WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Судовий контроль щодо виконавчої влади: особливості розвитку адміністративної юстиції в Україні - Реферат

Судовий контроль щодо виконавчої влади: особливості розвитку адміністративної юстиції в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Судовий контроль щодо виконавчої влади: особливості розвитку адміністративної юстиції в Україні.
Конституція України гарантує судовий захист від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, що порушують права і свободи людини і громадянина. У частині другій ст. 55 Основного Закону визначено:
"Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб".
У повсякденному житті ця конституційна гарантія права звертатися за захистом до суду здійснюється через систему адміністративної юстиції.
Україна вже здавна намагалась ввести адміністративну юстицію, подібну до західноєвропейських зразків. Нагадаємо про проект Народного комісаріату юстиції України від 1921р. і ст. 158 українського Адміністративного кодексу від 12 жовтня 1927р., за якою всі важливі заходи щодо здійснення розпорядчих актів управління могли бути оскаржені. Після прийняття глави 31-А ЦПК України 31.10.1995р. судами розглянуто вже кілька десятків тисяч таких справ.
Підготовлений проект Адміністративно-процесуального кодексу України передбачає у системі адміністративній юстиції такі три інстанції: першу, другу (апеляційну), третю (касаційну).
Територія, на яку поширюється діяльність адміністративного суду, відповідає, як правило, території, на яку поширюється діяльність органів влади, тобто території адміністративного устрою. Касаційною інстанцією е лише один Верховний Суд. Цим забезпечується єдине тлумачення адміністративного права. Першу й другу інстанцію утворюють місцеві та апеляційні суди.
Очолює суд голова, який на цій посаді виконує лише завдання, пов'язані з управлінням судом. Одночасно він є суддею - рівний з іншими суддями. Якщо суддя, як голова суду, здійснює службовий нагляд, це не має порушувати незалежності інших суддів. Якщо суддя вважає, що захист службового нагляду з боку голови порушує його незалежність, він може звертатись за допомогою до відповідної кваліфікаційної комісії суддів.
Головуючий суддя, як правило, призначається на довічно. У апеляційному суди голова й професійні судді - це призначені на довічно судді. До складу колегій мають входити не менше трьох професійних суддів.
Колегія з адміністративних справ Верховного Суду складеться з професійних суддів, призначених на довічно.
Судді в адміністративних судах, як правило, спеціалізуються в окремих галузях, наприклад, в галузі будівельного права, екологічного права, атомного права, шкільного права тощо. Ця спеціалізація визначається у плані розподілу повноважень.
Суд, який розглядає адміністративні справи, є компетентним у тому разі, якщо мова йде про "публічно-правовий спір". Але іноді визначити межу між публічно-правовим і приватно-правовим спором досить важко. При цьому необхідно виходити з природи правовідносин, з яких виводиться вимога позивача
Публічно-правовим спір є тоді, коли позовна вимога (наприклад, надання дозволу чи скасування заборони) пов'язана з положеннями публічного права. Тому для визначення компетенції суду вирішальним є те, що правовідносини у даному порядку грунтуються на положеннях публічного чи приватного права.
Але й таке розмежування в окремих випадках може бути не простою справою. Якщо до приватного права належать законодавчі норми, що принципово грунтуються на принципах рівних прав кожного, то до публічного права належать законодавчі норми, які визначають привілеєве право держави чи іншого представника державної влади (громадян, іншої територіальної публічно-правової особи). Положення публічного права, звичайно, характеризують відносини між вищими й нижчими суб'єктами. Тут держава здебільшого виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у договорі, а як носій суверенної влади, який може наказувати й забороняти громадянину чи підприємству певну поведінку, або надає дозвіл на певну діяльність чи, навпаки, скасовує раніше наданий дозвіл.
До публічного права належать положення конституційного права, адміністративного (наприклад, будівельного, екологічного, транспортного, військового, зовнішньогосподарського і промислового, податкового й соціального) положення щодо страхування на випадок хвороби, безробіття й пенсійного страхування, щодо соціальної допомоги та інших державних послуг.
Але публічно-правовими відносини можуть бути й тоді, коли їх характеризує принцип рівних прав сторін, як, наприклад, при укладанні публічно-правового договору. Так, до публічного права належить, скажімо, договір між двома громадянами, предметом якого є спільне виконання певних публічних завдань.
Словом, публічно-правовими положення є тоді, коли вони застосовуються адміністративними органами й іншими суб'єктами публічного права при виконанні публічних завдань і можуть поширюватись лише на правовідносини між носіями публічного права чи між державою (або іншими суб'єктами публічного права), з одного боку, і громадянами чи підприємствами - з іншого.
Щодо судів, які розглядають адміністративні справи, Конституція України передбачає подальше розширення компетенції судів. Право звертатись до суду є не лише у тому разі, коли спір носить публічно-правовий, але й конституційно-правовий характер. Це означає, що загальні суди компетентні, якщо сторонами у правовому спорі є конституційні органи (наприклад, парламент, Президент, уряд, держадміністрації, органи місцевого самоврядування тощо).
Але ст. 150 Конституції обмежує компетенцію загальних судів розглядом таких справ, які входять до юрисдикції Конституційного Суду України.
Вирішення більшості публічно-правових спорів принципово належить до компетенції загальних судів, деякі з таких спорів є компетенцією судів у цивільних справах. Це стосується можливого правового спору щодо розміру компенсації, яка сплачується у разі здійсненого в публічних інтересах примусового відчуження, а також компенсації чи відшкодування збитків чи шкоди.
Згідно з основною схемою адміністративних проваджень позивачем, як правило, є громадянин, який заперечує проти дій адміністративного органу. Можливо й навпаки, позов адміністративного органу проти громадянина. І, нарешті, можливо, що сторонами
Loading...

 
 

Цікаве