WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Міжетнічні відносини та ісламський чинник у Криму - Реферат

Міжетнічні відносини та ісламський чинник у Криму - Реферат

вирішується питання про те, чи зможе він реалізувати шанс на своє відродження як самобутня етно-культурна спільнота, що склалася історично, тобто саме як народу, чи як меншина, яка не має достатніх важелів політичного й економічного впливу, стане приреченою на поступову асиміляцію та зникнення, розчинення в більшості інонаціонального населення півострова. Такий результат став би найбільшою трагедією не тільки для самого кримськотатарського народу, не тільки для України, але й для всього людства. При цьому треба врахувати, що сама ймовірність такого песимістичного прогнозу викликає різку реакцію опору народу з яскраво вираженою етно-культурною самоідентифікацією, існування якого опинилося під загрозою. Можна сказати, що за таких умов відбувається загострення колективногоінстинкту самозбереження, властивого, як показують події останніх десятиліть у всіх куточках земної кулі, не тільки окремим індивідуумам, а й групам, об'єднаним спільною історичною долею, традицією, мовою, культурою, релігією й іншими чинниками, які визначають їхню ідентичність. Повсюдне поширення такого явища, як прагнення великих, а особливо малих народів наново ствердити й забезпечити розвиток власної ідентичності, змушує розглядати його не як низку раптових збігів, а як закономірність, що, можливо, виникає у відповідь на загрози швидкоплинного процесу глобалізації, одним із наслідків якого може бути надмірна гомогенізація й уніфікація, що несе в собі реальні загрози для всього людства як біологічного виду. Така загроза полягає не тільки у втраті всього розмаїття культурної спадщини, але й у поступовому зникненні генетично закріплених відмінностей, властивих різним расам та етнічним групам, що еволюційно розвивалися у відповідних географічних регіонах, контрастних кліматичних умовах, які сформувалися в ті часи, коли ще діяли чинники природного відбору.
Зазначу, доречи, що виходячи з цієї робочої гіпотези, толерантність у міжетнічних відносинах слід було б поширити не тільки на осіб, охочих улитися в сформовану більшість і жити її життям і в силу цього схильних вступати в міжетнічні шлюби, а й до тих, хто виступає проти таких шлюбів, не без підстав вважаючи їх способом поступової асиміляції, що ведуть у кінцевому підсумку до зникнення народу як окремої етно-культурної спільноти. Такі побоювання особливо властиві малим етносам, що становлять меншість на своїх історичних землях. Тому подібні настрої серед певної частини кримських татар аж ніяк не треба вважати ознакою міжетнічної нетолерантності. Над цим належить замислитися, оскільки соціологічні дослідження цього питання, як правило, грунтуються на різних варіаціях так званої шкали Бохгардуса, в якій для оцінки ступеня толерантності на першому місці стоїть готовність укладати міжетнічні шлюби. Якщо згадати, що розробки Бохгардуса датуються 1924-25рр., тобто припадають на ті часи, коли під "інтеграцією" розумілася успішна ненасильницька асиміляція корінних народів і деяких інших самобутніх етносів як найбільш вдалий спосіб їх адаптації до умов "сучасної цивілізації" (малася на увазі західна євроатлантична цивілізаційна модель), можна визнати, що до тогочасних результатів та соціологічних оцінок, які вибудовувалися саме таким чином, слід відноситися з певною обережністю і вносити корективи, враховуючи реальну ситуацію, в якій опинилася та чи інша етнічна група, та її шанси на самозбереження й подальший розвиток.
Взірцевий у цьому відношенні приклад кримськотатарської общини Києва: активні її члени - це переважно люди похилого або дуже похилого віку, яких не покидають неминущий біль і гіркота від того, що їхні нащадки вже не цікавляться власним національно-культурним корінням і фактично не усвідомлюють себе належними до цього етносу. На індивідуальному рівні такий хід подій постає як нормальний і природний, і не викликає сумніву право кожної окремої особистості вільно обирати свій шлях розвитку, свій світогляд і місце в сучасному суспільстві як одну з основоположних ліберальних цінностей. На рівні ж усього народу як спільноти, що склалася історично, такими ж природними мають сприйматися дії, спрямовані на збереження себе як окремого самобутнього етносу. В тому числі й бажання сформувати компактні поселення зі створенням свого національного середовища проживання, не кажучи вже про боротьбу за відкриття національних шкіл, відтворення цілісної системи освіти рідною мовою тощо.
Порівнюючи ситуацію, в якій опинилися кримські татари, зі становищем представників інших національних меншин Криму, які є не цілісними народами, а частками народів, повноцінне існування яких забезпечене наявністю власних національних держав - Вірменії, Німеччини, Греції, Болгарії, Ізраїлю, Росії тощо, - неминуче доходимо висновку, що проблеми кримських татар можуть спровокувати виникнення етнополітичного конфлікту, який неможливо вирішити ні в рамках лише програм облаштування й інтеграції раніше депортованих, ні за допомогою законів і законодавчих актів України та міжнародних угод, спрямованих на захист прав національних меншин. Як правило, національні меншини, в тому числі й раніше депортовані з Криму, в цілому не схильні до того стану фрустрації, страху та відчаю, який виникає з усвідомленням загрози самому існуванню етносу. Крім того, вони мають значно краще розроблені, в тому числі в міжнародному праві, механізми й реальні можливості підтримки та збереження своєї національно-культурної ідентичності.
Виходячи з таких передумов, які можна було б розвинути й викласти детальніше, стає зрозумілим сенс кримськотатарської проблеми як передусім проблеми надійного забезпечення подальшого існування кримськотатарського народу. Підкреслимо також, що зазначену таким чином проблему неможливо вирішити в рамках суто ліберальних уявлень про права людини, заснованих на абсолютизації індивідуальних прав. Комплекс законодавчих заходів і рішень на державному рівні має бути оснований на іншому підході, що має назву "позитивна дискримінація", або вже досить поширеному й коректнішому терміні "affirmative action", який важко піддається точному українському перекладові й позначає щось на зразок "заходів рішучої підтримки".
Що ж до так званого "ісламського фактора" та його ролі у формуванні міжетнічних
Loading...

 
 

Цікаве