WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Характерні риси і труднощі переходу України до ринкової економіки та включення її в інтеграційні процеси - Реферат

Характерні риси і труднощі переходу України до ринкової економіки та включення її в інтеграційні процеси - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Характерні риси і труднощі переходу України
до ринкової економіки та включення її в інтеграційні процеси"
Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.
Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвине-них товарно-грошових відносин. Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою еко-номікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.
Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати недержавний сектор економіки.
Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та гео-політичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.
Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-дирек-тивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.
Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість-з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.
Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.
Особливістю розвитку світового господарства наприкінці XX сторіччя є перехід до фази глобалізації. Генеровані інтернаціоналізацією господарського життя, світогосподарські зв'язки стали важливою передумовою забезпечення економічного зростання країн. Глобалізація економіки перетворює ці зв'язки у вирішальний фактор прогресу не тільки окремих національних господарських комплексів, а і безпосередньо виробничого сектору. Сукупна економічна могутність тієї чи іншої держави визначає й зростання її ролі як потенційного або реального конкурента на світовому ринку. Ще ніколи зовнішньоекономічні зв'язки не мали такого значення для всіх суб'єктів виробничого процесу, як у наші дні. І, безперечно, залежність загальноекономічних успіхів окремих країн світу від їх активності на світовому ринку дедалі більше посилюватиметься.
В умовах глобалізації відбувається зростання взаємозалежності країн у результаті активізації транскордонних переміщень товарів, послуг і міжнародних потоків капіталів, швидкої і широкої дифузії технологій. Світогосподарські відносини переходять у новий якісний стан, який характеризується тим, що економічне співтовариство з простої сукупності більш-менш взаємозалежних країн перетворюється в цілісну економічну систему, де національні соціуми стають складовими частинами господарського організму і все більше визначаються ходом розвитку цього організму як цілого.
Як і інші постсоціалістичні країни, Україна швидко вростає в цю систему, відчуваючи на собі як позитивний, так і негативний її вплив. В умовах геоекономічної конкуренції надзвичайно важливо визначити та на практиці реалізувати порівняльні та конкурентні переваги України.
Формування раціональної структури зовнішніх зв'язків у сучасних умовах - не тільки і не стільки результат виявлення урядом країни певних існуючих факторних переваг, скільки результат здійснення на різних рівнях скоординованої стратегії створення та нарощування переваг, причому не тільки факторних, але й тих, що пов'язані з характером попиту, наявністю комплексів (або кластерів), які підтримують основне виробництво, характером конкуренції на внутрішньому ринку та стратегією фірми.
Зрозуміло, що для вирішення цих завдань вже недостатньо покладатися лише на ліберальні підходи щодо режиму торгівлі. Важливо забезпечити послідовну і цілеспрямовану стратегію розвитку, спрямовану на вихід на вищі щаблі міжнародної конкурентоспроможності. Слід зазначити, що фактично економічна теорія еволюціонує в бік визнання системного характеру конкурентоспроможності на відміну від приділення в минулому уваги лише окремим чинникам конкурентоспроможності. На найвищому рівні можуть знаходитися лише ті країни, які набувають саме системної, а не часткової конкурентоспроможності.
В Україні практично по всіх напрямках інтеграції існують великі проблеми, що перешкоджає реалізації існуючих та розвитку нових порівняльних переваг, не даєможливості створювати
Loading...

 
 

Цікаве