WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Галузева структура економіки України на початку ХХІ століття - Курсова робота

Галузева структура економіки України на початку ХХІ століття - Курсова робота

цілому)
100
100
100
100
100
100
100
100
100
100
100
У тому числі: Промисловість
49,6
56,3
56,3
45,3
42,0
39,4
40,4
43,4
47
48,7
49,0
Будівництво 6,7 7,0 6,8 5,8 5,3 4,5 4,2 3,9 3,8 4 3,8
Сільське господарство
18,2
17,0
13,3
13,0
14,4
13,9
13,9
12,7
14,5
16,3
15,3
Разом (промисловість, будівництво і сільське господарство)
74,6
80,4
76,4
64,0
61,7
57,8
58,5
60,0
65,3
65,3
69
68,1
Сфера послуг 25,4 19,6 23,6 36 38,3 42,2 41,5
40,0 34,7 31 31,9
Джерело: Статистичний щорічник України за 1989-2002 рр.
Як бачимо з наведених у табл. 4 даних, частка галузей, що належать до сфери товарного виробництва, поступово і неухильно скорочувалась. У 1997 р. цей показник досяг найменшої позначки - 57,8%. Причому найбільшого зниження зазнала частка будівництва як вагомої складової інвестиційного комплексу країни (з 7% у 1991 р. до 3,8% у 2002 р.). Слід зауважити, що починаючи з 2000 р. в Україні розпочалися зміни у структурі інвестицій у виробництво в бік їх переважного зростання в промисловості. За прогнозними оцінками, цей процес відбуватиметься впродовж наступних 10 років. Лише після насичення промислового і товарного виробництв (у обсягах у розрахунку на душу населення до рівня розвинутих країн світу) у нас розпочнеться період становлення постіндустріального суспільства з принципово новою структурою економіки, де питома вага послуг стане неухильно зростати.
Вагомим фактором активізації процесів реіндустріалізації, безумовно, єрегулююча роль держави. Світовий досвід доводить, що в розвинутих постіндустріальних економіках структурна політика завжди відігравала важливу роль у забезпеченні стабільного розвитку. Система державного управління постійно використовувала широкий спектр регуляторних і законодавчих заходів, що дозволяло трасформувати національну економічну систему для забезпечення якнайефективнішої діяльності окремих суб'єктів господарювання.
Слід зазначити, що для розвинутих країн світу сучасний етап удосконалення "неоліберального світового економічного порядку" йде такими трьома основними напрямами:
1. перетворення основ конкурентоспроможності центрів світового господарства (надання пріоритетів інноваційному розвитку, сфери послуг та ін.);
2. формування нових національних економічних регуляторів з урахуванням їх взаємодій з регуляторами світового господарства (створення спільних економічного та правового просторів, тощо);
3. постійне посилення впливу на економіку країн, які розвиваються. [10, c.227]
За таких умов Україна повинна одночасно пристосовуватися до двох магістральних змін у формуванні нової економічної системи. Це стосується, по-перше, лібералізації внутрішньої системи господарювання з створенням ринкових регуляторних механізмів, а по-друге, глобальної неолібералізації, що розмиває міжнаціональні бар'єри та сприяє становленню єдиного глобалізованого економічного середовища з вільним рухом товарів, послуг, капіталів і робочої сили. На цьому етапі ми акцентуємо увагу лише на першому напрямі. Найвагомішим фактором структурних перетворень в умовах лібералізації внутрішнього ринку є антимонопольна політика держави, яка за допомогою цінових факторів забезпечує розподіл прибутків між галузями та підприємствами. У свою чергу, нормальна прибутковість галузей сприяє формуванню фінансових ресурсів національного походження для подальшого реінвестування виробництва і безперебійного процесу розширеного відтворення. Слід зазначити, що, починаючи з 1991 р., головну увагу у процесах демонополізації в Україні було спрямовано на ліквідацію монополії державної власності на засоби виробництва і товарно-матеріальні цінності. Великого поширення набула теза про автоматичне формування конкурентного середовища за умов активного роздержавлення та приватизації. Про темпи цих перетворень свідчать дані, наведені в табл. 5.
Таблиця 5
Динаміка розвитку недержавного сектора в України (відсотків)
Сектори промисловості
Роки
1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2002
Промисловість
України (в цілому)
100
100
100
100
100
100
100
100
100
У тому числі
сектори:
Державний
70
62
53
42
29
26
19,8
15,3
9
Недержавний 30 38 47 58 71 74 80,2 84,7 91
Джерело: Статистичний щорічник України за 1989-2002 рр.
Водночас кількісне скорочення підприємств державного сектора ніяк не можна ототожнювати з поняттям демонополізації виробництва. Станом на 1 січня 2000 р., в Україні офіційно визнано монополізованими загальнодержавні ринку 584 товарів (товарних груп) і 4186 регіональних і локальних ринків 184 товарів (товарних груп). На цих ринках монопольне становище займали 3395 суб'єктів господарювання. Протягом усього перехідного періоду особливо високий рівень монополізації зберігався на ринках постачання електроенергії, централізованих тепло- і водопостачання, нафтопостачання, транзитних послуг, зв'язку, матеріально-технічного забезпечення АПК, комунальних послуг (газопостачання населенню), продовольчих і речових послуг, спеціалізованих послуг морських портів тощо.
У розвинутих країнах світу найпоширенішими методами державного регулювання цін монополій вважають організацію конкурсів для входження на монопольний ринок і цінове регулювання діяльності безпосередньо на самому ринку (яке відбувається шляхом контролю за нормою прибутку або безпосередньо за тарифами). Як правило, регулювання норми прибутку здійснюється за допомогою встановлення надбавки на собівартість (практика США). При цьому компаніям дозволяється одержувати чистий прибуток у чітко визначених межах, а всі їхні виробничі показники (тарифи, інвестиції, прибутковість) перебувають під детальним правовим наглядом у відповідних органах виконавчої влади (федеральних комісіях, органах штатів і муніципалітетах). Більше того, у США регулярно проводяться публічні слухання комунальних підприємств. Тарифи встановлюються по кожному виду послуг або товарів виходячи з їх характеру (це вимагає розбивки їх собівартості за елементами з урахуванням обсягів продажу).
4. Перспективи розвитку галузей національної економіки
Основним пріоритетом національної економіки на сьогоднішній день є піднесення життєвого рівня народу, яке можна досягнути перш за все за допомогою високого рівня виробництва товарів народного споживання,
Loading...

 
 

Цікаве