WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Радянська та пострадянська вітчизняна соціологія - Реферат

Радянська та пострадянська вітчизняна соціологія - Реферат

Також слід зазначити, що свій науковий доробок у вітчизняні соціологічні пошуки привнесла кафедра соціальної політики при тому ж відділі ВУАН. Її члени вивчали взаємодію процесів народного господарства та інтересів робітників та селян.

До 1930-х років у ВУАН проводилися наукові семінари, на яких піднімалися проблеми громадського життя, соціальної філософії, царини права. Тут слід зауважити на активній соціологічній діяльності вітчизняного філософа Гілярова Олексія Микитовича (1855 – 1938 рр.). Цей професор і академік ВУАН організовував семінари з питань соціальної філософії, досліджував питання психології натовпу, культури і цивілізації, прагнув визначити межі вживання методології природознавства при вивченні соціального життя.

Розвивати українську соціологію – нехай і в рамках СРСР - прагнув також академік М.Грушевський. Зафондувавши і організаційно забезпечивши ряд соціологічних закладів за кордоном, він прагнув зробити те ж саме на батьківщині. Коло його інтересів, окреслене вище, з часом розширялося – він активно досліджував специфіку українського народу, бажаючи це робити у „природних" умовах.

М.Грушевський волів перенести до України віденський УСІ, про що, зокрема, заявив перед членами ВУАН. Зрозуміло, що такі намагання не були підтримані Інститутом марксизму – великому українському академікові було дозволено лише відкрити і очолити у 1924 році науково-дослідну кафедру історії України. Саме тут продовжувалася діяльність М. Грушевського, а також його дочки – Катерини Грушевської (1900 – 1943 рр.), спрямована на розвиток генетичної соціології, етносоціології, фольклористики, соціології вікових категорій та історії соціології. При кафедрі було створено кабінет первісної культури, дві секції методології і соціології. Така діяльність втілилася, зокрема, у працях: "Первісне громадянство і його пережитки на Україні", "Спроби соціологічного об'яснення народної казки", "Соціологія старовини", "До соціології старцівства".

Попри відсутність офіційного дозволу, широкі намагання М.Грушевського де в чому втілилися – згідно планів і концепцій УСІ протікала діяльність Комісій історико-філологічного відділу ВУАН: культурно-історичної та історичної писемності. Члени цих Комісій були, переважно, випускниками та (у минулому) співробітниками знаного віденського УСІ, а функції цього інституту фактично виконувала Асоціація культурно-історичних досліджень (1925 – 1927 рр.).

Читачеві на даний момент, імовірно, вже зрозуміло, чому саме назви більшості відділів, секцій, інших підрозділів, підпорядкованих М.Грушевському, помірковано не включали назву "соціологічний".

До певного часу розвиткові вітчизняної соціології сприяли: історична секція ВУАН, філософсько-соціологічна секція Київської науково-дослідної кафедри марксизму-ленінізму при ВУАН, Український демографічний інститут, Український науково-дослідний інститут педагогіки у Харкові, Етнографічне, Географічне і Антропологічне товариства, а також Український інститут марксизму-ленінізму, на базі якого, на початку 1930-х рр. була створена Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), при інститутах якої існували кафедри соціології. До початку 1930-х років у друкованих органах ВУАН зустрічалися соціологічні статті і вітчизняні рецензії на праці провідних науковців Заходу.

На початку 1930-х років кількість вітчизняних теоретичних досліджень та їх масштабність зменшується. Зокрема це відбувалося на тлі посилення категоричності марксистсько-ленінської ідеології взагалі і позицій історичного матеріалізму зокрема. З середини 1930-х рр. соціологічні штудії (навіть практичні) перебувають під забороною. Безпосередньою причиною цьому стала праця Й.В. Джугашвілі (партійний псевдонім - Сталін) "Про діалектичний та історичний матеріалізм". За висловами "вождя народів", від 1936 року у СРСР існувало "безкласове суспільство", у якому немає конфліктів, а тому соціологія як окрема наука, більше не потрібна. Тимчасово заборонені були також математична статистика, теорія ймовірностей і вибірки, структурно-функціональний аналіз.

Таким чином, історичний матеріалізм штучно зайняв місце "єдино вірного" соціально-філософського знання, а соціологічне - навіть як його складова, допоміжна форма, заперечувалося. Численні категорії соціологічної науки, теоретичні надбання, методологія були або асимільовані радянською схоластикою (діалектичним або історичним матеріалізмом) на абстрактному рівні, або заборонені для вживання – з показовими санкціями для незгодних.

3. "Відлига" стосовно ідеології, науки і, зокрема її соціологічної царини настала не скоро – вищенаведений стан проіснував близько 30 років. Перші прояви пом'якшення ставлення до соціології відносяться сучасними науковцями приблизно до 1958 року.

У контексті тогочасної критики культу особистості Й.Сталіна, штучного пригнічення ряду наук, Радянська влада здійснила доволі прогресивний крок. Це був дозвіл, даний радянським науковцям на участь у ІІІ Міжнародному соціологічному конгресі (1955 рік, Нідерланди). Цілком у дусі часу, гаслом якого було не відставати ні у чому від Заходу, була дещо послаблена "залізна завіса" – СРСР відвідали ряд знаних зарубіжних соціологів-теоретиків (!) – Роберт Кінг Мертон, Раймон Арон, Толкотт Парсонс. Загалом такі заходи призвели до певної, бодай часткової легалізації соціології – у 1958 році Інститут філософії АН СРСР формує Радянську соціологічну асоціацію (РСА), у 1960 році - відділ соціології, а у 1968 році - Інститут конкретних соціологічних досліджень. До широкого поступу теоретичної соціології це, звісно відразу не призвело, але принаймні конкретні соціологічні дослідження були принципово дозволені.

Читач розуміє, що радянська влада і, відповідно, наука, не могла піти на більше. Відновлення за соціологією права проводити незалежні від тенденційної "єдино вірної" філософської науки – діалектичного матеріалізму, теоретичні пошуки, одночасно переводило б її у розряд рівноправної, а це було неприпустимо. Соціологи могли б швидко пригадати альтернативні марксизмові погляди, відшукати наукові контраргументи, похитнувши цим всі теоретичні, парадигмальні підвалини ідеології – не говорячи вже про сферу економіки, культури, права, суспільних взаємин. Тому реанімованій прикладній,спочатку ледь жевріючій, радянській соціології була виділена формальна роль допомоги у розбудові просунутого соціалістичного суспільства.

З цього, відповідно, слідувала відсутність наукової спадкоємності напрацьованому до 1930 року соціологічному надбанню, зокрема, українській національній традиції.

Проте з часом поступ прикладної соціології все більше розгортався. В Українській РСР лабораторії конкретних соціологічних досліджень формуються у 60-х роках при Київському, Харківському, Львівському університетах та інших вищих навчальних закладах. Широка їх діяльність скоро призвела до виокремлення конкретної "промислової соціології", представники якої опікувалася визначенням ролі "людського чинника" у промисловій сфері. Цій тематиці загалом були присвячені наукові публікації у періодичних збірках "Соціальні дослідження", а також у "Інформаційному бюлетені РСА". Згодом результати вже масштабних прикладних досліджень неминуче почали теоретично узагальнюватися, зокрема, у працях "Соціологія у СРСР", "Соціологія та ідеологія", "Соціологія і сучасність".

Зрозуміло, що серед спеціальної теоретичної, а, тим більше, перекладної соціологічної літератури у кінці 1960-х років офіційно видавалася лише невелика кількість такої, що не суперечила доктринам марксизму. Разом з тим, негласний попит був значно ширший і його частково задовольняв так званий "самвидав" – таємно надруковані і тиражовані на приватних побутових друкарських машинках (або напіваматорським фотографічним способом) переклади соціологічних праць.

Таким чином, "другий", посталінський старт радянської соціології може бути охарактеризований як порівняно менш масштабний, аніж "перший" – після жовтневої революції.

Подальший її розвиток супроводжується рядом вад, джерело яких цілком зрозуміле читачеві. Серед таких негараздів, зокрема, виділимо:

- брак кваліфікованих фахівців, який позначався на кількості та якості досліджень;

- суто емпірична спрямованість.

Разом з цим зазначимо, що радянська наука загалом сприяла розвиткові і вдосконаленню соціологічних дослідницьких методик. Проте права узагальнювати результати досліджень, робити об'єктивні висновки, відшукувати нові закономірності соціологія була позбавлена – це намагалися робити представники марксистської науки – цілком очікуваним тенденційним, заідеологізованим або надто загальним чином.

Розвиток радянської соціології знає також і намагання повернути соціології статус незалежної науки. Вони, як зазначають дослідники, були здійснені такими науковцями, як Ю.Левада, Н.Наумова, Р.Ривкіна. Дискутуючи (!) з ортодоксами марксизму, вони відстоювали тлумачення соціології як не лише прикладної, але й теоретичної дисципліни, яка базується на емпіричних дослідженнях.

Такі спроби не пройшли непомітно, на початку 70-х років у СРСР було відновлено ідейні утиски стосовно всіх науковців, незгодних з панівною ідеологією. Активна діяльність соціологічних закладів АН СРСР була припинена або призупинена, відбувалося знищення ідеологічно невитриманих соціологічних праць, масові звільнення провідних соціологів з високих посад і заміна їх ідеологічно бездоганними функціонерами.

Loading...

 
 

Цікаве