WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологічні дослідження зовнішньополітичних і геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки(Пошукова робота) - Реферат

Соціологічні дослідження зовнішньополітичних і геополітичних орієнтацій України та її політики у сфері безпеки(Пошукова робота) - Реферат

респондентів, таке рішення й демократи зації українського суспільства (24% - проти). Побоюються витрат, пов'язаних з можливим вступом до НАТО, - 34%, ні - 19%.
Зміцнення міжнародного становища України в період між двома опитуваннями, якому сприяли й деякі з вищезазначених подій у стосунках Україна-НАТО, відчувається населенням. Так, минулого року тільки 36% респондентів беззастережно вважали, що у наступні п'ять років немає загрози нападу на Україну з боку іноземної держави. Зараз кількість таких оптимістів збільшилася до 53%. На тлі такого рівня впевненості у наявному рівні безпеки, звичайно, гальмується розповсюдження проблокових, включаючи пронатівські, приєднальних настроїв.
Цікавими в цьому контексті уявляються оцінки довіри до НАТО як потенційного захисника України від нападу ззовні. Так, 34% населення вважають, що НАТО захистив би Україну, якщо вона була б членом Альянсу (30% у 1997 р.), а 13% (12% у 1997 р.) розрахову ють на такий захист у будь-якому випадку (навіть якщо Україна збереже сучасний статус). Не в змозі оцінити поведінку НАТО у кризовій ситуації навколо України 34% опитуваних (39% у 1997 р.). Отже, тут, вочевидь, існує резерв роз'яснення ролі Альянсу як ефективної миротворчої організації.
Відчутне падіння протягом останнього року загального рейтингу Президента України, який уособлює в очах респондентів головну пронатівську політичну силу (у квітні 1998 року 35% назвали його серед найбільш стійких прибічників приєднання України до НАТО, наступний за ним - Рух - набрав тільки 22%), не привело до зростання негативізму у ставленні до Альянсу. Відзначається більш однозначна оцінка кінцевої мети політики Л. Кучми - вступити врешті-решт до НАТО (1998 р. - 51%, у 1997 р. - 40%). Кількість тих, хто беззаперечно позитивно оцінює курс на розширення співробітництва з НАТО як такий, що відповідає національним інтересам України, зміцнює її безпеку, не змінилася і залишається на рівні 36% населення. Дещо зросли побоювання, що наслідком реалізації такого курсу стане "буферний статус" України між НАТО та військово-політич ним союзом країн СНД (з 26 до 36% респондентів). Але це зростання не можна вважати надто значним на тлі інших показників. Хоча воно відображає реальну загрозу сповзання України в "сіру зону" або "зону байдужості" у міжнародних відносинах.
Водночас 51% учасників опитування 1998 р.вважають, що курс адміністрації Кучми на розширення співробітництва України з НАТО підриває стабільність відносин з Росією (40% у 1997 р.). Те, що тільки половина населення розглядає відносини Україна - НАТО, Україна - Росія як "гру з нульовою сумою" (тобто кожний здобуток у стосунках з НАТО є втратою у відносинах з РФ), слід визнати дуже високим позитивним показником. Звичайно, з цього не можна робити висновку, що ті, хто не визначилися в оцінці цього питання - 34% (50% у 1997 р.) - є прибічниками "кооперативної безпеки" або розглядають стосунки Україна - НАТО та РФ - НАТО як паралельні процеси. Втім 15% респондентів, які вважають, що зближення з НАТО не загрожує відносинам з Росією (10% у 1997 р.), можна розцінюва ти як потенціал розповсюдження саме такого підходу.
Розбіжності між позицією правлячої еліти та населення спостеріга ються насамперед у ставленні до такої проблеми, як наявність в України військово-політичних союзників. Якщо експерти протягом останніх п'ятнадцяти місяців розглядають у такій якості Польщу, США, НАТО, країни Балтії, а Росія обіймає приблизно сьоме місце, то у громадській свідомості РФ є одноосібним та беззаперечним лідером, до якого цього року ще підтягнулася й Білорусь, а серед згаданих експертами країн варті уваги з точки зору населення тільки США (третє місце з чотириразовим відставанням від Росії та після Білорусі). Але проблема втрачає однозначний характер, якщо зважити на оцінку населенням допомоги з боку інших держав. Серед тих, хто найбільше допоміг Україні за роки незалежності, лідерами називалися (квітень 1998 р.): 1) Німеччина - 29,8%; 2) США - 29,1%; 3) Канада - 16,8%; 4) Росія - 14,9%; 5) Європейський Союз - 13,8%. Відверто негативне ставлення до цієї допомоги властиве 21% населення (ця частка вважає, що допомога не принесла користі Україні).
Практично не змінилося ставлення до участі України у програмі НАТО ПЗМ. Приблизно половина населення не може дати оцінку цьому процесу, який ліві влітку минулого року в зв'язку з проведенням спільних навчань піддавали галасливій критиці. Незмінно 33% респондентів вважають, що участь у ПЗМ зміцнює безпеку України,
підсилює боєздатність Збройних Сил, і тільки 4-5% - навпаки, заявляли, що послаблює її.
Окремий блок питань становлять проблеми, пов'язані з розширенням НАТО на схід. Як відомо, саме у період між двома опитування ми ці проблеми принципово змінили свій характер, перейшли з рівня дискусій, а згодом політичних рішень, у практичну площину. Це вплинуло на рівень зацікавленості даним питанням - якщо 1997 р. кількість тих, кого воно залишало байдужим, складала 14-15%, то зараз вона впала до 7-8%. Можна казати про зростання стурбованості населення цією подією. Минулого року рівно розподілилася кількість тих, хто вважав, що розширення НАТО на схід сприяє безпеці у Європі та суперечить її інтересам (по 18%). Ситуація для України тоді навіть оцінювалася більшою мірою як позитивна (20% проти 17%). Навесні 1998 р. акценти змінилися. Відтепер 25% респондентів негативно оцінюють наслідки розширення для європейської безпеки, а 20 - позитивно. Відповідні зміни відбулися й в оцінці впливу розширення на становище України: 25% вважають, що безпека України зазнає шкоди, а 17 - навпаки. Зросла й підтримка опору Росії розширенню. Зараз вона становить 36%, а на початку 1997 р. не перевищувала 24%. Водночас активізувалася позиція населення України щодо вступу до НАТО Польщі, Чехії й Угорщини. Якщо на початку 1997 р. на користь цього кроку висловилися 14% опитаних, а проти 10%, то навесні 1998 р. - відповідно 22% та 20%. Втім, підкреслимо, що оцінка наслідків таких процесів, як розширення НАТО, є надто складним питанням для пересічного громадянина, тому 30-40% респондентів не можуть сформулювати власне ставлення до нього.
Висновок з вищенаведеного може бути у стислому вигляді сформульований так: в Україні присутня стала група населення, якій властиві антинатівські, або у широкому сенсі антизахідні погляди, але вона аж ніяк не становить більшість населення і не спостерігається тенденція до її розширення. Політики, які б прагнули розігрувати антинатівську карту, позбавлені будь-яких перспектив. Хоча НАТО залишається для значної частини населення досить незрозумілою організацією, це не має наслідком ворожих поглядів, які б інерційно існували як спадщина радянських часів.
Loading...

 
 

Цікаве