WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціетальна проблематика і протосоціологія козацької доби - Реферат

Соціетальна проблематика і протосоціологія козацької доби - Реферат

Відзначимо також, що з ретроспективної соціологічної точки зору полемічна література дає дослідникові багатий соціологічний фактаж. Так, у працях Івана Вишенського відтворені численні елементи вітчизняної соціальної структури – гетьмани, воєводи, старости, судді, міщани, митники, корчмарі, ремісники, представники духовенства тощо. Важливо і те, що ті з полемістів, які були настроєні патріотично, постійно підкреслювали проблему втрати для народу значної кількості українських іменитих княжих родів ("Тренос" Мелетія Смотрицього), які або були знищені, або добровільно піддалися культурній, релігійній асиміляції – останній феномен, нажаль, чітко виявляє історичну спадковість і часто-густо зустрічається нині.

Так чи інакше, наведені процеси можуть розглядатися як одна з характерних особливостей суспільного життя тих часів. Помітна кількість українського дворянства перестала бути активним історичним суб'єктом – як було сказано вище, незабаром це місце заступила нова козацька еліта з своєю старшиною, ієрархією влади.

5. Іншими потужними інститутами, які стимулювали консолідацію української народності у націю були вищі навчальні заклади, серед яких особливо виділяється тогочасний Києво-Могилянський колегіум (з початку XVIII ст. – академія). Її засновником був православний митрополит Петро Симеонович Могила, який у 1631 році створив при Печерському монастиреві (Лаврі) колегію, незабаром об'єднавши її з школою Богоявленського братства.

Появу цього вищого навчального закладу і просвітницьку діяльність самого Петра Могили важко переоцінити. Вона була спрямована на освіту православних церковнослужителів, підйом престижності вітчизняної православної ідеології – потужного чинника ідентифікації українського народу. Митрополит також брав участь у згаданій вище полеміці, відстоюючи рівноправ'я католицизму і православ'я. Він широко впроваджував книгодрукарство, просвіту широкого люду, чим безумовно, прискорив національно-визвольну боротьбу українського народу під проводом козацтва і, зокрема, Богдана Хмельницького. Слід відзначити, що Києво-Могилянський колегіум невдовзі став потужним національним і європейським інтелектуальним центром, у якому народжувалися і розвивалися наукові таланти Й.Кононовича-Горбацького, І.Ґізеля, Л.Барановича, Ф.Прокоповича, Г. Конинського. Охарактеризуймо їх гуманітарні і, зокрема, протосоціологічні погляди дещо докладніше.

Йосип Кононович-Горбацький (рік народження невідомий - помер близько 1653 року) загалом опікувався філософською проблематикою, питаннями логіки і риторики. Він провів глибокий аналіз технології ораторського мистецтва як одного з найважливіших засобів впливу на аудиторію. У час становлення національно-консолідуючих сил його практичні поради мали неабияку практичну цінність.

Інокентій Ґізель (1600 – 1683 роки) – видатний філософ, богослов, народознавець, історик, людина енциклопедичних знань. Лазар Баранович називав його українським Аристотелем.

У своїх творах Ґізельнамагався, зокрема, визначити родовід слов'янських народів. Видатною його працею, яка може розглядатися як протосоціологічна є „Синопсис" (від грецького „огляд"), де він зокрема описував життя тогочасного суспільства. В іншій своїй праці „Про народ Роксоланський і його наріччя" цей філософ та історіограф характеризував українців як носіїв високої і оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство.

Будучи архімандритом Києво-Печерської Лаври І.Ґізель боровся за незалежність української православної церкви, яку активно поглинала московська.

Лазар Баранович (1620 – 1693 роки) – вчений, поет, церковний і політичний діяч, був прихильником політики автономії України, твердив, що владарювання Москви призводить до "руїни". Мислитель також активно пропагував злагоду серед різних верств населення України, її єдність, обстоював незалежність українського духівництва від Московського патріархату.

Феофан (Теофан) Прокопович (1681 – 1736 роки) - видатний український філософ і богослов, ректор Києво-Могилянської академії. У своїх наукових творах він, зокрема, досліджував сутність людини, етику, фізику, чим об'єктивно заклав передумови для подальшого розвитку гуманітарного знання і, згодом - появи соціології.

Ф.Прокопович був прихильником гетьмана І.Мазепи, якому присвячував свої твори. Разом з тим, з 1716 р. він був радником Петра І, обстоював і розвивав на московському ґрунті ідею „просвітницького абсолютизму".

Яків Павлович Козельський (1729 – 1794) – випускник Київської академії у 1750 р., працював у Петербурзі, а з 1770 по 1786 рр. – в Україні як член Малоросійської колегії у м. Глухів. Суспільство розглядав як продукт природного права й суспільного договору, внаслідок якого виникає держава. Людина, за Я.П. Козельським, спочатку є природною істотою з її потребами в їжі, відпочинку, самозахисті тощо. Однак при переході від „природного" до культурного стану, людина втрачає частину природної свободи і приймає "суспільну волю" та закони громадянського суспільства – при цьому природний потяг до безпеки і недоторканості приватного життя нові (соціальні) норми повинні враховувати, а держава мусить надавати людині механізми їх задоволення.

Проблемою, на думку Я.Козельського, є те, що законодавці не завжди справедливо і часто досить довільно встановлюють норми, які порушують позиції природного права, а отже, розхитують підмурівок справжніх людських відносин, зводять нанівець моральну єдність суспільства. Тому для відновлення справедливості потрібна нова моральна філософія, яка покаже людям шлях до щастя.

Шляхи вдосконалення суспільства Я. Козельський вбачав у поліпшенні законів, накопиченні знань та у принципі "здорового егоїзму", завдяки якому кожна людина чимось поступиться для суспільної користі. Якщо ж несправедливість існуватиме, то людина може скористатися правом "защищаться силою от наносимого вреда".

Загалом, як бачимо, в Україні часів козаччини розгляд соціальних питань в рамках філософії відбувається подібно до загальноєвропейських тогочасних напрямків. Однак, разом з продовженням і творчим розвитком ідей Відродження та Просвітництва, формування української протосоціології відзначалося яскравими специфічними рисами, обумовленими конкретним соціальним та історичним контекстом (кризовими явищами, змальованими вище і механізмами їх подолання).

Києво-Могилянська академія поступово стає одним із значних інтернаціональних наукових центрів Європи. Крім цього, величезну важливість має діяльність її вихідців у збереженні і популяризації народних звичаїв, обрядів, традицій, у плеканні, збереженні і розвитку національних духовних цінностей, у зміцненні братств, розвитку світської писемності (прози, віршування) тощо.

Література за темою:

  • М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов. Соціологічна думка України: – К.: Заповіт, 1996 – С. 75 – 133.

  • Історія соціологічної думки в Україні: Навчальний посібник. - Львів: Новий світ. - 2000. - С. 21 - 34.

  • Українська та зарубіжна культура.- Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. - С. 239 -263.

  • Примуш М.В. Загальна соціологія. - К.: Професіонал, 2004. - С. 56 - 66.

  • Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. - К.: Каравела, 2005. - С. 20 -28.

  • Історія України. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998. - С. 38 - 57.

  • Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків (у 3-х томах). – Львів: Світ, 1990.

  • Енциклопедія українознавства (репринтне відтворення видання 1955-1984 рр.). – Львів: НТШ, 2000.

  • Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.: Ґенеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. – 568 с.

  • Довідник з історії України (у 3-х томах). – К.: Генеза, 1995.

Loading...

 
 

Цікаве