WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

Найбільшим своїм відкриттям О. Конт уважав ословний закон трьох етапів прогресу людського інтелекту: теологічного (неподільне панування релігійної свідомості до 1300 р.), для якого характерним було сприйняття без доведення; метафізичного (застійний етап— з 1300 до 1800 pp.), з переважанням абстракцій, які сприймалися як реальність; позитивного (починаючи з XIX ст.), який грунтувався на точній оцінці.

Другий закон - це закон поділу і кооперації праці, завдяки дії якого утворюються різні соціальні та професійні групи, зростає різноманітність суспільства, підвищується життєвий рівень людей. проте саме поділ праці призводить до однобічної професіоналізації, що спотворює особистість, до концентрації та експлуатації, до руйнації таких підвалин суспільства, як солідарність і злагода. Поділ і кооперація праці сприяють розвитку лише професіональної солідарності, об'єднанню соціальних почуттів представників тих самих професій і формуванню ворожого ставлення до інших, появі корпорацій і корпоративної егоїстичної моралі. Гарантом цілісності суспільства за таких умов, на думку Конта, може бути у сфері політики держава, а у сфері моралі - релігія.

Конта називають "батьком соціології". Значення його праць для розвитку соціології важко переоцінити. Конт першим обгрунтував необхідність наукового підходу до розвитку суспільства, виявив закономірний характер цього розвитку і можливість пізнання його законів, створив особливу науку, що спирається на дані спостереження, експерименту та історичного методу тощо.

2.10 Еволюціоністська теорія Спенсера

Соц теорія Г. Спенсера грунтується на 3 складових: принципі органіцизму, ідеї соц еволюції та вчення про соц інститути. За Г. Спенсером, суспільство копіює та відтворює живий організм, а це означає, що ним керують біологічні закони, відповідним чином адаптовані. Так, закон боротьби за існування, виведений Дарвіном для біол середовища, Спенсер трактує як закон класової боротьби для середовища соц.

Ототожнюючи суспільство з біологічним організмом, він дає порівняльний аналіз соц та біол організмів. Спенсер стверджує, що кожний елемент структури соц системи виконує свої функції: землеробство і промисловість - функцію харчування, торгівля - кровообігу, армія - захисні функції шкіри, транспорт - кровоносних судин тощо.

Людство у своєму історичному розвитку повторює еволюцію органічного світу: ускладнення структури, зростання внутрішньої диференціації суспільних утворень, посилення їх інтеграції, централізація управління ними тощо.

Учення Г. Спенсера сприяло проникненню в соціологію еволюціонізму як методологічного підґрунтя. А виявлена ним схожість та спорідненість соц організмів із біол стала теоретичною основою проголошення єдності законів історичного розвитку природи та людини. Соціальна еволюція стала сприйматися та розглядатися як продовження біологічної. Зрозуміло, що такий підхід не позбавлений і багатьох принципових недоліків, зокрема механіцизму й натуралізму. Механіцизм Спенсера виявився в його теорії еволюції, яка не визнає революційних стрибків, розглядає еволюцію як автоматичний процес природного добору, що не сприймає зовнішнього регулювання. Натуралізм Спенсера виявляється у невиправданому зближенні закономірностей соц й біо розвитку, ігноруванні якісної специфіки суспільного життя порівняно з природними явищами, у спробі перенести методи природознавства у сферу соц пізнання.

2.11Сучасна соціологія високо цінує вчення Спенсера про соц інститути. У ньому вчений розрізняє шість типів соціальних інститутів: промислові, професійні, політичні, церковні, обрядові, домашні. Розглядаючи їх у розвитку, Спенсер бачив 2 складові цього процесу - інтеграцію й диференціацію соц інститутів, що утворюють цілісну соц організацію - суспільство.

2.12 Марксистьска соціологія, її особливості

Теорію Маркса можна звести до 3 моделей: базис-надбудова, органічна цілісність суспільства, діалектичний розвиток. Він пояснює соціальне життя за допомогою виробництва матеріальних благ, що складає базис суспільного життя, все інше – надбудова. Однак, не слід обмежуватись лише цим, Маркс застосовував такі поняття, як соціальний організм, органічна цілісність, тотальність – паралель з соціологічним органіцизмом. Діалектичний принцип орієнтує на вивчення соціальної динаміки, поєднання об"єктивних та суб"єктивних факторів соціального розвитку. По-особливому він розглядав діяльність людини – він назвав її "діяльний фактор".

Маркс має значні заслуги щодо розвитку методики конкретних соціологічних досліджень. Вони здійснювались на основі узагальнення фактичного матеріалу з використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соціологічні спостереження, опитування. Соціологічному аналізу присвячено багато сторінок Капіталу, на підставі узагальнення емпіричного матеріалу написано багато праць про французьку революцію.

2.13-2.15 Розвиток соціології Дюркгеймом

Вихідним моментом наукових пошуків Е. Дюркгейма стало прагнення вичленити як предмет соціології таку реальність, якою не займається жодна з інших наук. Згідно з твердженням ученого, такими є соціальні факти, які у сукупності складають соціальну реальність в цілому.

Відмітна ознака соціальних фактів — їх незалежне від індивідів буття і здатність чинити на останніх примусовий вплив. Соціальне як вияв колективних утворень є реальністю вищого типу. Колективні вірування, почуття, уявлення — суть цілісності, вони не зводяться до індивідуальних психічних станів. Не можна, підкреслює французький соціолог, виводити колективні уявлення з індивідуальних, як не можна виводити суспільство з індивіда, ціле — з частин, складне — з простого. Причини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані індивідуальної свідомості. Наприклад, якщо людину позбавити мови, мистецтва, науки, моралі, вірувань, то вона деградує до рівня тварини. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства. Але, з іншого боку, суспільство не існує і не живе інакше, як тільки в індивідах і завдяки їм.

Важливої методологічної ваги Е. Дюркгейм надає поняттям соціальної норми і соціальної патології. Свої міркування на цю тему він називає правилами щодо розмежування нормального і патологічного. Французький вчений вважає за можливе розмежовувати між "здоровим" і "хворим" у різних категоріях соціальних явищ і переконаний в існуванні об'єктивних критеріїв зазначеного розмежування. Такою ознакою може бути поширеність певного явища по всьому "суспільному полю" або, навпаки, його рідкісність, винятковість. "Ми будемо, — стверджує Дюркгейм, — називати нормальними факти, які мають найбільш поширені форми; інші ж ми назвемо хворобливими або патологічними... Можна сказати, що нормальний тип збігається з типом середнім і що будь-яке відхилення від цього еталону здоров'я є хворобливим явищем".

Особливе значення Дюркгейм приділяв з'ясуванню природи зв'язківсолідарності між людьми, що об'єднуються в певний "суспільний вид". Суспільство, на думку французького вченого, взагалі немислиме без солідарності людей. Реально існують і доступні спостереженню різні форми солідарності: родинна, професійна, релігійна, національна та ін.

У пошуках джерел солідарності соціолог звертається до суспільного поділу праці. Він вважає, що, обмінюючись продуктами своєї діяльності, члени суспільства потрапляють у залежність один від одного. У цьому плані суспільний поділ праці інтегрує індивідів, забезпечує єдність соціального організму, створює почуття солідарності. Солідарність за Дюркгеймом — вищий моральний принцип, універсальна цінність, що визначається всіма членами суспільства. Оскільки "потреби у суспільному порядкові, гармонії, солідарності визначаються всіма за моральні", то моральним є й поділ праці. Звідси, на думку соціолога, моральні норми виступають головною цементуючою силою промислового суспільства, яка здатна забезпечувати високий ступінь інтеграції різноманітних соціальних структур — чи то родина, церква, політична партія, держава та ін.

Дюркгейм, як і його сучасники, був свідком посилення соціальних конфліктів і глибокої кризи цінностей. Моральна дезорганізація, доводить соціолог, не менш небезпечна в соціальному відношенні, аніж дезорганізація економічна. Одним із промовистих свідчень моральної дезорганізації суспільства, його переходу до стану неупорядкованості (тобто відходу від нормального стану соціальності) виступає зростання кількості самогубств у провідних західноєвропейських країнах.

Самогубство розглядається Дюркгеймом як соціальний факт, тобто насамперед як об'єктивно існуючий, незалежний від індивідуальних психологічних мотивів процес зміни станів колективної свідомості, який піддається статистичному аналізу. Про це свідчить стабільність відсотку самогубств у різних народів (це число стабільніше, аніж відсоток загальної смертності). Дати раціональне пояснення цьому факту і мусить соціологія, об'єктом якої виступають саме соціальні факти суїцидної поведінки. Не заперечуючи всієї складності та багатоманітності комплексу причин, котрі зумовлюють факт суїцизму, Дюркгейм водночас указує на стан соціального середовища як головний детермінуючий фактор; відсоток самогубств кардинально змінюється всякий раз, коли різко змінюються умови соціального середовища. "... Якщо індивід так легко схиляється під тиском життєвих обставин, то це відбувається тому, що стан суспільства, до якого він належить, уже перетворив його на легку здобич, готову для самогубства".

Loading...

 
 

Цікаве