WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державне управління і виконавча влада - Реферат

Державне управління і виконавча влада - Реферат

системи органів виконавчої влади в Конституції України, з одного боку, обгрунтовано об'єднуються усі ієрархічні рівні органів виконавчої влади (як вищий, центральні, так і місцеві) в одному розділі VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".
В межах третього аспекту необхідно звернути увагу на те, що справжнє зміцнення цієї гілки влади, підвищення її ефективності неможливо без створення дієвої "вертикалі" виконавчої влади. Саме завдяки останній досягається належна реалізація владних рішень зверху донизу.
У змісті самої виконавської вертикалі першорядне значення має чітке визначення її найвищої структурної ланки, яка має виконувати в системі роль керуючого центру. Причому з точки зору науково-системної ідеології найкращі результати діяльності ієрархічно організованої системи можуть бути забезпечені за умови її моноцентричної, а не поліцентричної структурної побудови. Тобто за умови, коли усі структурні ланки системи підлягають керуючому впливу саме з одноговладно-організаційного центру, а не з кількох.
Виходячи зі встановленої Конституцією України республіканської форми державного правління змішаного, президентсько-парламентського типу, яка закономірно пов'язана з так званим дуалізмом виконавчої влади, слід зазначити, що в основу управлінської вертикалі покладена модель своєрідного "подвійного центру". Тобто такого, який складається з двох функціонально поєднаних суб'єктів - Президента і Кабінету Міністрів України.
Специфічність даної моделі в тому, що відношення цих суб'єктів до гілки виконавчої влади не є однаковим. Якщо уряд входить до неї саме як окрема структурна ланка системи органів, то Президент, як вже зазначалося, лише функціонально, через певний обсяг своїх повноважень у сфері виконавчої влади.
Звідси, до речі, випливає розуміння того, що визначення "носій повноважень виконавчої влади" і "орган виконавчої влади" не повністю збігаються. Зокрема, це наочно підтверджується на прикладі поста Президента.
Згідно з моделлю "подвійного центру" зрозуміло, що правовий статус уряду, який очолюється Прем'єр-міністром, не може і не повинен мати якесь другорядне значення у сфері виконавчої влади. Навпаки, саме Кабінет Міністрів має бути вищою структурною ланкою державного управління, на яку покладається практичне здійснення усіх основних повноважень виконавчої влади. В тому числі і тих, які віднесені до відання Президента України, але не є його виключно одноособовими преференціями, скажімо, щодо кадрових призначень.
Відповідно Конституція України визначає Кабінет Міністрів як вищий орган в системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента (ст. 113).
Слід звернути увагу на те, що конституційна регламентація системи органів виконавчої влади є, за повнотою та конкретністю, нерівномірною стосовно різних органів га аспектів їх організації та функціонування. Наприклад, якщо питання статусу та діяльності Президента України регулюються Конституцією майже вичерпно, то стосовно уряду найбільш ретельно висвітлюються питання його формування та процедури взаємовідносин з парламентом. Дається також перелік основних повноважень. Інші питання регулюються в спеціальному законі.
В цьому є певний сенс, оскільки дає змогу без ускладнень підтримувати динамічність урядової структури та її функціональних напрямків діяльності. Зрозуміло, що включення цих питань до тексту Конституції значно ускладнило б процес оперативного реагування на життєво необхідні зміни в організації та діяльності уряду, в його стосунках з Президентом й іншими органами державної влади
Як відомо, ефективність будь-якої суспільної влади залежить від того, наскільки ця влада є дієвою і здатною до реалізації, а ця здатність - від наявності у її системі відповідного ефективно діючого механізму як реальної організаційної сили, опанувавши яку, влада починає управляти суспільними процесами держави. Викладене, на нашу думку, повною мірою стосується і виконавчої влади держави.
Оскільки саме поняття виконавча влада використовується вітчизняною адміністративною наукою порівняно недавно, то механізм виконавчої влади у юридичній літературі це детально не розглядався. Хоч поняття механізм, механізм управління досліджувалися науковцями досить грунтовно.
Виходячи з превалюючого твердження, якого дотримується досить широке коло вчених про об'єктивну та безпосередню єдність управлінської діяльності та виконавчої влади держави та висновків, що змістовні ознаки державного управління як процесу здійснення виконавчої влади уособлюються в самому характері цієї влади, обумовленому головним її призначенням, а саме виконанням законів та інших правових актів державних органів, можна зробити висновок про відповідну єдність механізму управління та механізму виконавчої влади як явищ політико-правової дійсності, до певної міри однопорядко-вих. З огляду на це, є підстави розглядати визначення механізму державного управління та механізму виконавчої влади як однопорядкові категорії.
Незважаючи на близькість поглядів багатьох науковців, сталого поняття механізму державного управління та єдиного підходу у визначенні його складових елементів в юридичній науці радянського періоду напрацьовано не було.
Так, на думку Ю.О.Тихомирова "механізм соціального управління є спосіб організації та функціонування управління, що знаходить своє вираження у висуненні обгрунтованих цілей, у створенні та розвитку керуючої системи, яка покликана здійснювати під час управлінського процесу досягнення цілей"[1], а механізм державного управління "це демократична державна організація управлінського впливу на суспільні процеси" [2].
Г.ВАтаманчук розглядає механізм державного управління як складну систему державних органів, організованих відповідно до визначених принципів для здійснення завдань державного управління [З].
Б.П.Курашвілі, розглядаючи механізм державного управління, поділяє позиції щодо визначення соціального управління як взаємодії керуючої та керованої систем в процесі використання об'єктивних законів останньої та умовності розмежування суб'єкта й об'єкта управління соціальних систем, для яких характерна органічна єдність суб'єктів і об'єктів управління, їх переплетіння, відносність, обмін ролями. Виходячи з цього, він робить висновок, що "державне управління - це, звичайно, вплив, але якщо бути більш точним, то - взаємовплив", а державне управління визначає як "організаційну
Loading...

 
 

Цікаве