WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціетальна проблематика і протосоціологія козацької доби - Реферат

Соціетальна проблематика і протосоціологія козацької доби - Реферат

Реферат на тему:
Соціетальна проблематика і протосоціологія козацької доби

План

1. Причини виникнення козацтва, аспекти цього феномену.

2. Соціальна специфіка козацтва.

3. Козацтво як захисник православ'я.

4. Братства як специфічний соціальний інститут.

5. Значення Києво-Могилянської академії для розвитку вітчизняної протосоціології.

1. У межах нашої дисципліни немає можливості і необхідності докладно викладати етапи занепаду, розпаду Київської Русі, розвитку похідних від неї державних утворень (зокрема Галицько-Волинського, Литовського королівства). Зазначимо лише, що ці кризові для української державності явища призвели до стазису (затримки розвитку) у вітчизняній науці, яка загалом почала перейматися теологічною або теологізованою античною філософською тематикою.

Разом з тим, необхідно пам'ятати, що вітчизняне культурне піднесення, яке нарешті відбулося у XVІ –ХVІІІ ст. було значною мірою тісно пов'язане з явищем козацтва. Як підкреслювали Михайло Грушевський і Дмитро Яворницький, причинами виникнення і розвитку феномену українського козацтва були:

  • уходництво на промисел, яке пізніше стимулювалося поневоленням українських селян з боку Речі Посполитої;

  • тиск католицизму;

  • необхідність збереження автентичності народу в оточенні сильних і агресивних суперників (Оттоманська Порта і васальне Кримське Ханство, Річ Посполита, пізніше – Московське царство);

  • захоплення українських земель польськими феодалами.

Таким чином, загалом формування козацтва як суспільної групи, а згодом і як державницької форми відбулося з причин соціально-економічного, політичного, релігійного характеру. Розглянемо їх детальніше.

Український люд перебував у катастрофічному стані – особливо після подій, які сталися у ХV - ХVI ст. (1453 р. - захоплення Константинополя турками, 1569р. - утворення Речі Посполитої, Люблінської, Брестської уній). Під гнітом феодалів народ перетворився на продовольчого постачальника Європи, який нещадно експлуатувався. Крім цього, населення зазнавало грабіжницьких набігів з боку тогочасної Туреччини і Кримського ханства.

Розглядаючи феномен українського козацтва як соціетальне явище (тобто, безпосередньо пов'язане з життям соціуму), можна бачити, наскільки багатогранним і багатофункціональним воно є – розглядати його необхідно принаймні у таких аспектах:

  • як суттєвий і впливовий елемент тогочасної соціальної структури (верству населення);

  • як своєрідну форму соціальної організації людей, об'єднаних спільними цілями, нормами і правилами. Ця соціальна організація швидко зґенерувала авторитетну еліту – політичного, військового іншого порядку;

  • як різновид релігійної організації, оскільки козацтво консолідувалося головним чином на основі православної віри (хоча не лише на цих засадах), захищало її ідеологічно і за допомогою зброї;

  • як соціальний інститут, що об'єднав численні форми державного регулювання і організації суспільних відносин, установ країни (тобто, як форму влади, державний устрій);

  • як військову організацію – самобутній народний і надзвичайно масовий лицарський орден з установами військового вишколу, ритуалами посвячення (у тому числі сакрального характеру), допоміжною інфраструктурою;

  • як складову тогочасного українського суспільства не лише у структурному, але й у територіально-регіональному, економічному, правовому, релігійному, моральному плані.

Зрозуміло, що в результаті іноземного гніту, навалою на українські землі чужинців етнічного, політичного, конфесійного та культурно-побутового кшталту всі вітчизняні культурні, державницько-організаційні, релігійні процеси були пов'язані з прагненням, по-перше, самоідентифікуватися як нація, по-друге, відродити власну незалежність і державність.

2.Перші згадки про козацтво як вже існуюче і вагоме явище датуються кінцем XV ст. Саме ж слово "козак", імовірно, походить від тюркського "кайсак"" (страж" або "конвоїр") .

Формуючись як соціальна, а згодом, - як потужна державотворча сила, козацтво починалося з консолідації значної кількості верств населення (головним чином, селян). Спочатку "у козаки" йшли уходники, а також незадоволений панськими порядками люд, формуючи постійні захищені поселення у пониззі Дніпра (Січі).

Таким чином, формуючись з спонуканих обставинами до самозахисту і військовоспроможних чоловіків різних верств суспільства, козацтво, по суті, складалося з глибоких індивідуалістів, які були об'єднані спочатку лише православним християнським обрядом та небажанням підкорятися будь-якій іноземній владі. Консолідувати цю ланку українського суспільства могли лише особистості, які, крім патріотизму, мали надзвичайну харизму та (іноді) древнє знатне походження.

Ці козацькі вожді (гетьмани), що обиралися привселюдно і публічно, повинні були постійно доводити справою справедливість своєї виборної посади - і так було з будь-якими посадовими особами - суддями, полковниками, осавулами, кошовими отаманами, обозними (старшиною) впродовж всього існування козацької держави. Серед гетьманів слід назвати імена принаймні кількох видатних діячів, з якими пов'язане становлення і процвітання козацтва як явища і державного ладу: Дмитро Вишневецький (Байда), Самійло Кішка, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Павло Полуботок.

Вимоги часу обумовили активні дипломатичні відносини і, часто, боротьбу нового українського державного утворення (Війська Запорозького) з такими основними опонентами - Річчю Посполитою, Московським царством, Оттоманською Портою та Кримським ханством. Це, у свою чергу, обумовлювало необхідність для козацької еліти та всякого, хто бажав до неї належати, успішного навчання у освітніх закладах кількох рівнів, знання принаймні кількох іноземних мов, постійного контакту з європейськими елітами.

У козацькому війську була сувора, чітка та багаторівнева військова організація. З часом авторитет лицарства і майстерності козаків досяг таких висот, що султани, царі та європейські королі мали за честь запрошувати навіть невелику їх кількість для тимчасових військових акцій.

Патріотизм і принциповість у боротьбі за незалежність сукупно з вмілою дипломатичною грою та сприятливою політичною ситуацією призвели до того, що козаки були нагороджені рядом лицарських титулів, прав та привілеїв - звільнені від різних податків, отримали землю, військово-адміністративну незалежність, судовий імунітет. Іншими словами, у XVI ст. козацтво існувало вже як громадський і державний устрій, який найповніше відповідав національному характерові українців і потребам часу. Найвища влада у Війську Запорозькому належала козацькій раді (кошу), вона вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя, обирала старшину і щорічно – кошового отамана.

Зростання чисельності козацтва особливо помітно відбувалося наприкінці XVI - у першій половині XVIІ сторіччя. За польськими документальними даними загальна кількість таких "непослушних" складала до 80% населення. Спроби придушення заколотів призвели до протилежного наслідку – потужних і повсюдних козацьких повстань, внаслідок чого на землях Гетьманщини і вольностей Війська Запорозького була сформована українська козацька держава. Про її географічну масштабність свідчить перелік земель, на які розповсюджувалася гетьманська влада, а також її історично обґрунтовані претензії, які озвучували і пізніше різні політичні сили в Україні. (Кубань, Холмщина, Підляшшя, Закерзоння, Східна Слобожанщина, Берестейщина та інші).

Предметом соціологічної науки є, насамперед, людина як представник певної соціальної групи, її прагнення, суспільна організація, а також групові запити і потреби.

Соціалізація людини на наших теренах за козаччини протікала в атмосфері народних традицій, що мали тяглість від часів язичництва і Київської Русі-України.

У цьому контексті цікавою є система принципів виховання молоді за козацької доби - так звана козацька педагогіка. Вона формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати та глибоку духовність. Головна мета полягала у вихованні патріотичної, вільної, фізично сильної особистості козака-лицаря, мужнього громадянина, налаштованого на захист батьківської віри.

Відзначимо, що вплив на особистість здійснювався у багатогранному народному житті не лише у межах сім'ї, роду, але й на інших інституалізованих рівнях суспільного життя, зокрема у навчально-виховних закладах різного типу. Формування найкращих особистісних якостей відбувалося під впливом численних суспільних факторів козацького життя - економічних, культурних, моральних, правових, завдяки чому освіченість та вихованість стали невід'ємними складовими характеру козака. Зазначимо, що після дошкільного виховання у родовому середовищі, шкільного - при церкві, парафії, паланці, вищої освіти - у колегіумах, академіях, зарубіжних університетах відправка "на Січ" була чи не останнім щаблем освіти і виховання, в межах якої чоловік навчався нюансам бойових мистецтв, а за наявності хисту - отримував і сакральні знання (від так званих козаків-характрників).

Loading...

 
 

Цікаве