WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

З появою соц в Європі вона вплинула і на укр вчених. Початком сам ост соціолог праць слід вважати дослідження женевського гуртка укр. вчених (80ті ХІХ). В У. започатк соціолог студії, які пропагували положення зх соц, тобто лише освоювали набуте. Укр. соціологи здеб лише трансформували ідеї зх соц. перші укр. соціологи були передусім гром діячами (Подолинський, Драгоманов, Франко). Визначальною рисою укр. соціологічної думки є її тісний зв'язок з сус-пол проблемами.

2.26 Особливості і змість основних етапів становлення соціології в Україні

Соц. думка в Україні розвивалася такими відомими людьми: Володимиром Мономахом, Ярославом Мудрим, Сковородою та іншими з появою сусп. (протосоціологія в Україні). З появою соц. як науки в Європі починається її становлення в Укр. (середина ХІХ ст.). Тодішні дослідники були спочатку громадськими діячами, а вже потім соц. Вони в основному трансформували погляди Конта, Спенсера, Маркса, хоча окремі оригінальні ідеї висловлювалися. Наприкінці ХІХ ст. спостерігається бурхливий розвиток соціології: Подолинський, Франко, Потебня та ін. Укр. соціологія до 1917 року розвивалася переважно в даіспорі. Наступний період: 1917 р. – до 30-х рр. ХХ ст. (соціологічна думка розвивалася під впливом марксизму, виникає соціальна інженерія та інші галузі прикладної соціології, в окрему науку так і не інституювалася через політичні обставини, критикувалася західна соціологія). У 30-ті рр. соц. переживає період репресій та терору, марксизм стає основною ідеологією, розвиток науки блокується, спостерігається ізоляція від світової соц. думки. Наступний період – 50-80-ті рр. – відродження соц., формується як окрема наука, запроваджується в систему освіти. З 80-х рр. – до сьогодення – суттєво переглядається роль соціології, проводяться масштабні соціологічні дослідження. У 2001 році вийшов указ президента України "Про розвиток соціологічної думки в Україні".

2.27 Соц-філософські ідеї М.Драгоманова

Розумів соціологію як універсальну науку. На його думку багато наук мали б стати її розділами. Д. наголошував, що ніхто і ніщо не може загальмувати чи завернути об'єктивні історичні процеси. Вважав, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського самовираження, ніж соціальне потрясіння. Особливу увагу приділяв проблемам влади, взаємовідносинам держави і суспільства, особистих прав, індивідуальної свободи. Розглядав прогрес як поступовий розвиток ідей, вважав його залежним від розвитку суспільної організації, що єднає його зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку людського суспільства. Драгоманов підкреслював, що рухатись треба не від ідеалістичних, романтизованих упевнень про сутність і спрямованість прогресу до реалізації цих уявлень на практиці, а навпаки – від практичних потреб і завдань до практичної діяльності, спрямованої на реформування суспільного ладу.

У сфері інтересів М. Драгоманова як соціального дослідника були проблеми влади, державності, прав і свобод особи, етнічність, політика тощо — все, що тепер обіймається назвою "політична соціологія". Соціологія розумілася ним як універсальна і точна наука про суспільство, що синтезує всі галузі суспільствознавства. Тобто М. Драгоманов йшов у руслі класичної європейської традиції, яку репрезентував, зокрема, позитивізм. Водночас він пропонував власні оцінки й ідеї в площині соціального пізнання, піддавав критиці слабкості органістських теорій, наголошував на важливості історико-соціологічних чинників у фактологічному аналізі.

М. Драгоманов поділяв властиве провідним ученим того часу бажання знайти "такі ж об'єктивно точні засади для пояснення історичних явищ, які вже мають для багатьох життєвих процесів науки природничі". Задля досягнення точних узагальнень він пропонує метод "логічної семантики", тобто аналітичного групування суспільних явищ, що досліджуються, їх класифікацію й типологізацію. Суспільство у цьому ракурсі постає складною, багаторівневою структурою, яка обіймає три основні підсистеми: матеріал, з якого будуються суспільства (індивіди, народності); суспільства (їх форми, родина, класи, державні й міждержавні союзи); продукти суспільної діяльності (матеріальні, моральні).

Вчений виступав за багатофакторний підхід при аналізі суспільних явищ, підкреслюючи важливість усіх чинників, що впливають на суспільний розвиток: економічних, політичних, культурних. Така позиція була прогресивною реакцією на існуючі в ті часи тенденції до вульгарного, механістичного витлумачення принципів матеріалізму, зведення багатоукладності суспільних процесів до наслідків дії одного начала, хай географічного, економічного чи якого іншого.

Соціологічні методи класифікації та типологізації, групування фактів за родами й видами М. Драгоманов поєднував із принципом логічної систематизації, системним, конкретно-історичним підходом. При цьому вчений наголошував на перевазі позитивно-фактологічних методів над ідеалістично-метафізичними спекуляціями.

Дотримуючись позитивістської інтерпретації суспільного розвитку як закономірного, такого, що має певну логіку, Драгоманов цю логіку обгрунтовував ідеєю соціального прогресу. У його розумінні прогресу наголос робиться на матеріальних його чинниках (демографічних, господарчих, культурних, соціальних). Учений розмірковував над об'єктивними потребами суспільства, які визначають усі інші сторони життя людей. Він був проти позаісторичного використання поняття "прогрес". Критерії прогресу, за його аргументами, треба встановлювати об'єктивно-науковим способом, відштовхуючись від практичних потреб і завдань. Є всі підстави розглядати М. Драгоманова як основоположника вітчизняної політичної соціології. Проблеми влади, взаємин між державою і суспільством, між громадськими пріоритетами й правами індивідів, — ціле коло етнополітичних питань постійно було предметом уваги вченого

2.28 Соціологія радянського періоду, її криза

у становленні та розвитку соціологічної думки безпосередньо в Україні в післяреволюційний час можна виділити чотири періоди. І після 1917 р. до початку 30-х років ІІ 30-50-ми , ІІІ — 50-80, ІV — із сер 80-х до наших днів.

Укр соціологічна думка в післяреволюційний період розвивалася під впливом ідей марксизму. Перший в історії України спеціалізований соціологічний заклад Міжнародний інститут соціології і права було організовано в 1919 р., але він проіснував лише рік.

Становлення вітчизняної соціології стимулювалося й логікою розвитку самої соціологічної думки. Нова державна система породжувала й нові соціальні явища, тлумачення сутності та природи яких не було й не могло бути в зарубіжній соціології. Відчувалася гостра потреба в практичних рекомендаціях щодо розв'язання багатьох економічних, організаційних та соціальних проблем. З'явилася цілком нова галузь науки — соціотехніка, орієнтована на запровадження інноваційних заходів з наукової організації праці, які мали замінити популярні на той час за рубежем "тейлоризм" і "фордизм".

Виникає соціальна інженерія — один із різновидів прикладної соціології на підприємстві. Ця наука мала на меті раціональне "поєднання" людини із засобами виробництва та раціональну взаємодію людей у трудовому процесі.

в 20-х роках у СРСР було зроблено спробу створити нову соц науку. Зокрема, було покладено початок формуванню соціології праці як самостійної науки зі своїм об'єктом, предметом, дослідницьким завданням. Було зібрано певний фактичний матеріал з проблем праці. однак як самостійна наука соціологія так і не інституювалася. Розвиток соціологічної науки стримувався насамперед через політичні обставини. Дореволюційний досвід соціологічної роботи повністю відкидався. Теорії зарубіжних соціологів, їхні рекомендації піддавалися нещадній та часто несправедливій критиці. У теоретичних дискусіях соціологію почали співвідносити з марксизмом, а її теорію ототожнювати з історичним матеріалізмом.

Особливістю розвитку української соціологічної думки є те, що він за часів колишнього СРСР відбувався під сильним ідеологічним тиском і за свідомого гальмування дослідницької думки, штучного роз'єднання дослідників на тих, хто працював на батьківщині, і тих, хто вимушений був перебувати в еміграції.

У 30-ті роки — період репресій і терору — марксизм остаточно став єдиною ідеологічною основою нашого суспільства, а історичний матеріалізм — соціологією марксизму. Відтак соціологічні дослідження вже не вкладалися в рамки філософської теорії і були винесені за її межі. Це й стало теоретичною передумовою розгрому і повного занепаду соціології в СРСР. Тоталітарному режиму не потрібні були соціологічні дослідження, бо вони, спираючись на точні факти, суперечили пропаганді так званих соціалістичних досягнень. Ініціаторів і прихильників спроб започаткувати відповідні соціологічні інституції піддавали репресіям, а саму ідею засуджували як вияв буржуазного націоналізму. Період 30-х - кінця 50-х років характеризувався браком інтересу до проблем соціології, особливо теоретичних і методологічних. Майже не було спроб систематизувати дослідження, спрямовані на формування соціології як науки. Причинами цього була, як уже зазначалося, невдала спроба створити особливу, "марксистську" соціологію, а також недостатній зв'язок соціологічних знань із сусп практикою.Вітчизняна соціологія в цей час була в цілковитій ізоляції від світової науки..

Loading...

 
 

Цікаве