WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Українська академічна соціологія кінця ХІХ – початку ХХ ст. - Реферат

Українська академічна соціологія кінця ХІХ – початку ХХ ст. - Реферат

3. Великий український поет, драматург, художній перекладач Іван Якович Франко (1856 – 1916 рр.), крім своєї відомої мистецької і громадської діяльності займався розв'язанням широкого кола філософських питань, проблем історії, естетики, публіцистики, культурології. Яскравий слід він залишив і в історії української соціологічної думки. Серед його праць з яскравим соціологічним тлом слід назвати зокрема такі: "Про соціалізм", "Наука та її становище щодо працюючих класів", "Про працю", "Що таке поступ?", а також "Мислі о еволюції в історії людськості".

Соціологічні погляди І.Франка як науковця на суспільство, його прогрес і регрес загалом будувалися на ідеях позитивізму, антропологічного напрямку в теорії культури, а також на марксистських економічних ідеях. Вчений доволі своєрідно тлумачив предмет соціологічної науки, який має охоплювати людину як суспільну істоту, а також еволюцію суспільства, розвиток праці і культурних проявів (ідей, вірувань, техніки, артефактів тощо). Однією з цілей, які повинна переслідувати соціологія, була, за І.Франком, просвітницька, яка має допомогти народові усвідомити власну мету.

Перебуваючи під впливом позитивізму, мислитель вважав, що соціологія має базуватися на спостереженнях фактів і на критичному їх осмисленні – у цьому контексті він, зокрема, активно наполягав на розвитку соціальної статистики.

Визнавав український соціолог також єдність законів розвитку природи і суспільства. Так, скажімо, у своїх ранніх працях він визначав рушійною силою еволюції (у тому числі, соціальної) боротьбу за існування, хоча згодом, відійшовши від такої опінії, бачив її у єднанні людей і кооперативному раціональному здобуванні духовних і матеріальних потреб. Тут ми можемо бачити принаймні одну принципову відмінність позиції І.Франка від марксистської, яка наголошувала на неодмінному накопиченні суспільних протиріч і революційному їх розв'язанні. Погляди на владу у великого українського мислителя також відрізнялися від зазначених – її він тлумачив як результат поділу праці, а не власності.

Разом з цим мислитель загалом підтримував марксистські погляди на суспільну еволюцію, її стадійність, однак, знову ж-таки, на відміну від деяких класиків, і, зокрема, М.Драгоманова, вважав формою прогресивного поступу не революцію, а "суспільну реформу", уникаючи остаточних висновків про майбутню або кінцеву форму суспільного ладу.

Відомим українським економістом і соціологом тих часів є Михайло Іванович Туган-Барановський (1865 – 1919 рр.). Соціологічні пошуки його були зосереджені навколо питань соціального розвитку, соціальної стратифікації і класової боротьби. Виділяючи такі класи: наймані працівники, капіталісти і землевласники, він вважав основою соціального розвитку господарство – сукупність людських дій, спрямованих на перетворення природного світу, утворення матеріальних і духовних об'єктів для задоволення потреб.

Застосовуючи термінологію, вироблену марксизмом, М.Туган-Барановський загалом критикував цей напрям, обстоюючи позиції неокантіанства.

Іншим непересічним вітчизняним українським соціологом, правознавцем, філософом і політичним діячем, який певною мірою перебував під впливом ідей та діяльності М. Драгоманова, був професор Київського університету, академік Богдан Олександрович Кістяківський (1868 – 1920 рр.), завідувач кафедри соціології Всеукраїнської Академії наук.

У своїх наукових пошуках, особливо пізніх, цей вчений прагнув розвинути соціологію, відділити її, зокрема, від соціальної філософії і звільнити від рис психологізму. Сфера соціологічних штудій мислителя охоплювала логіку і методологію соціологічної науки, а також право як соціальне явище.

Б.О. Кістяківський вважав, що кристалізація соціологічного знання як самостійної царини гуманітарної науки можлива після вирішення трьох основних проблем: по-перше, питання про те, як утворювати соціально-наукові поняття; по-друге, з'ясування вірного причинно-наслідкового зв'язку у поясненні соціальних явищі і, по-третє, визначення норм соціального життя.

У свою чергу, аналізуючи соціологічні аспекти правових норм, вчений вважав, що правопорядок, який існує у звичайному соціумі, як правило, не є тотожним формально відбитому у правничих документах. Звідси він робив висновок про необхідність поглибленого дослідження права як соціального явища, правових уявлень народу, групи тощо.

Однією з провідних праць Б.Кістяківського є "Соціальні науки і право: нариси з методології соціальної науки і загальної теорії права" (1916 рік).

На окрему увагу нашого курсу справедливо заслуговує видатна персона Михайла Сергійовича Грушевського (1866 – 1934 рр.). Він є крупним українським істориком, соціологом, масштабним громадським і політичним діячем, професором Львівського університету, головою наукових товариств (НТШ та ін.), фундатором Українського соціологічного інституту (м. Відень), академіком Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), АН СРСР, першим Президентом України.

Соціологією М.Грушевський, як наголошують історики, захопився доволі раптово. У 1903 році, перебуваючи у Парижі, він познайомився з Е.Дюркгеймом та Л.Леві-Брюлем, і отримав змогу безпосередньо ознайомитися з їх доробком, а також з працями і позиціями О.Конта, Г.Спенсера та В.Вундта. Саме цей ряд подій, на думку сучасних науковців, спонукав Михайла Сергійовича до активних соціологічних пошуків, створення згаданого університету у Відні, видання ряду праць: "Початки громадянства" ("Генетична соціологія") (1921 рік), "Проект Соціологічного інституту"; "Проект законопроекту про Соціологічний інститут" та ін.

Загальне коло його наукової діяльності – в рамках соціологічної науки, – окреслювалося, зокрема: чинниками суспільної еволюції, законами суспільного розвитку, генетичною соціологією.

Подібно до більшості своїх колег, завданням соціології він визначав вивчення соціальних процесів. При цьому Грушевський цілком погоджувався з тими науковцями (наприклад, М.Ковалевським), які наполягали на необхідності виключення з поля наукового аналізу випадкових, мінливих явищ і зосередження уваги на типових і постійних процесах соціального буття.

У рамках генетичної соціології академік М. Грушевський приділяв увагу аналізу первинних, примітивних формсоціальної організації, закономірностям їх переходу у більш складні, впливу "передісторичних" форм суспільної організації на тенденції розвитку наступних. Вчений зокрема відслідковував, чи є форми і етапи суспільного розвитку універсальними для всіх народів. Відповідаючи зрештою на це питання, він висував тезу, що вони можуть бути подібними, але практично ніколи – тотожними, пояснюючи це варіативністю психологічної та моральної регуляції у різних людських спільнотах. Разом з цим великий український соціолог наголошував на існуванні загальних подібних тенденцій суспільної еволюції – процесів диференціації та інтеґрації (консолідації), які тривають у будь-якій спільноті. Чергування цих процесів М.Грушевський вважав уособленням невпинної боротьби індивідуалістичних та колективістських потягів, мотивів і прагнень.

Така позиція повністю узгоджується з іншою тезою – про неможливість тлумачення суспільних законів як автоматичних або механістичних. Іншими словами, вони є відносними. Отже, можна наочно бачити, як вітчизняна соціологія успішно подолала натуралістичні (механістичні і біологізаторські) тенденції раннього періоду свого розвитку – М.Грушевський їх прямо заперечував.

Еволюцію суспільства академік вважав стадіальною:

  • "передісторичне" суспільство, в якому домінують біологічні чинники, а людина і громади тільки починають виникати;

  • період колективізму - перехід суспільної організації до форми родоплемінної громади ;

  • "цивілізована доба" - розпад родоплемінного ладу, виникнення класів.

Як талановитий організатор Михайло Сергійович Грушевський був засновником фахових, у тому числі – українських, соціологічних закладів та установ, активно генерував ідеї щодо безпосереднього розвитку соціологічної науки, здійснював непересічні організаційні заходи щодо їх практичного впровадження. Зазначимо, що деякі факти з його життя та смерті є загадками для вітчизняної історії, у тому числі – історії соціології.

Література

  • Мусієздов О. О. Історія української соціології: Навчально-методичний посібник. - Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2004. - 117 с.

  • Історія соціологічної думки в Україні: Навч. посібник. - Львів: Новий світ. - 2000. - С.68- 81.

  • В.Г.Кремень., В.В.Ільїн Філософія: мислителі, ідеї, концепції:Підручник - К.: Книга, 2005. - С. 435 - 448.

  • Історія України. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998.- С. 174 - 190.

  • Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. - К.: Наукова думка, 1995.

  • М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов. Соціологічна думка України: – К.: Заповіт, 1996 – С. 229 –331.

  • В.М.Піча, Ю.В.Піча, Н.М.Хома та ін. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник. – К.: Каравела, Львів: Новий Світ – 2000, 2002. – 480 с.

Loading...

 
 

Цікаве