WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Конституційні засади співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні - Реферат

Конституційні засади співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в Україні - Реферат

Вона перераховує права конгресу у розд. 8 ст. 1 і в Заключній частині фіксує право конгресу "видавати всі закони, які будують необхідні для здійснення як указаних вище прав, так і всіх інших прав, котрими дана Конституція наділяє Уряд Сполучених Штатів, його департаменти або посадових осіб".
Співвідношення Верховної ради України і Президента діючий Основний Закон України змоделював на користь глави держави також стосовно інституту загальноукраїнського референдуму. Це досягається конституційним рішенням проблеми, що торкається суб'єктів призначення всенародного волевиявлення. Коли попередній головний акт України відносив прийняття рішень щодо проведення всеукраїнських референдумів до виключного відання органу народного представництва (п. 18 ст. 97), то новий - закріплює двох суб'єктів призначеннявсенародного волевиявлення. Це - Верховна Рада і Президент.
При цьому нова Конституція містить положення, що гарантують піднесення глави держави над загальнодержавним представницьким органом у сфері прийняття рішень шляхом референдуму. Це досягається незрозумілим і дивним визначенням питань, які становлять предмет референдумів, призначуваних парламентом і Президентом: ним забезпечується перевага глави держави над законодавчим органом. Як передбачають ст. 73 та п. З ст. 85, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум тільки з одного питання - про зміну території України. Поряд з такою вузькою сферою парламентських можливостей Президент наділений надзвичайно широкими прерогативами, зокрема, конституційної матерії. Йдеться про зміни Основного Закону. Правом внесення до Верховної Ради законопроекту про внесення змін у розділи: "Загальні засади", "Вибори. Референдум", "Внесення змін до Конституції України" ст. 156 наділяє двох суб'єктів - Президента України або не менше двох третин депутатів від конституційного складу Верховної Ради. У разі його прийняття не менше ніж двома третинами конституційного складу парламенту, законопроект затверджується всеукраїнським референдумом. Право його призначення надане тільки Президентові.
Окрім конституційного референдуму. Основний Закон закріплює главу держави також суб'єктом, що проголошує всеукраїнський референдум, ініціатором якого виступає народ (п. 6 ст. 106). У такому випадку, відповідно до ст. 72 Основного Закону, необхідно: щоб проголошення референдуму вимагало не менше трьох мільйонів виборців; щоб підписи щодо призначення референдуму зібрані не менше, ніж у двох третинах областей республіки; щоб було зібрано не менше ста тисяч підписів у кожній області.
Конституційне об'єкт референдуму за народною ініціативою не окреслений. Проте його широкі масштаби не викликають сумнівів: адже заборону Основний Закон фіксує тільки щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії (ст. 74).
Звуження прерогатив Верховної Ради чинною Конституцією проведено також шляхом позбавлення її статусу суб'єкта, правомочного тлумачити Конституцію та закони. Коли попередній головний акт відносив право тлумачення Конституції та законів до виключного відання Верховної Ради (п. 18 ст. 97), то чинний Основний Закон позбавляє вищий орган представництва українського народу цього права. Він фіксує запис, згідно з яким офіційне тлумачення Конституції України і законів України здійснює Конституційний суд (ст. 147).
Разом з тим певну тенденцію звести роль Верховної Ради тільки до законодавчого регулювання не слід абсолютизувати.
З точки зору світової теорії парламентаризму можна говорити про те, що крім прийняття Конституції та законів. Верховна Рада впливає на виконавчу владу, а) беручи участь в інституціоналізації її структур; б) реалізуючи бюджетні повноваження; в) виконуючи повноваження в сфері зовнішньої політики і оборони; г) здійснюючи парламентський контроль; д) реалізуючі судові повноваження.
Згідно з чинною Конституцією (ст. 85) до відання Верховної Ради, зокрема, належить:
- затвердження державного бюджету та внесення змін до нього, контроль за виконанням державного бюджету; прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
- визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;
- затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища;
- усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
- надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра України;
- здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України; - надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
- здійснення парламентського контролю.
Окрім перерахованих та інших повноважень, закріплених за Верховною Радою у ст. 85 Конституції, Основний Закон має ще низку компетенційних норм, що доповнюють гарантії, можливості та процедури, використання яких зміцнює позиції Верховної Ради в державному механізмі.
Назвемо, зокрема, ст. 89 Конституції. Вона наділяє парламент правом створювати тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Поряд з цим повноваження українського парламенту Конституція встановлює опосередковано. Такий метод втілює, наприклад, ст. 95 Конституції. Вона проголошує: "Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків". Встановлюючи правову форму вирішення питання щодо видатків держави - закон про державний бюджет, конституційне правило водночас формулює повноваження Верховної Ради, оскільки прийняття названого закону - прерогатива парламенту.
Юридичним вираженням місця і ролі Верховної Ради в системі розподілу влад є контроль виконавчої влади. З точки зору об'єкта в такому ключі насамперед виступає Кабінет Міністрів України. Чинна Конституція, по-перше, має пряме установлення, згідно з яким до повноважень Верховної Ради належить "здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів відповідно до Конституції" (п. 13. ст. 85).
Однією із найважливіших форм контролю Верховної Ради є відповідальність перед нею Кабінету Міністрів. Згідно зі ст. 87 Конституції Верховна Рада за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняття резолюції недовіри даному органу більшістю від конституційного складу Верховної Ради. Одночасно Конституція передбачає гарантії нормального функціонування Кабінету Міністрів. З
Loading...

 
 

Цікаве