розглядати тільки фонди прямого інвестування. Такі інвестиційні фонди здебільшого формують з коштів інвесторів, які здійснюють середньострокові капіталовкладення (зазвичай на 5-7 років). Фонди прямого інвестування купують великі пакети акцій обраних компаній (пакети, що перевищують 25 %-ву блокувальну меншість) і беруть активну участь в управлінні. Зазвичай ці фонди намагаються позбутися акцій компанії - реципієнта інвестицій упродовж 3-5 років через механізм первинної відкритої пропозиції акцій або продаж пакету стратегічному інвестору чи іншим акціонерам об'єкта інвестування. Фонди прямого інвестування досягають вищих рівнів прибутковості, використовуючи неефективність фондового ринку і надаючи можливість фірмам-реципієнтам інвестувати у прибуткові проекти. В Україні найбільшу ділову активність виявляють ті фонди, які спрямовують інвестиції тільки в Україну або у країни регіону.
Серед інституційних інвесторів виокремлюється група міжнародних інвесторів, таких як ЄБРР та МФК. На відміну від своїх колег, яких підтримують приватні інвестори, учасники цієї групи отримують фінансуваннявід урядів різних країн, а отже, розробляють іншу інвестиційну стратегію і критерії інвестування. Вартість капіталу для міжнародних інвесторів приблизно така сама, що й для найбільших ТНК, водночас їх інвестиційні цілі є набагато ширшими, ніж проста максимізація прибутків. Цілі міжнародних інвесторів щодо перехідних економік Центральної та Східної Європи часто передбачають сприяння реструктуризації підприємств, створенню ринкових умов і стійкому розвитку. Саме тому цю групу інвесторів тут ми розглядаємо окремо від решти інституційних інвесторів.
Інвестори-підприємці (заможні особи чи дрібні іноземні фірми, які працюють у кількох країнах) зазвичай намагаються скористатися перевагами країни, галузі або підприємства завдяки прямому інвестуванню в місцеві компанії. Інвестиційну поведінку цих учасників ринку характеризує максимальне використання наявних можливостей: ці інвестори шукають способи отримання швидких високих прибутків. Унаслідок високої вартості капіталу і обмеженого доступу до нього такі інвестори прагнуть уникати збитків протягом тривалого часу, чекаючи на майбутній зиск. У процесі інвестування ця група також орієнтується на невеликі підприємства, оскільки через обмеженість коштів робота з великими підприємствами стає для них проблематичною.
Список використаної літератури:
1. Зотов М. С. Совершенствование инвестиционного процесса // Вопр. экономики. - 1985. - № 4. - С. 83-93.
2. Иванов В. Г., Зворыкин Д. Н. Оздоровление экономической структуры инвестиционного процесса // Экономика стр-ва. - 1990. - № 10. - С. 66-82.
3. Каменева О., Новоселов М., РабинаА. Банки стали авангардом свободных цен // Коммерсант. - 1991. - № 47. - С.14.
4. КиреевА. П. Международная экономика: В 2ч. - Ч. 1: Междунар. микроэкономика: движение товаров и факторов производства: Учеб. пособие для вузов. - М.: Междунар. отношения, 1999. - 415 с.
5. Комерсант України. - 2000. - № 3. - С. 7.
6. Короткова М. С. Денежно-кредитные проблемы стабилизации народного хозяйства//Деньги и кредит. - 1991. -№ 3. - С. 59-67.
7. Коссак В .М. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). - Л.: Центр Європи, 1996. - 216 с.
8. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Вдосконалення методики обліку інвестиційної діяльності та будівельного виробництва. - К.: Екон. думка, 1998.
9. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Інвестиційний бізнес-план. - К., 1997.
10. Куликов А. Г. Кредиты. Инвестиции. - М., 1995. - 306 с.
11. Лазебник Л. Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. - 1997. - № 4. - С 82-88.
12. Ливень О. Иностранный капитал в Украину нужно привлекать активнее // Коммерсант Украины. - 1993. -№9. - С. 13.
Loading...

 
 

Цікаве