WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДержавне регулювання економіки, Інвестиції → Нетарифні обмеження в Україні - Реферат

Нетарифні обмеження в Україні - Реферат

Нетарифні обмеження в Україні
(поняття і класифікація)
При всьому значенні тарифу він не є єдиним методом здійснення політики в сфері міжнародної торгівлі. Існують і інші види зовнішньоторговельних обмежень, що будуть розглянуті в цьому розділі. Мова йтиме про імпортні квоти, експортні субсидії, добровільне обмеження експорту, демпінг і т.д.
Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими мірами. Усього їх нараховується більш 800.
Нетарифні обмеження прийнято класифікувати на такі групи:
Обмеження, пов'язані з державним втручанням у торгівлю (субсидування експорту, державні закупівлі, торгові операції державних підприємств і т.д.).
Митні й адміністративні імпортні формальності, включаючи методи оцінки митної вартості товарів, класифікацію тарифів і т.д.
Стандарти, включаючи вимоги до упаковування і маркірування товарів.
Специфічні торгові бар'єри (квотування і ліцензування імпорту, установлення максимальних цін).
Імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження і т.п.).
За останні роки нетарифні обмеження одержали широке поширення у світовій практиці, саме вони, а не тарифи створюють головну погрозу існуючій світовій торговій системі, що склалася за десятиліття, які пройшли після закінчення другі світовий війни. По наявних оцінках, число нетарифних бар'єрів збільшується в чотири рази кожні 15 років і зараз більш половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних обмежень у тієї або іншій формі.
Широке поширення нетарифних перешкод на шляху розвитку міжнародної торгівлі пояснюється низкою причин.
По-перше, більшість нетарифних обмежень не регулюються міжнародними угодами і, отже, їхнє введення є прерогативою урядів окремих країн. Тому уряди можуть вільно маніпулювати різноманітними видами нетарифних обмежень торгівлі, що практично неможливо у відношенні тарифів, що регулюються ВТО.
По-друге, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару, а отже, не лягають додатковим податковим тягарем на споживача. Введення ж тарифу припускає збільшення ціни товару на суму мита. Тому населення спокійно сприймає звістку про введення нетарифних обмежень, а уряд в цьому плані має широкі можливості.
Імпортна квота, або контингент, є одним із найбільше поширених видів нетарифних обмежень міжнародної торгівлі. Відзначимо, що поряд з імпортними квотами існують квота на експорт товарів. Проте експортні квоти заборонені міжнародними угодами й у рамках даної роботи розглядатися не будуть. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій. Ліцензія є документом, що дозволяє ввіз у країну визначеної кількості товару в рамках виділеної квоти. Одночасно держава забороняє неліцензований імпорт.
Найефективнішим способом розподілу ліцензій є відкритий аукціон. Конкурсний продаж імпортних квот не тільки приносить державі прибуток, але і вибиває грунт із під ніг хабарників і корупционерів.
Проте поряд із ринковим механізмом використовуються й адміністративні методи розподілу ліцензій. У цьому випадку ліцензії одержують ті фірми, що закріпилися на ринку даного товару і на ділі довели свою спроможність ефективно здійснювати зовнішньоторговельні операції. Проте адміністративний розподіл, нічого не даючи державної скарбниці, створює сприятливий грунт для хабарів і корупції.
Імпортні квоти одержали широке поширення в Західної Європі відразу ж після закінчення другої світової війни. Сьогодні вони застосовуються практично всіма розвитими країнами для захисту головним чином свого сільськогосподарського виробництва.
Оскільки головне призначення квоти складається в тому, щоб утримати обсяги імпорту на незмінному рівні, ріст внутрішнього попиту підвищить ціну товару. При старому обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання збільшаться. Еквівалентний квоті тариф збереже ціну товару на колишньому рівні, але ціною збільшення обсягу імпорту.
Друге розходження полягає в тому, що імпортна квота припускає розподіл ліцензій. Якщо уряд не виставляє ці ліцензії на відкритий аукціон, а розподіляє їх адміністративними методами, то фірми, яким вони дістануться, одержать монопольний прибуток. Тому потенційні імпортери прикладуть масу зусиль для захисту своїх інтересів в уряді і навіть будуть готові запропонувати взятки офіційним особам. Отже, імпортні квоти містять у собі зерна корупції.
І, нарешті, по-третє, імпортна квота обмежує імпорт цілком визначеним обсягом, тоді як ефект уведення тарифу не завжди однозначний. Останнє пов'язано зі ступенем еластичності попиту і пропозиції, значення котрих часто невідомі. Тому зниження обсягу імпорту в результаті введення тарифу може виявитися не таким, яким воно очікувалося.
Експортні субсидії і компенсаційні мита
Поряд з імпортною політикою існує державна політика в області експорту. У області експортної політики держави частіше удають до субсидування, чим до оподатковування.
Субсидія являє собою грошову виплату, здійснювану з метою фінансової підтримки вітчизняних експортерів і непрямої дискримінації закордонних імпортерів.
По суті, мова йде про державну дотацію виробникам при їхньому виході на зовнішні ринки, що покриває різницю між витратами і виторгом. Подібно тарифу експортна субсидія може бути специфічною або адвалорною. Її введення стимулює експорт, хоча розплачуватися припадає товариству в цілому.
Проте пряме субсидування експортерів суперечить міжнародним угодам. ГАТТ у рамках "Токіо-раунд" (1973-1979р.) розцінила експортні субсидії як несумлінну конкуренцію і вимагає від країн-експортерів приймати відповідні міри у виді компенсаційних мит. Пізніше ВТО підтвердило заборону на пряме субсидування експорту. Тому на практиці використовується, як правило, непряме субсидування експортерів у формі звільнення експортних товарів від деяких видів місцевих податків, надання кредиту на пільгових умовах.
Надання експортної субсидії звичайно обгрунтовується розуміннями політичного характеру. Країна-імпортер, виявивши факт експортного субсидування, по правилах ВТО має право прийняти відповідні міри, увівши компенсаційне мито. Компенсаційні імпортні мита нейтралізують експортні субсидії й у цілому для світового господарства виграшні.
У цих умовах достатньо поширеною практикою маскування експортної субсидії є надання кредиту іноземним державам. Надання експортного кредиту обумовлюється повинністю іноземної держави одержувати товари тільки у фірм тієї країни, що надала цей кредит. Форми й умови експортного кредитування можуть бути різноманітними, хоча вони переслідують ту саму ціль - сховати, замаскувати факт субсидування експорту.
"Добровільне" обмеження експорту
Даний вид нетарифних обмежень міжнародної торгівлі відбиває таку ситуацію, що коли країна, яка імпортує, спонукає свого партнера по торгівлі "добровільно" скоротити свій експорт. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, натискає на країну, що експортує, вимагаючи від неївведення обмеження на вивіз визначеного товару.
Подібна ситуація виникає тому, що коли зростає обсяг закордонного експорту, створюються перешкоди на шляху розвитку власного виробництва. Приводом для висування вимог про введення "добровільного" обмеження експорту є, як правило, заяви вітчизняних виробників, що підтверджують, що необмежений ввіз того або іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку. Засобом тиску на партнера по торгівлі виступає погроза введення торгових обмежень на настільки високому рівні, що поставить під сумнів саму можливість міжнародної торгівлі між країнами.
Практика показує, що країни, що експортують, з неохотою йдуть на обмеження свого експорту, але зрештою звичайно приходять до консенсусу. "Добровільне" обмеження експорту, по суті, являють собою ті ж імпортні обмеження, але перенесені з меж країни, що
Loading...

 
 

Цікаве