WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Регулювання зовнішньоторговельної політики України в умовах ринкової трансформації - Дипломна робота

Регулювання зовнішньоторговельної політики України в умовах ринкової трансформації - Дипломна робота

можна з повною відповідальністю стверджувати, що директор підприємства подбає про досить далекий для нього імідж держави [12, с. 108].
Саме цей аспект є найбільш важливим, коли мова йде про наділення заводів спеціальними правами. В Україні вже є принаймні один показовий приклад, коли завод не зумів передбачити всі нюанси, і поставлена продукція не задовольнила замовника, що, звісно, зашкодило іміджу України. Не слід також забувати, що державна структура як посередник, яка і далі розвиває мережу представництв за кордоном, має краще інформаційне забезпечення, ніж будь-яке підприємство, і набагато більше важелів для реалізації інформаційної політики.
Підприємство, отримавши права, тим самим ніби вибуває зі списку суб'єктів, що отримують інформацію про ринки і змушене або витрачати додаткові засоби на підготовку власних кадрів, або купувати інформацію. Хоча у деяких країн, що вивчають Україну як перспективного партнера в збройовому бізнесі, склалося переконання, що у вищих ешелонах теперішньої влади є особи, зацікавлені в тому, щоб продукція військового характеру потрапляла в гарячі точки, наприклад, на африканський континент. Іноземні дипломати відзначають, що тенденційні публікації про неліцензовані постачання українських озброєнь уже завдали істотної шкоди іміджу України на міжнародній арені, причому, без урахування розслідувань і реальної ситуації. Тож можна констатувати і слабкість держави у проведенні інформаційної підтримки на захист свого збройового бізнесу [51, с.196].
З успіхами або невдачами України на світовій зовнішньополітичній арені пов'язаний і вихід держави (в особі підприємства або посередника) на нетрадиційні ринки. Підприємство, що тільки отримало право роботи на ринку, практично не може дозволити собі витрачатися на відрядження і реалізацію маркетингових програм на цілком нових ринках, часто географічно досить віддалених, але таких, що потребують постійної уваги. Цілком очевидно, що в розв'язанні цієї проблеми держава, що представлена єдиним посередником, має більше можливостей. Очевидно і те, що схема ведення справи від попередніх переговорів до підписання контракту відпрацьована лише в деяких підприємствах, а чиновницька бюрократична система потребує наявності особистих зв'язків для швидкого прийняття рішень з реалізації тієї або іншої номенклатури чутливої продукції. Як позитивний приклад, можна згадати ухвалення рішення в 10-денний термін про продаж техніки в Конго в 1998 р. Але самі ж представники ВПК відзначають, що система прийняття рішень, особливо, якщо вони впливають на співвідношення сил у регіоні і можуть призвести до політичних ускладнень, ще не налагоджене, і затягування рішень іноді призводить до того, що замовник звертається до конкурента України на ринку озброєнь [186, с. 74].
Щодо фінансування перспективних розробок, цілком очевидно, що Україна знизить обсяги продукції, реалізованої на світовому ринку озброєнь, якщо держава не почне виділяти достатні гроші на НДКР. Так, наприклад, у 1998 р. в основному фінансувалися розробки бронетанкобудування і то в мізерних обсягах. У 1999 році намічено більше перспективних напрямків, але погіршення економічної ситуації не дає змоги фінансувати навіть такі пріоритетні проекти, як Ан-70.
Український ВПК - одна з найбільш перспективних галузей національної економіки, але він першим відчує недостатність уваги держави, коли Україна почне втрачати одне за одним високотехнологічні і наукоємні напрямки, де традиційно лідирувала. Ставлення до перспектив доводить такий приклад: уже майже рік існує держпосередник технологій "Спецтехноекспорт", - дочірнє підприємство "Укрспецекспорту" - але інвентаризація технологій і досі так і не проведена [ 128, с. 45 ].
Дослідження доводять, що технології можуть і повинні стати головною зачіпкою у військово-технічному співробітництві України із закордонними державами. Отже, розвиток збройового бізнесу України може піти декількома шляхами.
Перший шлях пов'язаний із розширенням кола спецекспортер. Цей шлях приваблює суто комерційно, але криє у собі чимало небезпек з огляду на можливість погіршення іміджу країни на світовому ринку зброї. Другий шлях - прямування до подальшої монополізації без урахування реальних можливостей заводів - теж не є абсолютно успішним варіантом розвитку. Слід згадати, що країни з чітко налагодженою системою експорту зброї йдуть шляхом розширення списку допущених до експорту (наприклад, у США декілька сотень спецекспортерів). Очевидно, що лідери української держави зупиняться на середньому, ніби проміжному варіанті, коли підприємство, за умови тісної взаємодії з державними структурами, зможе під час підписання контрактів відігравати більшу роль, ніж сьогодні.
Очевидно, що для розвитку бізнесу в Україні необхідна значна модернізація бюрократичної системи, що стосується прийняття рішень тих або інших постачань зброї або військово-технічного співробітництва з тими або іншими країнами. І найбільш серйозною проблемою, характерною для усіх без винятку країн колишнього Варшавського договору, залишається відсутність можливостей фінансування розробок перспективних озброєнь.
Безумовно, реалізація механізму інтеграції у світову економіку неможлива без динамічних ринкових перетворень у державі.
Головними факторами, що не дозволяють створити належні умови для росту конкурентоспроможності вітчизняної продукції, виступають такі, як практично відсутня конкуренція на внутрішньому ринку, його незначна ємність і патологічна невимогливість споживачів. Підприємства не можуть робити конкурентноспроможну продукцію для зовнішніх ринків, якщо вона низької якості на внутрішньому. Інакше кажучи, конкуренція на зовнішньому ринку є її продовженням на внутрішньому. Країни, що сьогодні є лідерами на світовому ринку, завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту: їхня експансія йшла через його насичення.[134, с.721]
Деякою мірою в Україні теж спостерігається насичення внутрішнього ринку, але через різке падіння внутрішнього споживання й інвестиційних процесів. Тим часом відсутнє головне: вітчизняні товаровиробники змушені виходити на світовий ринок без школи конкурентної боротьби. Через це їх довгострокове перебування на зовнішньоекономічній арені є дуже проблематичним. Головне завдання, яке повинна виконати держава стосовно своїх товаровиробників, народу, майбутнього країни - якомога швидше створити конкурентне середовище. Без такої конкуренції на внутрішньому ринку неможливим є рішення про ефективний вихід України на міжнародну арену.
Важливим фактором інтеграції України у сучасне світове господарство є діяльність транснаціональних корпорацій в Україні. Транснаціональні корпорації (ТНК), як правило, відносяться до стратегічного типу інвесторів. Вони мають за мету якомогаширше використовувати природні ресурси України і досягти прибутку від інвестування шляхом їхнього експорту, налагодження в Україні власного виробництва і дилерської мережі. Такі компанії прагнуть укласти з державними організаціями
Loading...

 
 

Цікаве