WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Структура, функції і роль Парламенту Великобританії на сучасному етапі. Реформа 1949 року - Курсова робота

Структура, функції і роль Парламенту Великобританії на сучасному етапі. Реформа 1949 року - Курсова робота

парламенту. Водночас було вироблено поняття закону (статуту) як акту, що приймався палатами, затверджувався королем і мав найвищу силу серед усіх актів державної влади.
Парламент намагався контролювати і сферу державного управління. Для цього наприкінці XIV ст. він запровадив процедуру імпічменту, за якою урядовці, включаючи радників короля, могли бути притягнені до юридичної відповідальності. При цьому парламент сам провадив слідство й виносив присуд, тобто виступав як судова установа. Звичайно у такий спосіб вирішувалися справи, пов'язані із зловживанням урядовцями своїм службовим становищем.
До цього треба додати, що палата лордів набула в ті часи значення вищого суду країни. Вона не тільки розглядала справи. порушені в порядку імпічменту, а й була судом першої інстанції у справах її власних членів, що вчинили тяжкі злочини. Палата виступала також як вищий апеляційний суд. Ця особливість державного розвитку Англії має не лише історичне значення. Вона знайшла своє відображення в організації та діяльності сучасного британського парламенту.
Парламент втручався і в зовнішньополітичні справи. Зокрема, він намагався застерегти свою участь у вирішенні питань війни і миру. Однак в цілому слід зазначити, що, незважаючи на посилення політичної ролі парламенту й розширення його владних повноважень, він не став у період станово-представницької монархії домінуючим державним інститутом. Король зберігав право прийняття власною владою нормативних актів, які нерідко мали ту саму, що й парламентські статути. На практиці він завжди міг перешкодити введенню в дію біллів, використавши своє право вето або звільнивши від підпорядкування закону окремих осіб і групи населення. Загалом треба підкреслити, що відносини між королем і парламентом ще не були остаточно сформовані й ніхто з суб'єктів цих відносин не мав визначеного пріоритету. В Англії у період абсолютизму монархія не набула такої природи і значення, які вона мала в країнах континентальної Європи. Навіть за часів розквіту англійського абсолютизму і найбільшої могутності королівської влади вона змушена була рахуватися з парламентом як постійним органом. Король не міг скасувати або розпустити парламент, який мав міцну підтримку певних соціальних сил, зокрема землевласників і міського населення.
Але об'єктивно в цей період королівська влада мала перевагу над парламентом. Незважаючи на те, що формально повноваження представницької установи залишалися незмінними, її роль у вирішенні важливих питань державного характеру зменшилася. Про це. зокрема, свідчить і той факт, що парламент у ті часи почав скликатися рідше, а його засідання перестали бути регулярними.
Поте вже наприкінці XVI ст. на ґрунті різних економічних і суспільно-політичних інтересів виникають конфлікти між королівською владою і новими соціальними силами. Зрештою це призвело до англійської революції XVII ст. Визначну роль у цій революції відіграв парламент, який виступив не тільки як осередок революційних сил, а й як засіб реалізації відповідних інтересів. Можна сказати, що вся політична історія Англії періоду революції була тісно пов'язана з діяльністю представницького органу.
Сучасна історія британського парламентаризму почалася з часів так званої "славної революції" 1688р., яка підбила підсумки соціально-економічних і політичних зрушень в Англії XVII ст. і знаменувала новий суспільний компроміс. В ході цієї революції почався процес наповнення новим змістом і значенням старих державних форм, а й дав поштовх для їхнього розвитку шляхом еволюції, забезпечив стабільність і поступовість відповідних державно-правових змін.
Зважаючи на поважний вік "праматері" парламентів світу не викликає подиву значне місце церемоній в його роботі. Яскравим прикладом цього є порядок щорічного відкриття сесії парламенту. Особливий чиновник Палати Лордів - герольтмейстер, запрошує членів парламенту до зали засідань Палати Лордів, щоб заслухати тронну промову королеви (написану Прем'єр Міністром) про становище в країні і основи державної політики. Традиції проявляються і в іншому: посадові особи при проведенні засідань палат одягнуті в спеціальні мантії і перуки; по сьогодні існує древня традиція внесення (в прямому розумінні) міністром фінансів проекту бюджету; саме місце проведення засідань зберігає свої древні обриси (залишились навіть лінії, що не дають членам різних партій схреститись шпагами) не зважаючи на післявоєнну реконструкцію і явний брак місця для половини депутатів.
Діяльність парламенту в умовах відсутності чітких обмежень повноважень базується на двох принципах - парламентського верховенства і парламентського (відповідального правління)
Реально ж вся діяльність парламенту регламентується нормами сформованими під впливом двопартійної системи. Існування двох почергово правлячих партій має відчутний вплив на державне життя, починаючи від процесу виборів і закінчуючи державною політикою взагалі.
Склад Парламенту.
Палата Лордів є унікальним явищем у світовому конституціоналізмі, і формально найчисельнішою серед верхніх палат парламентів розвинутих країн. На даний час до її складу входять 705 членів . Але реально на тих її засіданнях, що мають більш-менш важливий характер, присутні лише кілька десятків лордів, а кворум для проведення засідань складає всього троє присутніх. Причиною є відсутність реальних владних повноважень і доволі умовний конституційний статус.
Унікальним є і спосіб формування Палати. До її складу входять, переважно, особи, що мають титул перів (тобто є герцогом, маркізом, віконтом, чи бароном) отриманий у спадок, або наданий монархом за поданням прем'єр-міністра.
Принципи формування Палати зазнали значних змін протягом другої половини XX-го століття. Так закон про пожиттєве представництво 1958 р. вводить пожиттєві титули барона і баронеси. З цього часу в палаті лордів засідають жінки.
Закон про представництво 1963 р. дозволяє спадковим перам відмовлятись від членства в Палаті, а також всім п'єресам і шотландським перам надав право засідати в Палаті Лордів. В наслідок цього в 1989 р. право займати її лави мало 1244 особи .
В листопаді 1999 р. був проведений перший етап так званої великої реформи Палати Лордів, внаслідок чого спадкові пери (за винятком спеціально обраних 92-ох) були позбавлені права засідати в Палаті. В червні 2003 р. винесено на обговорення наступний етап реформи, котрийпокликаний позбавити Палату її архаїчності.
Таким чином, сьогодні переважну більшість членів Палати Лордів (майже 600)становлять так звані довічні лорди (life peers).Такий титул присвоюється монархом за поданням прем'єр-міністра відставним політикам, видатним діячам науки, культури, тощо. Свій титул і місце в Палаті вони зберігають до кінця життя і не мають права передавати нащадкам. Довічні лорди є найдинамічнішим елементом Палати. Фактично саме вони, беручи активну участь в парламентських засіданнях, забезпечують збереження її як державного інституту.
Найчисельніша до реформи 1999 р. група лордів сьогодні представлена 92-ома виборними спадковими перами (Elected hereditary peers). За способом обрання вони ще поділяються на: вибраних фракціями Палати громад (Hereditary elected by party);обрані на певні посади в палаті (elected office holders); призначені монархом на посади в Палаті (royal office holders).
До складу Палати входять духовні лорди (lords spiritual) - ієрархи Англіканської церкви, що репрезентують її в парламенті. Серед них архієпископи Кентерберійський і Йоркський та 24 єпископи. Наявність такого представництва відображає не тільки її архаїчність, а і
Loading...

 
 

Цікаве