WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Радянська та пострадянська вітчизняна соціологія - Реферат

Радянська та пострадянська вітчизняна соціологія - Реферат

Загалом це знову призвело до "жевріння" радянської соціології на зламі 70-80-х рр. ХХ ст. У другій половині 70-х – першій половині 80-х років радянська соціологія стала млявою, нединамічною наукою, інтерес до неї у суспільстві різко впав. Такі, загалом малосприятливі для нормального і природного розвитку соціології умови відбилися і на вітчизняній науці На початку 60-х, як і загалом у СРСР, в Україні відновлюється практика конкретних соціологічних досліджень, результати яких часом навіть не друкувалися. Формально у Інституті філософії АН УРСР діяв відділ соціології (відкритий у 1968 році), під егідою якого видався збірник "Філософія і соціологія" - питома вага у ньому праць соціологічної тематики була невелика.

Під кінець 1970-х років конкретно-соціологічні пошуки пожвавилися – соціологічні відділення і кафедри організуються при університетах Києва, Харкова, Львова, Одеси, Дніпропетровська, Луцька, нечисленні наукові видання доповнюються часописом "Соціологічні дослідження".

Чергова хвиля ідеологічного пресингу у СРСР соціологічних штудій відбулася у середині 80-х років – вона була пов'язана з порівняно немасштабною дискусією про предмет соціологічної науки. Інститут соціологічних досліджень АН СРСР був реорганізований у Центр опитуваньсуспільної думки (!). Назрівали нові гоніння на соціологію.

Проте на заваді черговій "забороні" соціологічної науки стала наступаюча у СРСР "перебудова". З історичної точки зору практично миттєво зникли будь-які формальні перепони, стримуючі розвиток теоретичної її галузі – їх було скасовано Постановою Політбюро ЦК КПРС "Про підвищення ролі марксистсько-ленінської соціології у розв'язанні вузлових проблем радянського суспільства" (1988 рік).

Соціологія раптово була оголошена потужним інструментом перебудовчих процесів та нової ідеології. Різким контрастом виглядає такий "дозвіл" – на відміну від минулого стану, проте він дійсно таким і був. Інститут соціологічних досліджень АН СРСР перейменовують у Інститут соціології АН СРСР, а Вищі партшколи – у Соціально-політичні інститути з підготовки соціологів та політологів. Численні наукові публікації настійно наголошували на помилковості одного лише марксистського наукового підмурівку - тривалий період боротьби радянської соціологічної науки за її самостійність завершився перемогою, яку принесли зовнішні сприятливі обставини. Проте чи була штучно ослаблена радянська соціологія готовою до такої раптової свободи?

В Українській РСР відбувалися аналогічні процеси – у 1990 році утворюється Інститут соціології АН України (тепер Інститут соціології НАНУ), Соціологічна асоціація України (САУ), у ряді ВНЗ відкриваються факультети та відділення для підготовки фахових соціологів, започатковуються спеціальні соціологічні, утворюються Ради з захисту дисертацій на здобуття ступеня кандидата і доктора соціологічних наук. Дослідники цілком справедливо зазначають, що саме з цього часу починається новітній розвиток вітчизняної соціології саме як української.

4. Порівняно нетривалий розвиток соціології у межах України як незалежної держави має власну історію.

На тлі відсутності ідеологічних обмежень науковці на початку 90-х років ХХ ст. висловлювали цілком оптимістичні прогнози щодо розвитку соціологічної науки. Зберігалося і розвивалося перебудовче ставлення до неї як до науки, що допоможе швидко виправити негаразди у суспільному, економічному і культурному житті. Відзначимо, що доволі потужно триває формальна інституалізація соціологічної науки і освіти – тривають наукові дослідження, соціологія стає обов'язковою дисципліною у вищій школі, відповідно з'являються перші вітчизняні підручники (почасти написані російською).

Разом з цим, як зазначають дослідники, надмірна популяризація соціологічної науки часто-густо призводила до парадоксальних наслідків. Численні недержавні соціологічні інститути та приватні модні служби мали доволі сумнівну репутацію – їх дослідження, аматорські концепції, якість підготовки фахівців часто-густо була поза критикою. Причиною таких негативів зокрема було те, що до соціологічної науки були залучені "старі" (марксистсько-ленінські) кадри, а також дилетанти – після численних радянських гонінь висококласних фахівців у країні було вкрай мало.

Скоро низька якість рекламованих "соціологічних" організацій негативно позначилася на бізнесовому і суспільному авторитеті соціологічної науки, що відповідно опосередковано відбилося на її фінансуванні. В умовах вульгарно-капіталістичних відносин потенційні замовники – адміністратори і керівники, наукова обізнаність яких почасти була слабкою, не мали бажання витрачати кошти на соціологічні дослідження, які:

а) були їм незрозумілими самі по собі, а також їх "мудровані" результати;

б) іноді мали невисоку якість;

в) не гарантували швидкого матеріального зиску.

Ті з нечисленних грамотних і ерудованих управлінців "нового типу", які, можливо і мали бажання залучити до виробничого процесу соціологічну науку, часто не мали на це коштів.

Сукупно такі явища призвели до того, що найбільш активно фахові соціологічні дослідження були затребувані і добре фінансувалися при виборчих кампаніях, рідше – у маркетингових дослідженнях попиту покупців. Ясна річ, мова йде переважно про конкретні соціологічні дослідження – позитивна динаміка вітчизняної теоретичної соціології і спеціальних соціологічних теорій довго залишалася неістотною.

Щодо державної підтримки вітчизняних соціологічних штудій, то вона була і залишається переважно формальною. Попри спеціальний Указ Президента України (Л.Д.Кучми) "Про розвиток соціологічної науки в Україні", владні органи пожвавлюють інтерес до неї лише коли воліють знати електоральний стан, або віднайти нові технології впливу на нього.

Треба визнати, що таке вузьке (а іноді і некоректне) застосування емпіричних соціологічних досліджень певною мірою дискредитувало соціологічну науку. На жаль, навіть поодинокі псевдосоціологи, які радше прагнули не до об'єктивності, а до проституювання науки, були тією "ложкою дьогтю", яка більш помітна, аніж всі вагомі фахові надбання вітчизняної науки.

Академічні науковці, об'єднані під егідою САУ, не могли не відреагувати на зниження іміджу соціологічної науки. Одним з способів боротьби за об'єктивність і науковість досліджень стала акредитація соціологічних установ України САУ, поширення її інститутів, регулярне проведення фахових конференцій, фундація мережі відділень – у тому числі Донецького, Харківського, які очолили імениті українські вчені. Серед періодичних традиційних і помітних конференцій національного та міжнародного масштабу тут слід назвати "Харківські соціологічні читання", "Проблеми розвитку соціологічної теорії", "Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління".

Внесок сучасних вітчизняних науковців-соціологів у розвиток цієї царини науки вагомий і стає з року в рік все більш помітним. На зміну тотальному засиллю російськомовних підручників, або праць російських соціологів, серед яких трапляються праці з імперським або войовничим марксистським ідеологічним підтекстом, приходять фахові, схвалені Міністерством освіти і науки України, інститутами САУ, соціологічні видання. Інші вітчизняні наукові організації, зокрема НТШ, також долучаються до розвитку соціології – під проводом їх секцій або відділів видаються заборонені за радянських часів праці іменитих науковців (Микити Шаповала, Михайла Грушевського та інших).

У свою чергу це створює базу для відродження виділених нами раніше національних соціологічних традицій, появи праць, присвячених національній і культурній ідентифікації, питанням звичаєвої, мовної, соціальної, духовної самобутності, а також розвиткові вітчизняного соціуму у перехідний період. Такі праці дійсно є частими сьогодні у наукових часописах, збірках праць і вісниках. Крім цього, триває колективна діяльність вітчизняних науковців, спрямована на формування і розвиток національної терміносистеми – подібно до інших галузей української науки.

Насамкінець цього розділу зазначимо, що сьогоднішня українська соціологія є поліпарадигмальною – і це, загалом, добре. Деякі з вчених продовжують розвивати марксистську традицію, певна кількість прагне запозичити західні або російські соціологічні концепції, "найпросунутіші" ж у своїх пошуках намагаються їх розвинути, а також звернутися до вітчизняних наукових надбань.

Література

  • Мусієздов О. О. Історія української соціології: Навчально-методичний посібник. - Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2004. - 117 с.

  • Історія соціологічної думки в Україні - Львів: Новий світ -2000. - С. 106 - 114.

  • "Соціологія управління". Серія "Спеціальні та галузеві соціології". Т. VI. Вип. 1 (46). - Донецьк: ДонДУУ, 2005.

  • М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов. Соціологічна думка України: – К.: Заповіт, 1996 – С. 419 –422

  • Енциклопедія українознавства. Т.8. – Львів: НТШ – 2000. – С. 2963 – 2964.

  • В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. – К.: Каравела, Львів: Новий Світ – 2000, 2002. – 480 с.

Loading...

 
 

Цікаве