WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Регулювання зовнішньоторговельної політики України в умовах ринкової трансформації - Дипломна робота

Регулювання зовнішньоторговельної політики України в умовах ринкової трансформації - Дипломна робота

іноземних інвестицій в Україні.
III рівень: реалізація конкурентних переваг, втілених у високих технологіях, як існуючих, так і майбутніх. Україна має такі розробки, і за певних умов вони можуть виконати роль експортного тарану. Але, як уже підкреслювалося, для цього потрібно створити відповідні умови не тільки на внутрішньому, але і на зовнішньому рівні. Мова йде, з одного боку, про державну підтримку таких розробок за рахунок державних субсидій, а з іншого, про підтримку їх високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку через систему міждержавних угод, домовленостей і стратегічних союзів, через відстоювання ринкових ніш, припустимий рівень протекціонізму тощо. [106, с. 185 ]
Зазначені три рівні (моделі, стратегії) інтеграції у світовий економічний простір не можуть розглядатися ізольовано. Ефективне включення у світовий поділ праці передбачає прорив по всіх трьох напрямках. Але стратегічним пріоритетом є використання конкурентних переваг вищого порядку, втілених в унікальних технологічних і наукових розробках. Одна з основних задач перших двох рівнів, що самі по собі виступають важливими інструментами інтеграції, полягає в ресурсній підтримці процесу цього входження через конкурентні переваги III рівня [106, с.187].
Важливим джерелом наповнення державного бюджету є прибутки від експорту озброєнь. Успішна діяльність національного оборонно-промислового комплексу у цій царині залежить від багатьох факторів. За даними експертів Ради національної безпеки й оборони, в оборонно-промисловій сфері України збереглися галузі, продукція яких ще відповідає світовому рівню. До них можна віднести ракетно-космічну галузь, бронетанкову, електронно-оптичну (у колишньому СРСР їй належало лідерство у виробництві універсальних радарів), високорозвинене суднобудування, авіабудування, авіаційне літакобудування. Підприємства авіаційного двигунобудування, зокрема, мають широкі можливості міжнародного співробітництва у наданні послуг з капітального і поточного ремонту двигунів для гелікоптерів типів "Мі" і "Ка". У середині 1990-х р. тільки експорт продукції авіаційного двигунобудування приносив Україні понад 100 млн. дол. США. Україна належить до світових лідерів у виробництві навігаційних приладів, голівок самонаведення для ракет "земля-повітря", станцій радіотехнічного контролю, звукометричних систем артилерійської розвідки, складних систем керування, апаратури радіозв'язку, радіотехнічної і радіоелектронної боротьби, авіаційних і ракетних систем націлювання [138, с.91].
Незважаючи на солідний потенціал експортних можливостей озброєнь і військової техніки країни, на ці можливості на світовому ринку експорту серйозний вплив можуть справити декілька чинників, що тісно пов'язані зі спроможністю держави щодо фінансової підтримки військово-промислового комплексу країни, і, зокрема, фінансування або кредитування робіт з НДКР [33, с.84].
Внутрішньо-організаційний чинник стосується, насамперед, визначення спецекспортерів і створення умов, коли спецекспортери не будуть зіштовхуватися на ринку чолами і, відповідно, не демпінгуватимуть. Зрозуміло, що коли одній країні два конкуренти пропонують один вид продукції, то збити ціну нескладно. Політика щодо спецекспортерів в Україні надзвичайно вибіркова. Виділено 13 підприємств, що пройшли попередній відбір і матимуть ексклюзивні права на продаж військової продукції на світовому ринку. Звісно, задовольнити бажання усіх проблематично і навіть небезпечно. Слід врахувати таку деталь - для того, щоб керівник підприємства, що торгує зброєю, зміг стати професіоналом, він має попрацювати на високих посадах у системі не менше п'яти років. В Україні, яка серйозно заявила про себе на світовому ринку зброї лише в 1996 р. (хоча українська зброя на чорному ринку продавалась із перших днів здобуття країною незалежності), таких людей обмаль. Навіть у керівництві "Укрспецекспорту" людей із п'ятирічним і більше стажем можна полічити на пальцях. І якщо уявити собі, що підприємства, які не мають персоналу, підготовленого до ведення переговорного процесу і передконтрактної роботи, дістануть права спецекспортера, неважко спрогнозувати, як вони вестимуть переговори. Сьогодні команда держпосередника, в цілому, сформована і має власний стиль роботи на ринку. Чи достатньо він агресивний для досягнення високої результативності на ринку, звичайно, під знаком запитання. Але, без сумніву, команда "Укрспецекспорту" представлена найбільш підготовленими людьми різноманітних державних структур і спецслужб, користується на ринку великим авторитетом, дає фору команді будь-якого окремо узятого підприємства. У той же час, немає сумніву, що такі підприємства, які закріплюються на ринку і мають багаторічний досвід роботи, навряд чи потребують допомоги посередника. Але таких підприємств не так уже й багато: фірма "Антонов", або АНТК, "Мотор-Січ", авіазавод АВІАНТ, якоюсь мірою - виробниче об'єднання ім. Малишева і виробники спеціальної техніки - запорізька "Іскра" і донецький "Топаз". За умови достатньої держпідтримки цих підприємств (хоча б лобіювання їхніх інтересів з боку політиків і дипломатичного корпусу), вони могли б впоратися на ринку без посередника. Наприклад, досвід просування на ринок літаків АНТК говорить про те, що для перемоги на ринку необхідні, насамперед, політичний вплив і досягнення політичного рішення. Те ж саме стосується і танків ВО ім. Малишева. "На заводі ніколи не дізнаються, як був укладений пакистанський контракт, бо це було політичне рішення, і набагато меншою мірою - торгова угода", - сказав один із високопоставлених представників українського ВПК, що мав безпосереднє відношення до укладання найбільшого танкового контракту десятиліття. Варто зважити і на досвід інших країн [125, с.132].
Другим стратегічно важливим питанням у збройовому бізнесі, що залежить від внутрішньодержавного організаційного укладу, є якщо не усунення, то максимальне обмеження внутрішньої конкуренції. Проте це питання мало залежить від того, хто торгує, - підприємство чи посередник. Наприклад, колишній склад керівництва "Росвооружения" (Росія) спробував використати свій вплив для того, щоб допомогти своїм партнерам із ВПК "МАЛО" проштовхувати винищувачі МіГ-29 на зовнішні ринки на шкоду підприємствам комплексу Сухого, що продукує винищувачі Су. Подібні приклади були й в Україні. Сьогодні Росія значно розширила коло спецекспортерів, наділивши правами 21 підприємство. Комерційний результат зможемо побачити пізніше, що ж стосується внутрішньої конкуренції, то вона зросла на порядок [153, с. 69].
До впливу зовнішньополітичного чинника можна віднести зберігання і розвиток іміджу України як надійного партнера на ринку озброєнь. Якщо на питання, чи зуміє підприємство саме дати собі раду наринку, чіткої відповіді немає, то щодо захисту на політичній арені національних інтересів, які часто не збігаються з комерційними, ясності більше. Беручи до уваги, що деякі підприємства виробляють продукцію "особливо небезпечну", не
Loading...

 
 

Цікаве