WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Міжетнічні відносини та ісламський чинник у Криму - Реферат

Міжетнічні відносини та ісламський чинник у Криму - Реферат

Міжетнічні відносини та ісламський чинник у Криму
Наталя Беліцер, доктор біологічних наук, співробітник Інституту демократії імені Пилипа Орлика.
Відомо, що в Україні крім титульного народу, проживає ще близько 130 різних національностей. Це не може не створювати відповідних труднощів та напруження в міжетнічних відносинах, особливо в умовах перехідного періоду від тоталітаризму до демократії та системної соціально-економічної кризи, коли загострюється боротьба різних груп за мізерні ресурси державного бюджету, можливості їх контролювання та розподілу на користь тих чи інших етнічних груп, кланів, політичних угруповань тощо.
Разом із тим у сучасному світі полікультурні, багатоетнічні політичні нації мають певні переваги над етнічно більш гомогенними державами, оскільки це сприяє посиленню динамізму в міждержавних відносинах, більшій відкритості світові, здатності до сприйняття нових тенденцій шляхом установлення найрізноманітніших контактів, більш насиченому й багатому в своєму розмаїтті духовному життю. Не підтверджується й присутнє на побутовому рівні уявлення про те, що етнічна гомогенність сприяє міцнішій внутрішній стабільності в державі. Щоб переконатися в цьому, достатньо поглянути на ситуацію, наприклад, у Вірменії, яка після відомих подій стала найбільш етнічно гомогенною державою на пострадянському просторі.
Міжетнічні проблеми існують у ряді регіонів України, наприклад, у Закарпатті, на Буковині. Проте, якщо не торкатися вкрай неоднозначної русинської проблеми, міжетнічна ситуація в цих регіонах розвивається в межах більш-менш типової для центральноєвропейського субрегіону системи взаємовідносин між титульним етносом і національними або релігійними меншинами, які ставали меншинами не в результаті міграційних процесів, а внаслідок зміни державних кордонів у ході створення й розпаду імперій, воєн та реалізації європейськими народами права на політичне самовизначення.
Значно складніша ситуація склалася в Криму, оскільки до власне міжетнічних проблем цього регіону, особливо після здобуття Україною державної незалежності, додалися нові чинники, в тому числі внутрішньо- й зовнішньополітичні, які суттєво ускладнюють успішне вирішення проблем, що накопичуються. Один із таких чинників пов'язаний з десятилітньою історією кримського сепаратизму, яка суттєво вплинула й продовжує впливати не тільки на взаємовідносини українців і росіян, які становлять у Криму більшість, а й на відносини України з Росією на міждержавному рівні. Другий, надзвичайно важливий чинник, - це проблема успішної репатріації та інтеграції кримських татар після геноцидного акту депортації в 1944 р. та майже півстолітнього проживання їх у вигнанні, чим було перервано й майже дощенту зруйновано можливості нормального розвитку цього етносу. Труднощі успішного вирішення кримськотатарської проблеми пов'язані не тільки й, можливо, не стільки з відсутністю достатньої кількості матеріальних ресурсів і політичної волі керівництва України та Автономної Республіки Крим, а й із відсутністю справді глибокого усвідомлення суспільством суті цієї проблеми.
Так, в ешелонах влади, як і раніше, усталилася тенденція розглядати ситуацію з кримськими татарами тільки в межах проблеми раніше депортованих осіб і їхніх нащадків, які були піддані репресіям за національною ознакою й нині повертаються в місця колишнього помешкання. Очевидно, що всі спроби вирішити цю проблему, виходячи з такої позиції, приречені на невдачу. Водночас представники інших національних меншин, яких теж було депортовано з Криму (етнічних німців, вірменів, болгар, греків) часто-густо намагаються звести проблему облаштування та інтеграції раніш депортованих лише до кількісних оцінок і, відповідно, до потреб репатріантів, які належать до різних національних груп, наполягаючи на тому, що немає принципової різниці в підходах до вирішення проблем кримських татар та інших потерпілих етносів. Й хоча на численних семінарах, "круглих столах", конференціях та інших форумах багато вже було сказано про принципову відмінність тієї ситуації, в якій опинилися кримські татари у порівнянні з іншими групами раніше депортованих, повної ясності в цьому питанні й чіткого усвідомлення такої відмінності, що існує об'єктивно, ще й досі не досягнуто.
Тому дозволю собі коротко повторити одну з основних вимог кримських татар, яка полягає у визнанні їх не просто однією з національних меншин України, що мешкає в основному на території Криму, а корінним народом з усіма похідними наслідками, в тому числі правом на так зване внутрішнє самовизначення, на створення та легалізацію спеціальних інститутів і механізмів, які дозволять їм самим реально впливати на долю свого народу. Останніми роками, особливо після ухвалення Конституції України в 1996 році, значно зросло розуміння того, що кримські татари не просто національна меншина або етнічна група, а дійсно цілісний народ. Досить простежити за риторикою публічних виступів будь-якого рівня, тепер незмінно фігурує саме таке формулювання, як "кримськотатарський народ". Цього безперечно недостатньо, оскільки без солідної законодавчої бази, яка б закріпила всі права та обов'язки кримських татар саме як народу, гармонійних міжетнічних відносин у Криму досягнути не вдасться. Навпаки, невдоволеність підходами до цієї проблематики, що нагромаджується, й темпи її вирішення можуть призвести лише до радикалізації кримськотатарського руху за повне поновлення своїх прав на історичній батьківщині. А це може викликати суттєве ускладнення міжетнічних відносин у Криму й виникнення серйозного етнополітичного конфлікту в Україні. Треба також зазначити, що в цьому відношенні затвердження Верховною Радою України останньої версії Конституції Автономної Республіки Крим було безперечним кроком назад, оскільки, хоча й низку небезпечних положень, які суперечать Конституції й законам України, було знято, права й інтереси корінного народу Криму ніяким чином не враховані, що вже відобразилося в розвитку подій у Криму й, безперечно, в подальшому також негативно впливатиме на них.
У чому ж все-таки суть специфіки кримськотатарської проблеми? Очевидно, її можна означити тим, що цей народ переживає нині найкритичніший період своєї історії, - період, коли
Loading...

 
 

Цікаве