WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Конституція - як захист інтересів держави та її громадян - Курсова робота

Конституція - як захист інтересів держави та її громадян - Курсова робота

царської Росії, а після СРСР, куди входила і Україна незважаючи на пропагандистські статті колишніх конституцій СРСР та союзних республік, в тому числі й Української РСР, про належність всієї повноти державної влади спочатку Радам, а за Конституцією УРСР з 1978 року -народові.
Дбаючи про демократичні принципи легітимізації державної влади, Україна ще до проголошення своєї незалежності прагнула вирішити це питання.
Першорядного значення серед них набув такий політико-правовий документ як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1991 року, в якому висувалося прагнення зміцнити державну владу законним шляхом, виходячи з належності її українському народові.
Декларація у розділі ІІ "Народовладдя" проголосила: "Єдиним джерелом державної влади в Україні є народ України. Народ України - це її громадяни всіх національностей"1
Дуже важливою стадією в справі легітимізації державної влади в Україні було схвалення 19 червня 1991 року Концепції нової Конституції України, у розділі І якої "Засади конституційного ладу" зазначалося, що Україна визначається як суверенна національна держава, суть якої становить влада народу України, спрямована на забезпечення і захист прав людини і громадянина.
Наступним етапом у цьому процесі є прийняття Верховною Радою УРСР Акта про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. В цьому документі відзначалось: "... Верховна Рада УРСР урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави України; територія України є неподільною і недоторканою; - на території України мають чинність Конституція і Закони України"2
Декларація про державний суверенітет України. - К: Наукова думка. 1990,
Акт про незалежність України - К. Накува думка, 1991
Пріоритетним в процесі легітимізації державної влади в Україні слід вважати рішення Всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року про незалежність України, яке було підтримане майже всім населенням країни.
Це рішення мало вищу юридичну силу, а значить не потребувало затвердження будь-яким державним органом, що фактично надавало законної сили державній владі, яка існувала на той час в Україні.
(Закон "Про Всеукраїнський і місцевий референдум" від 3.07.91р.)
Але заключним і остаточним етапом легітимізації державної влади в Україні стала нова Конституція України, яку було прийнято 28 червня 1996 року Верховною Радою України.
Відтак народ, представниками якого були депутати Верховної Ради України, законодавчо передав державну владу системі органів, які відповідно до Конституції, вправі її здійснювати. Причому здійснювати відповідно до принципів організації і здійснення єдиної державної влади, яка базується на визначення об'єктивно існуючих її функцій та законодавчого їх розмежування.
Україна в особі її державних органів має ще прийти до цього шляхом врахування згаданих факторів, серед яких одним із основних є підвищення правосвідомості громадян, їх правової підготовки, політичної активності, можливої лише за умов докорінного покращення життя народу, а головне - утвердження у народу віри у державну владу, яку він створив і яку має підтримувати в усіх діях.
Необхідною рисою влади є воля. Здійснення влади - це волевиявлення народу або інших суб'єктів влади. Очевидно, варто погодитися з тим, що влада взагалі і державна зокрема, за своєю родовою сутністю є воля, вольова сила, а по видовій ознаці - правова сила.
Згадана властивість виявляється у тому, що держава повинна бути спроможна застосувати силу. Держава, а звідси і державна влада, зі слабкою волею (силою) є нежиттєздатною.
Один із найвпливовіших авторитетів наукової думки ХХ століття німецький філософ, соціолог Макс Вебер вважав легітимне насильство засобом, на який опирається держава, що є відношенням панування людей над людьми. Причому поняття легітимність у веберівському розумінні означає сукупність цінностей і правил, які дають можливість досягнення згоди у владних структурах.1
Дійсну силу державної влади складають: авторитет, єдність, правова мета, організованість і дієвість, виконавчість всього державного апарату. Але історичний досвід свідчить, державний лад тим досконаліший, чим менше він звертається до сили. Сила державної влади полягає в авторитетному впливі її вольового імперативу.
При цьому держава, а значить її органи уповноважені не просити, а вимагати, не умовляти, а примушувати і забороняти, зберігаючи в перспективі можливість, обов'язковість та неминучість примусу. І щодо державної влади, яка творить право, громадяни зобов'язані підкорятися.
Життя держави полягає в такій погодженості волі, яка залишаючись по суті добровільною координацією, набуває форми вольової субординації (підпорядкування).
Та воля держави як різновид людської волі, не безпредметна, а предметно пов'язана з етичним змістом. Саме цим визначається не просто соціально-психічне буття держави, а й духовне.
У загальному вигляді зроблена спроба визначити загальне положення щодо співвідношення легітивної і державної влади. Проте ці положення не розкривають наслідки співвідношення політики і державної влади саме у конституційному праві. Таке співвідношення наочно виявляється через аналіз політико-правових суспільних відносин, властивих предметові конституційно-правового регулювання цієї галузі права.
1Політологічний енциклопедичний словник - с. 44
Відомо, що будь-які суспільні відносини, врегульовані правом, набувають в кінцевому рахунку політичного підтексту. Конституційне ж право регулює сферу відносин безпосереднього політичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність цих відносин та їх суб'єктів, доцільно виходити насамперед із смислу найбільш загального об'єкта політики - державної влади. Отже, предмет конституційного права повинен включати суспільні відносини, які виникають з приводу і зв'язку із закріпленням державної влади, а також безпосередньо в процесі її організації та здійснення.
Чинна Конституція України чітко окреслює всю частину суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права.
В процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, як важливої складової предмета конституційного права, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у сфері власне державної владності, яка виявляється в процесі її організації та здійснення.
Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дає підстави говорити про їх особливості.
Першою особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. Будучи "одягненими" в правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин.
Друга

 
 

Цікаве

Загрузка...