WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

І, нарешті, багато соціологів знаходять собі практичне застосування як фахівці. Люди, навчені соціології, стають консультантами промислових підприємств, планувальниками міської забудови, соціальними працівниками, менеджерами по роботі з персоналом, спеціалістами в багатьох інших галузях практичної діяльності.

Чи повинні соціологи самі активно підтримувати або пропагувати програми реформ і соціальних змін? Дехто вважає, що соціологія може зберегти свою інтелектуальну незалежність лише в тому випадку, якщо соціологи будуть абсолютно нейтральні в дискусіях морального або політичного характеру. Проте часто існує зв'язок між вивченням соціології та діяльністю, спрямованою на розвиток суспільної свідомості. Жодна соціологічно освічена людина не може бути байдужою до тієї соціальної нерівності, що існує в сьогоднішньому світі, до прояву соціальної несправедливості в багатьох життєвих ситуаціях, до злиднів, від яких потерпають мільйони людей. Було б навіть дивно, якби соціологи не займали певну позицію в вирішенні питань соціальної дійсності, і навряд чи логічно було б вимагати від них, щоб у таких ситуаціях вони не користалися своєю фаховою обізнаністю

1.10 Місце соціології у професійній підготовці молоді.

Особливо актуальним для соц. в Україні є формування соц. мислення в усіх верств населення, передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, - від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соц. освіченим, має розуміти значення і роль соц. знань у розбудові нового сусп. має вміти дати соц. оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соц. наслідки своїх втручань у суспільне життя. Нині посилюється тенденція до інтернаціоналізації соціології, формування соц. знання, яке складається з різних теорій, що не заперечують одна одну. Важливого значення набуває не інтеграція соц. теорій, а консолідація різних підходів і концепцій. За таких умов зростає значення формування нового соціологічного мислення, основними принципами якого мають стати відмова від ідеологізації, просування в напрямі до єдиного світового соц. знання з метою вирішення спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність і своєрідність різних соц. знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей.

2.1.Особливість протосоціологічного знання, його основні форми.

Соціологія як окрема наукова галузь виникла в середині 19 ст. - тоді, коли О.Конт висунув проект створеня нової науки про суспільство. Але це не означає, що до О.Конта не було жодних теоретичних уявлень про суспільство, але вони не завжди відповідали критеріям науковості у сьогоднішньому розумінні, оскільки мали форму окремих поглядів, ідей, учень тощо.Однак вони становлять невід(ємну частину людського суспільного життя, людської культури, історії соц. думки. Цю частину знань називають протосоціологією. Отже, протосоціологія - термін, який позначає зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінну від соц. філософії. На стадіях раннього класового сусп. міф і епос були основними формами відображ. соц. дійсності. Міф - це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини. У ньому переважали фантастичні знання, а людина займала місце статиста. Епос - це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. Перші елементи наукового знання виникають у зв(язку з розвитком НТП. Велике значення мало відокремлення розумової праці від фізичної. Спроби творення соц. теорій належать уже Платону та Арістотелю, які поклали початок вивченню таких важливих соц. інститутів як сім(я, держава. У період Середньовіччя відбулась переорієнтація на особистість, як творчу силу, свободу її вибору і відповід. перед Богом. В період Відродження значна увага приділялась вже людині з її інтересами, потребами і цінностями.

Демоктіт та Геракліт про роль потреби у житті людини.

Демокріт учив, що суспільство виникає в лоні природи. Людина наслідує природу - у павуків навчилася ткати, у ластівок - будувати, у птахів - співати. В основі цього була потреба, яку Демокріт називав учителькою життя. Люди розвивалися саме завдяки прагненню задовольнити свої потреби. Геракліт поділяв людей на дві групи залежно від співвідношення в них здорового глузду до потреб. Перша група - це люди, у поведінці яких розум панує над потребами. Вони керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи.

Головні соц.пізнавальні видобутки Демокріта, виокремлення ним двох видів пізнання.

Давньогрецький філософ матеріаліст Демокріт розрізняє 2 роди пізнання. До першого належать зір, слух, нюх, дотик. Те, що недоступне чуттєвому пізнанню, дюдина осягає за допомогою мислення, що є істинним пізнанням, коли пізнавальним "органом" стає дослідження. Головною заслугою Демокріта в соц.-пізнавальному плані є розробка концепції походження і природного розвитку людини шляхом еволюції матерії. Він чітко уявлів собі людину як політичну істоту, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. При цьому він наголошував, що пристойність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу, бо від природи керувати властиво ліпшому і дуже тячжко бути під владою гіршого. Він вважав, що кожна людина має набиратися мудрості, яка не стільки дана від природи, скільки породжується сумлінним навчаням.

2.2 Платон та Аристотель як попередники соціологічної науки

Платон висунув завершену систему політичного устрою суспільства. Він вважав, що душі кожної людини притаманні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в кожній людині різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потреби людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин. У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику. Він виділяє в етиці три чесноти - мудрість, мужність,самовладання, а за їх інтегративний вираз визнає доброчесність, що їх урівноважує. Ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність із суспільною справедливістю, а це можливо тоді, коли соц. структура відповідає типам душ. Найвищий щабель - філософи-правителі.Царі повинні філософствувати, а філософи - царювати. Другий щабель займають воїни-охоронці. Третій щабель - це люди, які повинні забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі.

Сенс життя людини, за Арістотелем полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її ліпшою, це досягається через діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються.

Аналізуючи форми держави, "правильними" вважали монархічну та аристократичну, а негативними — олігархію, демократію й тиранію. Арістотель розглядає раба в різних системах: у системі виробництва матеріальних благ — це знаряддя, у системі міжлюдських стосунків — це людина.

Арістотель започатковує знання про соціальне управління, його завдання, про спосіб життя. Зазначаючи, що спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом, Арістотель вирізняє такі його види: брутальний, державний і споглядальний.

Арістотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу, розглядаючи їх як невід'ємну складову життя людини. Дозвілля - це не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями — філ умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою, бесідами та спілкуваннями, що породжують відчуття приємності та задоволення. Така організація дозвілля є досить коштовною, а тому багатство сприяє змістовному дозвіллю. Але в будь-якому дозвіллі важлива поміркованість. Нерозумне користування ним ганьбить людину. Кількість і якість дозвілля залежать також і від форм державного устрою.

Розглядаючи цінності, Арістотель людське життя характеризує як вищу цінність, а доброчинність розміщає на найвищому місці шкали цінностей. Цінність державних діячів він визначає за їхніми інтелектуальними та фізичними можливостями.

Арістотель займався також соціальними дослідженнями конституційного ладу грецьких держав. Вищою формою суспільного життя, за Арістотелем, є поліс (місто-держава), оскільки в ньому права та обов'язки громадян юридичне оформлені й підпорядковані спільному інтересу, а сама людина е "істотою політичною", тобто такою, яка не може існувати поза полісом, поза межами суспільства. Іншою природною властивістю людей він уважав соціальну нерівність. Арістотель класифікував громадян полісу за майновим станом на клас "надто заможних", клас "украй нужденних" та проміжний, або "серединний" клас. У кількісній перевазі останнього він убачав гарантію суспільної рівноваги та злагоди. Цю ідею Арістотеля було належно оцінено лише в новітні часи.

Loading...

 
 

Цікаве