WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Інвестиційний менеджмент: механізми залучення іноземних інвестицій - Реферат

Інвестиційний менеджмент: механізми залучення іноземних інвестицій - Реферат

створення вільних економічних зон тощо). Позитивним фактором для поліпшення інвестиційної ситуації в західній частині України може стати будівництво мережі міжнародних транспортних коридорів (згідно з програмою створення та функціонування мережі міжнародних транспортних коридорів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. № 346) та виконання робіт з реконструкції Львова, пов'язаних з його перетворенням в "західну вітрину" України.
Одним з основних принципів державного регулювання іноземного інвестування у контексті структурної перебудови економіки України має бути дотримання балансу галузевих та регіональних пріоритетів залучення іноземних інвестицій. Тому з огляду на даний принцип пріоритетні вектори регіонального розподілу іноземного інвестування повинні бути спрямовані у бік регіонів Західної та Південної України.
Розрахунки показують, що на ці пріоритетні для іноземного інвестування регіони держави припадало понад половину (55%) всього обсягу інвестицій до України. Таким чином, співвідношення між визначеними вище галузевими та регіональними українськими пріоритетами іноземного інвестування економіки України за ступенем їх збігу з напрямами російського інвестування на початку 1999 р. склалося на користь перших. В той же час, участь інвесторів у будівництві транспортних коридорів, мережа яких проходить переважно територією Західної України, сприяла б вирішенню такої важливої для цього регіону проблеми, як зайнятість населення.
Соціально-економічному розвитку південного та західного регіонів України, що мають значний туристично-рекреаційний потенціал, сприяло б також вкладання інвестицій у туризм на цих територіях.
Українськими нормативно-правовими актами передбачені наступні форми здійснення іноземних інвестицій:
1. Створення спільних підприємств з різною часткою іноземної участі або придбання частки вже діючих підприємств;
2. Створення підприємств, що цілком належать іноземному капіталу, або придбання у повну власність діючих підприємств;
3. Придбання нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді цінних паперів (акцій, облігацій тощо);
4. Придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
5. Співробітництво з іноземними інвесторами на підставі договору (контракту) із суб'єктами господарської діяльності України без створення юридичної особи (наприклад на основі договору про виробничу кооперацію, спільне виробництво якоїсь продукції тощо);
6. Інші форми, що не заборонені законами України.
Вкладання іноземного підприємницького капіталу у вигляді прямих інвестицій може бути здійснено у 1-4-ій із вказаних вище форм залучення іноземних інвестицій. Співробітництво у п'ятій формі (на підставі договору у формі міжнародної кооперації) спрямовано, в першу чергу, на залучення передових закордонних технологій або отримання деяких видів обладнання, які потім будуть оплачені поставками комплектуючих. В окремих випадках співробітництва з іноземними інвесторами на підставі договору також може бути створена спільна власність (наприклад, коли за умовами договору іноземному партнеру передається пакет акцій як плата за надання у використання обладнання, нових технологій тощо).
Статистичні дані свідчать, що переважною формою здійснення прямих інвестицій в українську економіку є створення спільних підприємств (СП). Так, на початок 1999 р. 72% всіх російських інвестицій в Україну (134,9 млн. дол. США) було вкладено у СП. Таке інвестиційне співробітництво у формі СП для української сторони має дві переваги. По-перше, залучаються нові матеріальні і фінансові ресурси, які входять до складу основних фондів підприємства і безпосередньо не потребують оплати. По-друге, об'єднання інтересів партнерів підвищує їх зацікавленість у вдосконаленні виробництва, здобутті ринків.
Але СП мають і негативні сторони. Якщо українські підприємці-учасники спільного підприємства частково втрачають контроль над ним, суттєва частина доходу стає власністю іноземного партнера і буде сплачуватися йому постійно пропорційно до його частки у статутному фонді СП. Тому, у випадку необхідності збереження повного контролю над підприємством українською стороною (що особливо важливо при інвестиційному співробітництві на підприємствах ВПК, стратегічно важливих для економіки держави підприємствах та на державних підприємствах з незмінністю форми власності) інвестиційне співробітництво з інвесторами може здійснюватись на підставі договору.
Сьогодні при інвестиційному співробітництві на рівні підприємств необхідно виходити з того, що більшість українських підприємств практично не мають власної валюти, а вільні кошти для її купівлі на біржі теж обмежені. В цьому випадку перевіреною формою довготривалого співробітництва з російським партнером для залучення передової технології може бути співпраця саме на основі договору (контракту). Ці договори передбачають, як правило, передачу протягом стартового періоду більш сильним партнером по кооперації (ліцензіаром) менш сильному (ліценціату) своїх технологій і технологічного обладнання, яких бракує ліцензіату, а також своїх прав на використання промислової власності. За все це ліцензіат поставляє ліцензіару вироблену ним проміжну, а потім і готову кооперовану продукцію. Організується співробітництво також по лінії збуту і післяпродажного сервісу продукції.
В світовій практиці використовується декілька форм (моделей) договірної кооперації. Найпростіша з них - підрядна кооперація, за якої підрядник виробляє для замовника, як правило, за документацією останнього проміжну або кінцеву продукцію. Ця форма кооперування найбільш поширена, але й ризикована. Вона ставить підрядника у становище, залежне від замовника, який за певних умов може відмовитися від пролонгації замовлень і знайти іншого партнера.
За формою підрядної кооперації працюють і деякі українські підприємства. Так, наприклад, завод "Чернігівавтодеталь" має коопераційні зв'язки з Горьківським автомобільним заводом, що входить до складу російської ТФПГ "Нижегородские автомобили". Дане українське підприємствопоставляє російським автомобілебудівникам, як і за часів СРСР, карданні вали. Воно також збирає автомобілі "Газель" та "Волга" за викрутковою технологією з російських вузлів і комплектуючих деталей.
Хочеться думати, що орієнтація провідних українських підприємств на участь у коопераційних зв'язках в ролі постачальника найпростіших вузлів і деталей або складальника кінцевої продукції за викрутковою технологією є тимчасовим явищем, що викликано загальною економічною кризою в країні. Адже таке місце вітчизняного виробника у міжнародній кооперації замість підвищення інноваційної динаміки в українській промисловості призведе лише до подальшої деградації науково-виробничого потенціалу країни.
Вбачається неперспективною також орієнтація деяких українських підприємств на відновлення існуючих раніше коопераційних зв'язків з російськими суб'єктами господарювання без врахування фактора конкурентноздатності на світовому ринку продукції, що має вироблятися по кооперації. У випадку, якщо ця продукція не буде конкурентоспроможною на світовому ринку, вітчизняні підприємства можуть опинитися у повній залежності від російських партнерів, що реально загрожуватиме їх економічній безпеці. Особливо це стосується тих українських підприємств, коопераційне співробітництво яких ґрунтується переважно на подетальній (виробництво окремих частин продукту) та технологічній (виконання окремих операцій і стадій технологічного процесу) спеціалізації виробництва.
Необхідно відзначити, що кооперація нині лежить в основі діяльності корпорацій країн світу та ТНК, їх динамічного розвитку. Економічна потужність країни
Loading...

 
 

Цікаве