WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Державно-управлінські відносини та їх правове регулювання як складові предмету теорії державного управління - Реферат

Державно-управлінські відносини та їх правове регулювання як складові предмету теорії державного управління - Реферат


Реферат на тему:
Державно-управлінські відносини та їх правове регулювання як складові предмету теорії державного управління.
Поняття "соціальне управління" служить для відзначення сукупності реально існуючих управлінських відносин, які визначають сутність управління як суспільного феномену. Державно-управлінські відносини є видовим виявом управлінських відносин у суспільстві, або інакше, соціально-управлінських відносин, на які поширюється характеристика суспільної природи державного управління. Тому аналіз управлінських відносин вважається найглибшим за ступенем проникнення до сутності явища і найвищим за рівнем теоретичного узагальнення аспектом пізнання державного управління [З].
Державно-управлінським відносинам властивий свідомо-вольовий характер.
Але його визнання ще не вирішує питання про, так би мовити, "гносеологічну кваліфікацію" управлінських відносин, тобто про віднесення їх або до матеріальних (базисних), або до ідеологічних (надбудовчих) суспільних відносин. Зауважимо, що у суспільстві взагалі не існує конкретних відносин, які будувалися б інакше, ніж в ході свідомої, вольової діяльності людей. Тому діалектика взаємозв'язку матеріального та ідеального (а також об'єктивного та суб'єктивного) зовсім не рівнозначна діалектиці свідомого й несвідомого, вольового й невольового.
Протиставлення матеріальних та ідеологічних відносин правомірне лише на найвищому гносеологічному рівні і є результатом суто абстрактного мислення. На цьому рівні приналежність управлінських відносин до категорії ідеологічних, надбудовних, тобто таких, що виникли, пройшли через свідомість та волю їх учасників, - безсумнівна. Це випливає з того, що за своїм змістом та призначенням управлінські відносини принципово відрізняються від матеріальних, базисних - (по виробництву та обміну життєво необхідних благ), тобто виробничих (або економічних) відносин. Адже виробництво матеріальних благ і управління ним - далеко не одне й те саме.
Стосовно ж відомих думок щодо так званого базисного характеру управлінських відносин у сфері економіки, слід зазначити, що в реальній дійсності базисні чи надбудовчі явища в чистому вигляді взагалі не існують, оскільки це продукт абстрактного мислення. Інакше не виникало б навіть потреби у теоретичних узагальненнях, тобто у самій науці.
А з того, що управлінські відносини за необхідності виникають практично в усіх сферах суспільства (економіці, політиці, науці, культурі, побуті, сім'ї"), випливає те, що дані відносини займають, так би мовити, "підлегле" положення у кожній з названих сфер, оскільки вони покликані забезпечити організоване, ефективне функціонування тих відносин, які є провідними у відповідних сферах (наприклад, в економічній - економічних, в політичній - політичних і т.ін.).
Отже, об'єктом управлінських відносин є забезпечення (в кінцевому підсумку - створення) оптимальних організаційних умов спільної, комбінованої діяльності людей, спрямованої, як відомо, на досягнення певного загального результату. Це означає, що управління, управлінські відносини виникають там, де здійснюється будь-яка (виробнича, наукова, духовна та й сама управлінська) спільна праця. Таке розуміння об'єкту управлінських відносин дає змогу не лише визначити їх відносно самостійне та своєрідне місце в будь-якій системі суспільної праці, але й вказує на необхідність пошуку специфічних особливостей правової регламентації цих відносин.
Наступним методологічно важливим аспектом розкриття суспільної природи управлінських відносин є їх відмежування від споріднених з ними відносин в державно-правовому житті. Для цього необхідно звернутися до структурних особливостей даних відносин.
Становище сторін управлінських відносин будується на засадах владної субординації (підпорядкованості), яку розуміють (в широкому суспільному плані) як втілення принципів "влада-підкорення" або "розпорядження- виконання" у системі "суб'єкт управління - об'єкт управління". Завдяки своєму суспільному призначенню суб'єкт управління перебуває начебто над керованим об'єктом. Лише в такому розумінні можна говорити про так званий "вертикальний" характер управлінських відносин. Звідси, становище суб'єкта й об'єкта управління "по вертикалі" е не одним з можливих, як дехто вважає, варіантів управлінських відносин, а необхідною якістю цих відносин, що дає змогу визначити їх як власне управлінські.
Саме в цьому полягає одна з головних структурних особливостей управлінських відносин. Без неї вони втрачають своє соціальне значення, не виправдовують свого місця в сукупності суспільних відносин. Але керований об'єкт аж ніяк не пасивний. Він бере активну участь у формуванні характеру та спрямованості управлінського впливу, що охоплюється поняттям "зворотний зв'язок".
В юридичній літературі висловлювалася думка, за якою категорія "управлінські відносини" тлумачиться розширено. Вона, мовляв, охоплює не лише відносини, що безпосередньо відбивають владно-субординаційний характер взаємостановища суб'єкта й об'єкта управління, але й суміжні з ними суспільні відносини, які не мають такого характеру (зокрема типу "суб'єкт - суб'єкт"). Це й спонукає до виділення так званих "горизонтальних" (несубординаційних) управлінських відносин і протиставлення їх "вертикальним".
Уявляється, думка є результатом не завжди виправданого перенесення відомих висновків вчення про адміністративні правовідносини на управлінські відносини взагалі [4]. Адже сама ідея розмежування вертикальних і горизонтальних адміністративних правовідносин нерівнозначна аналогічному підходу до поділу управлінських відносин.
Справедливість першої очевидна, бо вона адекватно відбиває реально існуючі відмінності між двома великими групами відносин, які підлягають класифікації. Другий підхід же не завжди послідовний, оскільки неможливо охопити єдиним родовим поняттям явища, що принципово різняться за своєю суттю. Будь-яке визнання "горизонтальності" управлінських відносин (зрозуміло, лише в плані протиставлення їх "вертикальним", владно-суб-ординаційним відносинам) призводить до втрати останнім їх якісної визначеності. Отже, на відміну від характеристики адміністративних правовідносин щодо відносин управління термін "горизонтальні" не несе науковокла-сифікуючого змістовного навантаження.
Таким чином, аналіз структури управлінських відносин дає змогу ствер-джуваїи, що, по-перше, сфера суспільних управлінських відносин ширша від сфери даних відносин, врегульованих нормами адміністративного
Loading...

 
 

Цікаве