WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Регулювання зовнішньоторговельної політики України в умовах ринкової трансформації - Дипломна робота

Регулювання зовнішньоторговельної політики України в умовах ринкової трансформації - Дипломна робота

торгівлі.
Донедавна основним напрямом зовнішньоекономічної політики більшості держав був протекціонізм, однак створення великих монополістичних об'єднань (концернів, трестів тощо) привело до серйозних змін у політиці протекціонізму, з'явилися нові напрямки так званого зверхпротекціонізму. Якщо протекціонізм, як правило, був спрямований на захист від іноземної конкуренції найбільш слабких, неконкурентноспроможних галузей економіки, то монополістичний зверхпротекціонізм почав захищати саме найбільш розвинені, потужні, найбільш монополізовані галузі. Мета такого роду політики полягала в тому, щоб ті сектори економіки, які знаходилися під захистом, мали можливість за рахунок високого рівня цін одержувати на внутрішньому ринку монопольно високий прибуток, а на світовому ринку за допомогою низьких цін вести боротьбу з метою витіснення конкурентів. Такого роду політика одержала назву наступального або агресивного зверхпротекціонізму. [65, с.113]
У зовнішньоекономічній політиці переплітаються інтереси різних монополій, фінансових, торгових, професійних та інших груп. Тому сучасна зовнішньоекономічна політика - це складна система, що формується під впливом процесів, які відбиваються на всій системі міжнародних економічних відносин. У першу чергу йдеться про науково-технічну революцію, яка різко посилила взаємозалежність господарств окремих держав. Об'єктивні вимоги інтернаціоналізації економіки мали як наслідок інтеграційні процеси, що нині мають місце у сучасній світовій економіці і значно впливають на формування зовнішньоторговельної політики. У будь-якої країни в результаті діяльності інтеграційних угрупувань відбувається формування єдиної для них системи регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, яка одержала назву колективного протекціонізму. Характерною для нього є більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (свобода торгівлі) при одночасному проведенні узгодженої єдиної протекціоністської політики по відношенню до країн, що не беруть участі в цих економічних об'єднаннях. Найбільш характерним прикладом цього є Європейський Союз (Європейські Співтовариства, Спільний ринок).
У формуванні зовнішньоекономічної політики активну участь, крім держави, беруть монополістичні угруповання і створені ними різні асоціації, об'єднання, комітети тощо. У більшості країн існують значні об'єднання національного капіталу: національні асоціації промисловців, галузеві об'єднання підприємців, торговельні палати та інші організації, що впливають на формування зовнішньоекономічної політики країни. З огляду на існуючі між представниками різних груп підприємців протиріччя, конкретна політика регулювання зовнішньоекономічного обороту є ніби рівнодіючою різних тенденцій. У ній знаходять також відображення як компроміси між інтересами національно відокремлених капіталів, що виражають прагнення забезпечити надійний захист від іноземної конкуренції, так і об'єктивні потреби забезпечення міжнародного спілкування в умовах підвищення ступеня інтернаціоналізації виробництва і капіталу.
У промислово розвинутих і нових індустріальних країнах ефективна зовнішньоекономічна стратегія стала основою безкризового розвитку економіки, високих темпів економічного зростання і становлення нової системи багатостороннього регулювання і національного управління зовнішньоекономічними зв'язками.
З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набирає рис "вибухового характеру", світова торгівля починає розвиватися високими темпами. У період 1950-1994 р. обсяг світової торгівлі збільшився у 14 разів. За оцінками західних фахівців Г. Хаберлера (Haberler G.) та Х. Джонсона (Johnson H.), період між 1950 і 1970 роками можна охарактеризувати як "золоте століття" у розвитку міжнародної торгівлі. Саме тоді було досягнуте щорічне семивідсоткове зростання світового експорту. Однак, уже в 70-ті роки воно знизилося, ще більше скоротившись у 80-ті роки. Наприкінці 80-х світовий експорт продемонстрував помітне пожвавлення (до 8.5% зростання у 1988 р.). Після явного спаду на початку 90-х, у середині 90-х років він знову демонструє стійкі високі темпи зростання [50, с.18].
Відзначені зрушення зумовили виникнення сучасних концепцій управління міжнародним бізнесом. Вони належать представникам вищого менеджменту головних транснаціональних корпорацій. Найбільш поширеним серед них є ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни або на міжнародному рівні. Тільки переконавшись у тому, що можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси в закордонний сектор.
Важливим напрямом розвитку сучасних концепцій зовнішньоторговельної політики є концепція експортних можливостей. В її основі лежить використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у своєму розпорядженні виробничі потужності, що в поточних або довгостроковому періодах не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути розвідані запаси природних ресурсів або конкретні потужності для виробництва певної продукції, які важко переключити на виробництво інших товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит. При цьому помітне прагнення малих країн торгувати набагато ширше і в більших масштабах, ніж великих. Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельний випуск продукції лише при великосерійному виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемо автомобільну промисловість: у "Вольво" (Volvo) потреба експорту з невеликого шведського ринку значно більша, ніж у "Дженерал Моторс" - із значного американського.[213, с.112]
Теоретики-економісти особливу увагу звертають на концепцію зниження витрат виробництва. Дослідження показали, що компанії можуть знижувати свої витрати на 20-30% у тих випадках, коли подвоюється випуск продукції. Це явище відоме як "економія масштабу" (economy of scale), а також описується кривою накопичення досвіду (ехрегіеnсе curvе). Таким чином, при 20% рівні зниження витрат виробництва і початкових витратах в 100 дол. на одиницю продукції собівартість другої одиниці продукції буде дорівнювати 80 дол., третьої - 64 тощо. Зниження може бути пов'язане з декількома факторами: зменшенням умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції; підвищенням ефективності за рахунок досвіду, придбаного при виробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати переваги у відношенні зниження витрат виробництва перед своїми конкурентами.
Заслуговує на увагу також концепція підвищення прибутковості. Виробник може у певних умовах продавати ту саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може бути пов'язане з відмінністюконкурентного середовища на закордонному ринку щодо вітчизняного, тому що там
Loading...

 
 

Цікаве