WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологія українського Відродження - Реферат

Соціологія українського Відродження - Реферат

позначена творчість В.Липинського та С.Томашівського.
Найпослідовніше поглиблює свої історичні досліди соціологічними студіями і вперше в українській історіографії застосовує історико-соціологічний метод М.Грушевський (1866-1934). Здобувши європейське визнання за теоретичне обгрунтування власної схеми історії України як самостійного процесу розвитку українського народу, він 1903 р. був запрошений до Парижа прочитати курс лекцій з цієї проблематики. Під час перебування за кордоном Грушев-ський отримує змогу ознайомитися з сучасними йому ідеями соціологів Е.Дюркгейма та М.Вебера, які суттєво вплинули на його наукову позицію. Саме відтоді він стає не просто істориком, але істориком-соціологом. Він особливоплідно використовує свій історико-соціологічний метод у дослідженнях давньої історії, тісно пов'язуючи його здобутки із сьогоденням. "Думаю, ми стоїмо на порозі нового сміливого і багатого наслідками руху в сфері соціальних наук, - стверджує він, - і, зокрема, соціології теоретичної і генетичної". Тобто, на його думку, виконавши історико-соціологічний аналіз минулого, ми знайдемо шлях до розуміння сучасних процесів, а також майбуття. Звідси стає зрозумілою й назва його праці "Початки громадянства. Генетична соціологія", у якій він зазначає, що в час глибокого соціального перелому більш ніж будь-коли потрібні ґрунтовні студії соціальної еволюції "від самого споду", від її найраніших стадій починаючи. Саме у цій праці закладені основні думки Грушевського-соціолога.
Він чітко окреслює власний аспект у розумінні розвитку людства, висловлюючи сумнів у правомірності як позитивістських (включно з марксизмом), так і суто психологістських підходів і поглядів на природу соціальної еволюції. Оригінальність концепції Грушевського полягає, насамперед, у системі пріоритетів. Він обґрунтовує неможливість моністичного (від грец. jicovoc, - один) розуміння історії, некоректність застосування законів у природничонауковому їх розумінні до пізнання складної соціальної реальності. Його основна ідея полягає в тому, що соціальний прогрес зумовлюється насамперед протистоянням і змаганням протилежних потягів до колективізму (солідарності, альтруїзму, або безкорисливого турбування про благо інших, від лат. alter - інший, другий), з одного боку, та. індивідуальної самодостатності (автаркії, від грец. автаркея - самозабезпеченість), з іншого. Звідси характерною тенденцією соціального розвитку є чергування процесів інтеграції та диференціації під впливом різноманітної комбінації факторів. У конкретному соціальному просторі і часі можуть переважати чинники або економічні, або релігійно-психологічні тощо. Таким чином, головною думкою Грушевського як соціолога є переконання в існуванні "коливальної динаміки" суспільної еволюції на відміну від позитивістського уявлення про суспільний прогрес як висхідний рух по прямій лінії.
У галузі української географії треба згадати антропогеографічні праці С.Рудницького, в яких вказується на зв'язок між людиною і природою; антропогеографічною проблематикою займається також В.Кубійович, зі школи якого вийшли праці з антропогеографії Карпат.
Чимало нових думок для розвитку української соціології дають представники теоретичної економії. М.Зібер (1844-1888) досліджує, поміж іншим, форми первісного господарства і вказує на вплив економічного фактора у розвитку суспільного життя, а також на аналогії наших братств і парубоцьких громад з поколінними організаціями інших народів. М.Ковалевський (1851-1916) ще 17-річним юнаком ознайомився з працями О.Конто. Понад 25 років його подальше життя проходило за кордоном, що дало йому змогу не лише читати твори, але й знати особисто таких відомих соціологів, як Спенсер, Тард, Дюркгейм, Маркс та інші; П.Сорокін був один час секретарем Ковалевського. На думку останнього, порівняння Конто і Маркса йде не на користь соціологічній концепції марксизму з її економічним трактуванням історії; Ковалевський засуджує також марксо-ву ідею революції як способу розв'язання соціальних проблем. Історію суспільства сам Ковалевський розуміє як закономірний і природний процес, в якому рівноправну роль відіграють багато факторів, однак жоден з них не є визначальним. Це так само, як у функціонуванні живого організму визнавати рівнозначну роль багатьох чинників і розглядати його як єдність. В цілому й суспільне життя пояснюється ним через "теорію факторів", тобто теорію функціонального зв'язку соціальних явищ.
У книзі "Сучасні соціології" Ковалевський ратує за утвердження двох напрямів, гармонійне поєднання яких може забезпечити щасливий розвиток суспільства. Індивід не може бути принесений в жертву родині, роду, державі тощо, але його діяльність має бути в той же час узгодженою з діяльністю інших, рівних йому одиниць і спільнот; їх спільні зусилля мають бути скеровані на забезпечення загального блага.
Нарешті, економіст М.Туган-Барановський (1865-1919) переходить від марксизму до етичного розуміння суспільних проблем і обґрунтовує світогляд етичного соціалізму, реалізованого, зокрема, у формах господарської кооперації. На його думку, історичний поступ полягає в одухотворенні людини, у переміщенні центру ваги людського життя зі сфери виробництва у сферу вищих духовних потреб; звідси значення господарського життя буде поступово зменшуватись. Такі погляди українського вченого, висловлені кілька десятиріч тому, перегукуються з сучасними теоріями посгіндустрі-ального суспільства в західній соціології.
Туган-Барановський стає переконаним противником марксизму і найбільшій критиці піддає тлумачення ним класу. Якщо марксизм поділяє сучасне йому суспільство на класи за володінням засобами виробництва, то Туган-Барановський - за розподілом прибутку, що тепер у розвинутих країнах є звичним явищем і основою соціальної статистики. Концепцію класової боротьби Маркса .він називає "величезною помилкою" і вважає, що не можна трактувати з її позицій духовну діяльність людини.
Серед українських правників було багато вчених, що досліджували право передусім як суспільний утвір. Відомим репрезентантом цієї групи виступає Б.Кістяківський (1868-1920). Він доходить висновку, що автоматичне перенесення природничо-наукового мислення в соціологію не дає змоги пізнати особливості соціального світу. Водночас реальність, яку має вивчати

 
 

Цікаве

Загрузка...