WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Інвестиційний менеджмент: механізми залучення іноземних інвестицій - Реферат

Інвестиційний менеджмент: механізми залучення іноземних інвестицій - Реферат

значною мірою визначається наявністю у ній великих корпорацій, які є транснаціональними за сферами своєї діяльності і мають загальнонаціональне значення. В Україні сьогодні поки що немає жодної промислово-фінансової групи (ПФГ), а тим більше - транснаціональної ПФГ (ТПФГ). Це свідчить про те, що в Україні ще не створені умови для формування притаманного суверенній державі корпоративно-коопераційного каркасу економіки, основу якого складають коопераційні зв'язки між підприємствами в середині країни.
В умовах, що склалися, великого значення набуває вирішення питання про сприяння держави українським господарюючим суб'єктам в контексті проведення промислової політики країни. Мова йде про удосконалення наявної нормативної бази для створення ПФГ в Україні, розробку і введення в дію закону про міжнародну кооперацію у виробництві та інформаційно-методичних рекомендацій для підприємств та органів державного управління з комплексу питань внутрішньодержавної та міжнародної кооперації. У рекомендаціях було б доцільно висвітлити у взаємозв'язку ряд питань, серед яких: сертифікація та ціноутворення виробленої в рамках кооперації продукції; лізинг; обмін науково-технічною та іншою документацією і правами промислової власності; співробітництво у збуті та післяпродажному сервісі продукції; валютно-фінансові та кредитно-розрахункові питання; порядок підготовки та зміст договорів про міжнародну кооперацію; особливості кооперації в корпоративних структурах; форми державної підтримки участі українських підприємств в міжнародній кооперації та інше.
З набиранням обертів приватизаційного процесу в Україні іноземний капітал все більшою мірою буде залучатись до країни шляхом продажу інвесторам пакетів акцій українських акціонерних товариств. У цьому зв'язку досить цікавою видається практика проведення приватизації у постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи. Ії узагальнення показує, що іноземне інвестування економік цих країн характеризувалося:
" спрямованістю у монополістичні ринки з невеликою кількістю конкурентів;
" спрямованістю у низько -, а не високотехнологічне виробництво, наданням переваги підприємствам легкої, харчової та тютюнової промисловості;
" намаганням придбати найвідоміші національні підприємства;
" подальшою реалізацією продукції приватизованих підприємств переважно на внутрішньому ринку.
І все-таки, підприємства з іноземними інвестиціями у країнах Центральної та Східної Європи демонструють вищі продуктивність праці, ефективність виробництва та питому вагу в експорті
В сучасних умовах питання щодо вибору форми залучення іноземних інвестицій на рівні підприємства є його внутрішньою справою. Тому відповідні рішення його керівництва повинні ретельно вивірятися, супроводжуватися відповідними розрахунками.
На рівні регіону або країни в цілому питання вибору оптимальних форм залучення іноземних інвестицій вирішується не безпосередньо органами управління, а через відповідну економічну політику та комплекс адміністративних заходів. Так, надання податкових чи інших пільг органами управління на державному чи регіональному рівнях можна розглядати тільки як засіб сприяння залученню іноземного капіталу до пріоритетних сфер економіки країни в певних формах.
У деяких випадках органи управління на регіональному або національному рівні повинні самі приймати рішення щодо вибору форми залучення іноземних інвестиційних ресурсів (наприклад в разі освоєння родовища корисних копалин). Тут можливі наступні варіанти:
" по-перше, укладання угоди щодо залучення іноземних коштів на компенсаційній основі із збереженням повного контролю українських підприємств за виробництвом;
" по-друге, створення для розробки родовищ СП із визначенням оптимальної частки іноземного партнера;
" по-третє, надання концесії іноземній фірмі або групі фірм.
Вибір із цих варіантів найбільш ефективного з точки зору української сторони вимагає врахування різних факторів. І в першому і в другому випадках необхідні витрати української сторони, в другому, правда - дещо менші. В третьому випадку всі витрати несуть іноземні інвестори. Проте різними будуть і результати використання цих форм насамперед за розмірами доходу, що залишається в Україні. Має значення також і швидкість освоєння родовища. Чим швидше воно буде розроблятися, тим раніше країна отримає продукцію, збільшить свій експортний потенціал і матиме можливість створення нормальних умов для життя населення відповідного регіону тощо.
Надання концесії доцільно у випадку, коли країна має значні розвідані, але не розроблені із-за браку фінансових та технічних засобів запаси природних ресурсів, наприклад, вуглеводнів, мінералів і т. і. Концесіонер володіє продукцією і може вільно реалізовувати її після обов'язкових поставок на місцевий ринок, розмір яких визначається угодою. Доход країни, що володіє відповідним природним ресурсом, складається з платежів роялті (визначаються залежно від обсягів виробництва) та податку на прибуток компанії тощо.
Угоди про розподіл продукції багато в чому нагадують концесійні договори. Відмінність в тому, що іноземна фірма, яка бере на себе обов'язки освоїти розробку природного ресурсу, розплачується із стороною, що ним володіє, часткою видобутої продукції.
У сфері надровикористання, на наш погляд, сьогодні для України більш привабливими єіноземні інвестиції у формі угод про розподіл продукції. Це пояснюється тим, що в даному варіанті немає потреби у початкових витратах з української сторони. Всі витрати, пов'язані з розвідкою, розробкою та видобутком, несе інвестор. В Україні, на відміну від Росії, де Закон РФ "О соглашениях о разделе продукции" діє з початку 1996 р., законодавча база щодо угод про розподіл продукції тільки-но започаткована. Це дозволить вже найближчим часом використовувати у різних галузях та сферах української економіки таку форму залучення російського капіталу, як розподіл продукції.
Багато факторів необхідно враховувати і при створенні вільних економічних зон (ВЕЗ). Це території, на яких за рахунок пільгового режиму господарської і зовнішньоекономічної діяльності та формування необхідної інфраструктури створюється більш сприятливий, ніж в середньому по країні, інвестиційний клімат для вітчизняних і, головним чином, для іноземних інвесторів. Саме такі зони (особливо зони експортного виробництва) при відносно невеликих витратах на їх створення дають максимальний ефект у порівняно короткі строки. Зони цього типу створюються, як правило, у безпосередній близькості від великих міжнародних портів, аеропортів, залізничних вузлів при наявності вільних територій, робочої сили та фахівців.
В Україні у відповідності із Законом "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" вже створено експериментальну економічну зону "Сиваш", де відпрацьовуються основні принципи створення ВЕЗ, набувається досвід роботи в умовах спеціальної економічної зони. Перебувають на етапі становлення економічні зони у Донецькій, Закарпатській, Львівській, Київській та Луганській областях. На відміну від України, в РФ поки що не має відповідного закону про ВЕЗ, але вільні економічні зони тут діють ще з 1988 р. За їх кількістю Росія значно випереджає українську державу. Це пов'язано, в першу чергу, з браком відповідного досвіду в Україні, адже на території нинішньої РФ особливі режими торгівлі вводилися ще з ХІІІ століття.
Всі розглянуті вище форми залучення іноземного капіталу без винятку можуть бути застосовані при залученні українськими господарюючими суб'єктами російського підприємницького капіталу. Проте цей процес з огляду на необхідність забезпечення економічної безпеки України повинен бути керованим з боку держави і мати необхідний комплекс засобів захисту.
Loading...

 
 

Цікаве