WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Конституційні засади співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні - Реферат

Конституційні засади співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні - Реферат

цією метою Основний Закон містить спеціальну заборону на адресу Верховної Ради: вона не може розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми Кабінету Міністрів.
До демократичних установлень нового Основного Закону належить закріплення певних гарантій здійснення парламентського контролю. Це, зокрема, класичний інструменту контролю - депутатський запит. Народний депутат України, передбачає ст. 86, має право на сесії Верховної рада звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їхнього підпорядкування та форм власності. Депутатському запитові кореспондує обов'язок відповідних керівників повідомляти народному депутатові результати розгляду його запитів
Виявом провідної ролі Верховної Ради у співвідношенні з Президентом виступає такий дієвий і конструктивний інструмент як здійснення контролю Верховною Радою за діяльністю Президента України.
Контроль парламенту за діяльністю глави держави -неодмінна риса демократичного політичного режиму. Контроль є юридичним вираженням парламентаризму, його домінантною рисою, і саме у здійсненні контролю проявляється провідне становище парламенту в системі поділу влади. Навіть у президентській республіці, класичним прикладом якої є США, "в межах отримань і противаг конгрес, а якщо необхідно, то і судова влада, володіють реальними повноваженнями контролювати президента і федеральну виконавчу владу в цілому" [9].
Роль Президента України як глави держави зовсім не знімає питання щодо контролю за його діяльністю з боку різних інститутів: засобів масової інформації, опитувань громадян. Конституційного суду тощо. Але основним суб'єктом контролю за діяльністю Президента України, як і в кожній демократичній державі, повинен виступати парламент. Форми контролю досить
різноманітні.
Конституція України закріплює окремі спеціальні гарантії контролю загальнодержавного представницького органу народу за діяльністю гаави держави. Відзначимо, що Верховна Рада вправі приймати рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради, котра попередньо підтримана не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради (п. 34 ст. 85).
Світова конституційна теорія і практика справедливо розглядає імпічмент - особливу процедуру відсторонення президента з посади - наймогу-тнішим знаряддям впливу парламенту на президента.
Цей поширений у світі інструмент закріплює також Конституція України. Ст. 111 Конституції встановлює, що Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою в порядку імпічменту. Конституційно визначаються умови імпічменту вчинення Президентом державної зради або іншого злочину.
Питання щодо імпічменту ініціюється парламентом. Для цього потрібна більшість від конституційного складу Верховної Ради. Процедура вирішення цього питання надзвичайно складна. Згідно зі ст. 111 Верховна Рада створює спеціальну тимчасову слідчу комісію для проведення розслідування. До її складу включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки та пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради. За наявності підстав парламент не менш як двома третинами від його конституційного складу приймає рішення щодо звинувачення Президента України.
Основний Закон України передбачає необхідність участі у процедурі імпічменту, крім парламенту, також інших суб'єктів: Конституційного суду і Верховного Суду України.
Хоча тільки Верховна Рада ініціює питання про усунення Президента з посади і приймає остаточне рішення; роль органів судової влади у визначенні долі глави держави надзвичайно велика. Конституція надає право парламенту приймати рішення щодо усунення Президента з поста в порядку імпічменту тільки після перевірки справи Конституційним судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування, а також розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, містять ознаки державної зради або іншого злочину.
Для прийняття рішення Верховною Радою встановлюється надто високий кворум: три четверті від її конституційного складу.
До компетенції Верховної Ради відноситься рішення інших питань дострокового припинення повноважень Президента.
На засіданні Верховної Ради Президент особисто проголошує заяву щодо відставки, яка набуває чинності з моменту її проголошення (ст. 109). Також на засіданні парламенту встановлюється неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я, яка підтверджується рішенням, прийнятим більшістю від конституційного складу парламенту на підставі письмового подання Верховного Суду України за зверненням Верховної Ради і медичного висновку.
Таким чином, не звертаючи уваги на недоліки, недосконалість і прогалини нормативної бази, необхідно наполегливо та динамічно розгортати широку й ефективну діяльність Верховної Ради у всіх сферах, що класично притаманні парламентам: законодавчій, бюджетній, структуроутворюваль-ній, контрольній. Конкретні позитивні результати практичної роботи загаль-нонарбдного органу свідчать про те, що такий хід фактичного заповнення деяких конституційних прогалин не тільки можливий, але й реальний.
Література:
1. Тихомиров Ю.А. Механизм управлення в развитом социалистическом обще-стве.-М,1978.-С.71.
2. Тихомиров Ю.А. Механизм социалистического государственного управления // Сов. право. - 1975. - № 4. - С. 20.
3. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблеми методолог™ правового исследования. - М., 1975. - С. 153.
4. Курашеили Б.П. Очерк теории государственного управления. - М., 1987. - С.73,78-79.
5. Юзьков Л.П. Государственное управление в политической системе развитого социализма. - К" 1983. - С. 57,59.
6. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обще-стве. - М., 1978. - С.45-46.
7. Юзьков Л.П. Вказ. праця. - С. 61.
8. Аверьянов В.Б. Функции й организационная структура органа государственного управления. - К., 1979. - С. 25-26.
9. Егоров С.А. Конституционализм в США: политико-правовьіе аспекти. - М., 1993.-С. 59

 
 

Цікаве

Загрузка...