WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Українські соціологічні пошуки у еміґрації - Реферат

Українські соціологічні пошуки у еміґрації - Реферат

Українські соціологічні пошуки у еміґрації

План

1. Загальний стан української соціології у еміґрації.

2. Наукова діяльність видатних українських соціологів за кордоном.

1. Як зазначено у попередніх темах, на початку ХХ сторіччя у країнах західної Європи і США авторитет вітчизняних науковців був досить високим – зокрема завдяки працям М.Грушевського, М.Ковалевського та інших соціологів. Більше того, поза межами України (Російської імперії, СРСР) було створено ряд потужних соціологічних інститутів і наукових об'єднань академічного типу - Український соціологічний інститут (Відень), Українське соціологічне товариство і Український інститут громадознавства (Прага), НТШ (глобально об'єднує українських науковців, має численні осередки в Україні і за кордоном), Українська господарська академія (Подєбради) та ін. Стратегічною метою таких установ було служіння українському відродженню, підтримка і розвиток української культури, науки, освіти і просвітянських традицій.

Вітчизняні науковці, які не змогли змиритися з ідеологічними і політичними утисками на батьківщині, вимушені були продовжувати наукову діяльність під патронатом цих організацій у еміґрації. Така діяльність, яка була плідною і втілилася у ряді наукових праць: М.Драгоманова "Вибрані твори", В.Коваля "Соціально-економічна природа сільськогосподарської кооперації", С.Бородаєвського "Історія кооперації", В.Петріва "Військо і суспільство", В.Мандрики "Соціологія освіти в Америці", М.Шаповала "Соціологія українського відродження", "Загальна соціологія", "Соціографія України", "Соціологія України", у публікаціях соціологічного часопису "Суспільство" та інших.

На тлі такої великої маси фахових досліджень на особливу увагу заслуговують соціологічні праці В.Старосольського, М.Шаповала, О.Бочковського, а також В.Липинського. Розглянемо їх детальніше.

2. Український письменник, соціолог і політичний діяч Микита Юхимович Шаповал (1882 – 1932 рр.) головну увагу у соціологічних працях приділяв проблемі суспільства, а також питанням руху української нації. Щодо поглядів на суспільство, то М.Шаповал дефінував його як гуртування людей, які живуть у взаємному зв'язку – коли поведінка однієї людини чи кількох осіб детермінує поведінку інших. Вчений також здійснив плідну спробу класифікувати суспільні групи, виділивши такі їх види:

  • організовані (всередині них є взаємини керівництва і підлеглості);

  • неорганізовані (відсутня стала організація);

  • елементарні або прості (в них індивіди поєднані за однією ознакою);

  • кумулятивні (індивіди поєднані за кількома ознаками).

Видатний український соціолог розробляв також положення про національне суспільство, яке є мікрокосмом світового суспільства і у стислій формі виконує його функції у економічній, культурній, політичній сферах. Такі позиції М.Шаповал екстраполював, перш за все, на українську націю, вказуючи, що суспільство в Україні стане зрілим лише тоді, коли на теренах нашої держави ці сфери будуть встаткованими, а громадяни самостійно підтримуватимуть їх на рівні сталого розвитку.

Таким чином вчений вважав соціологію "правдивою наукою про суспільство", інтелектуальним інструментом становлення української державності.

Базові праці М.Шаповала: "Українська соціологія" (1927 рік), "Соціологія українського відродження" (1927 рік), "Загальна соціологія" (1929 рік), "Соціологія України" (1933 рік). Частина праць є, власне, ґрунтовними підручниками з соціологічної науки. Логіка її викладання була у М.Шаповала такою:

  • відомості про людину і про форми суспільної організації;

  • чинники суспільного руху;

  • суспільний процес, під яким сукупно розумілися культурний, господарський і політичний;

  • витвори суспільного життя - корисні (мову, письменство, науку, мистецтво, право та ін.) і некорисні (злидні, самогубство, гніт, зиск та ін.);

  • розвиток суспільства від початкових до сучасних форм.

Слід відзначити, що український соціолог доволі оригінально відносив у розряд соціальних такі чинники, як космічні - фізичні, хімічні, геокліматичні (світло і темряву, тепло і холод, вплив Сонця і Місяця, родючість землі та багато іншого). Вони разом з біологічними, психічними та соціальними, на думку М.Шаповала, утворюють складну систему, яка впливає на поведінку людини. М.Шаповал наголошував, що врахування комплексності і системності впливу цих факторів допоможе усвідомити складну детермінацію суспільної поведінки індивідів і соціальних груп. Перебуваючи певною мірою під впливом психологічних та психофізіологічних концепцій – біхевіоризму і вчення про рефлекси, він вважав, що комплексний вплив названих чинників спричиняє складні рефлективні реакції людини і людських скупчень (груп). Обґрунтування цих думок українського соціолога зокрема міститься у фундаментальній праці "Загальна соціологія".

Крім цього, М.Шаповал, будучи впливовим вченим, визнаним європейськими науковими і політичними колами, надавав активну інформаційну, моральну, а, почасти, і матеріальну підтримку радянським вченим, які прагнули до еміґрації з СРСР. Така допомога була ним надана у тому числі Питириму Сорокіну, який згодом особисто познайомився і висловив подяку М.Шаповалу.

Володимир Старосольський (1878 – 1942 рр.) – український соціолог і правознавець. Подібно до більшості еміґрованих науковців, соціологічні інтереси його були зосереджені навколо проблеми нації, держави. Аналізував вчений також соціологічні аспекти права. У своїх працях "Причини до теорії соціології" (1902 рік), "Теорія нації" (1921 рік) вчений визначав націю як суб'єктивну цілісність з її внутрішнім психічним змістом, що перетворює її на суб'єкта ("особовість") історичного процесу. Націю В.Старосольський атрибував свідомістю (базова характеристика), власним життям, волею, а також долею. На думку соціолога, джерело націотворення полягає у прагненні суспільної спільноти до політичної самостійності, самоврядування.

Щодо соціологічно-правничих поглядів, то у них простежується певна кореляція з деякими думками Р.Мертона, Е.Дюркгейма. Так, В.Старосольський зазначав, що соціологія, зокрема, покликана визначати і аналізувати причини поведінки людей, яка суперечить правовим нормам (девіантної). Він також аналізував дію правових норм на громадян, називав державу одним з різновидів соціальних зв'язків, сутність якого полягає у силі правових норм. Загалом вчений зазначав, що існує значна розбіжність між догматичним і соціологічним розумінням правового регулювання.

Вплив провідних світових соціологічних поглядів того часу простежується і у працях іншого відомого українського соціолога, публіциста, політичного діяча Бочковського Ольгреда Іпполіта (1884 – 1939 рр.). Соціологію він розглядав як науку про суспільство, головним предметом якої (подібно до В.Старосольського) є народ і нація. Професор Бочковський вважав, що соціологія повинна залишити позаду "пережитки" позитивізму і не ототожнювати закони природи і суспільства. Досліджуючи соціум, він наголошував, що головними процесами у його розвиткові є суспільна інтеґрація і диференціація.

Найбільшу цікавість вітчизняного науковця викликав народотворчий процес, у якому він виділяв два етапи:

  • етногенеза – охоплює термін від становлення народу. Головною передумовою цього процесу є господарський зв'язок окремих верств суспільства. Одним з результатів цього етапу є утворення з "етнографічної сировини" народу для наступних перетворень його у націю;

  • націогенеза – наступний етап націотворення, може ініціюватися певними потрясіннями, кризами. Впродовж певного періоду народ перетворюється на окрему суспільно-культурну особистість (націю), індивідуальність, яка має, зокрема, національну свідомість.

Саме О.Бочковський у своїх працях "Народження нації" (1939 рік), "Націологія і націографія як спеціальна соціологічна дисципліна для наукового розгляду нації" (1927 рік) розробив концепцію виокремлення системи нових соціологічних дисциплін, обґрунтувавши їх актуальність.

Вельми цікавою для нашого дослідження є персоналія українського історика, соціолога і публіциста В'ячеслава Казимировича Липинського (1882 – 1931 рр.). Зазначимо, що він був також відомим політиком свого часу – засновником партії "Український союз хліборобів-державників", послом УНР у Відні.

На формування його наукового світогляду вплинули теорії еліти, соціального конфлікту, раціоналістичні тенденції науки Західної Європи. Науковий твір: "Листи до братів-хліборобів" (1926 рік).

Головною концепцією В.Липинського як соціолога є його теорія організації національних еліт та їх кругообігу. Якщо детальніше, то вчений вважав, що кожна нація є творінням особливої групи людей, які здобули владу у своєму суспільстві. Прямо не вживаючи для їх визначення термін "еліта", вітчизняний соціолог оперував поняттями "національна аристократія", "провідна (або правляча) верства". У свою чергу, шляхами до формування такої суспільної групи, на думку В.Липинського, є: класократія, охлократія і демократія.

Опікуючись питаннями соціальної структури, вчений дискутував з концепціями соціальної рівності, обстоюючи ідею суспільної ієрархії. Соціолог виділяв такі класи: промисловий, хліборобський, фінансовий, купецький та інтеліґенцію. При цьому у кожному з класів він виокремлював організаторів – "панів" і сукупність організованих – "народ". Атрибутами перших були більша активність і більша індивідуальна сила (організаційна, політична), а для других – сила більшості і сила числа.

Головною політичною метою В.Липинського було створення української незалежної держави. Певною мірою, у своїх намаганнях він був більш радикально налаштований – коли велика кількість українських науковців у екзилі атрибували націю фольклором, мовою, культурою, звичаями, вчений говорив про нагальність створення державотворчої національної еліти, українського монархізму.

З часом активність українських соціологічних (і наукових взагалі) пошуків у еміґрації зменшилася. Причинами цього є, імовірно, культурна асиміляція, Друга Світова війна та інші чинники. Проте можна говорити саме про зменшення, а не про зникнення українознавчих досліджень – українські наукові установи поза межами України і сьогодні існують у країнах Північної і Південної Америки, Австралії, Європи, Азії (у Росії), охоплюючи широкий спектр діяльності – наукової, просвітницької, культурної, правничої, політичної, адміністративної (у межах країн мешкання).

Література

  • Мусієздов О. О. Історія української соціології: Навчально-методичний посібник. - Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2004. - 117 с.

  • Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. - Львів: Новий світ. - 2000. - С. 115 - 129.

  • Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: Наукова думка, 1995.

  • М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов. Соціологічна думка України: – К.: Заповіт, 1996. – 446 с.

  • Бібліографія записок наукового товариства імені Шевченка. Томи I - CCXL (1892 - 2000). - Львів: НТШ, 2003. - 739 с.

  • В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. – К.: Каравела, Львів: Новий Світ – 2000, 2002. – 480 с.

  • Енциклопедія українознавства (репринтне відтворення видання 1955-1984 рр.). – Львів: НТШ, 2000.

  • М.Шаповал. Загальна соціологія. – К.: Український центр духовної культури, 1996. – 368 с.

Loading...

 
 

Цікаве