WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Шпаргалка - Реферат

Шпаргалка - Реферат

3.4 Особливості розвитку сучасного укр. суспільства

Причини та шляхи розвитку суспільства. Особливості розвитку українського суспільства

Розвиток сусп. або перехід від однієї суспільної якості до іншої отримав назву модернізації. Виділяють два види: органічну – промислова революція в Англії – (відбувається завдяки ресурсам власного розвитку і підготовлена внутрішньою еволюцією сусп., починається з культури та освіти), неорганічну (реакція на досягнення більш розвинутих країн, починається з пол. та ек.). Проте сліпе наслідування соц.-екон. моделей розвинутих країн може привести до формування ірраціонального індустріального сусп. Це спостерігається і в Україні, успішна модернізація якої залежить від організаційних зусиль влади та потребує широкої соц. опори, для цього потрібен потужний середній клас. Укр. перебуває в стані "посттоталітарного" синдрому. Чим швидше населення зрозуміє і осягне надбане знання щодо сусп. буття і скористається ними з урахуванням власних особл., тим більшою є надія, що Укр. ввіллється в світову цивілізацію. Розрізняють декілька типів соц. розв.: еволюційні (поступові зміни) та революційні (швидкі та докорінні зміни), прогресивні (перехід від нижчих ступенів до вищих) та регресивні (повернення від вищих ступенів до нижчих), імітаційні (запозичення ідей) та інноваційні (впровадження нових ідей). Причини соціального розвитку: внутрішні та зовнішні.

Сучасне українське сусп. не можна назвати постіндустріальним, адже воно лише формується. Після здобуття незалежності почалася трансформація, формуються різні форми власності (приватна, кооперативна, змішана тощо). Посилюється диференціація сусп., в Україні ще не сформувався стабільний та потужний середній клас – гарант нормального розвитку сусп. (20%). Для України характерні процеси маргіналізації. Розглядаючи укр суспільство в контексті різних типологізацій, можна стверджувати, що воно промислове, кероване ззовні, складне, відкрите, демократичне (принаймні декларативно).

3.5. Основні теоретико-методологічні підходи трактування сутності суспільства

Є різні теоретико-методологічні підходи, методологічні стратегії трактування сутності суспільства та визначення складових соціальної системи як головного системоутворюючого елемента. Так, соціолог І.М. Попова виокремлює три пари методологічних опозиційних стратегій, тобто стратегій, які в кожній парі побудовано на протилежних засадах:

1) поведінкова та інституаційна (залежно від того, який рівень аналізу постає як засадний – рівень поведінки людей чи суспільства в цілому); 2) об'єктивно предметна та суб'єктивно ціннісна (залежно від уявлення про значущість об'єктивного та суб'єктивного у суспільному житті), 3) функціоналістська та конфліктна (залежно від того, чому надано визначального значення – урівноваженому стану суспільства чи його мінливості й розвитку).

Згідно з першою стратегією сучасні західні соціологи досліджують суспільство на мікро- та макрорівні (мікросоціологія й макросоціологія). Якщо порівнювати мікро- і макросоціологічні підходи, то в першому випадку зосереджується увага на людській поведінці і те, що і відбувається у суспільстві, пояснюється індивідуальними чи колективними особливостями людей, а у другому головна увага звертається на саму соціальну систему та її складові, зокрема на соці інституції суспільства (економіка, політика, релігія, сім'я та ін.).Вітчизняні соціологи макро- і мікрорівні доповнюють середньою ланкою мезорівнем, репрезентованим соц спільнотами й соц інститутами.

Іншу пару опозиційних стратегій, представлено об'єктивно предметними та суб'єктивно ціннісними стратегіями. До перших належать натуралістичні теорії, які суспільні явища уподібнюють природничим, а все, що відбувається у суспільстві, пояснюють з погляду біологічних законів. До таких теорій належать теорії Конта і Спенсера.

Дещо осторонь перебуває теорія Маркса, котра має переважно екополітичний характер. У Маркса суспільство- це сукупність не індивідів, а тих відносин, що складаються у процесі їхньої соціальної діяльності. Характер цих відносин визначає специфіку самого суспільства.

За інших підходів як складові суспільства розглядаються соціальні процеси та явища, а також дії та взаємодії, зв'язки та соціальні відносини, соціальні цінності та норми тощо. Так, Е. Дюркгейм за головний системоутворюючий елемент бере "соціальний факт", тобто будь-який спосіб дій, що здатний справляти на індивіда зовнішній тиск

У суб'сктивно-ціннісній стратегії пріоритет віддається мотивам дії, суспільним цінностям. Такий підхід наприкінці XIX переважав у західній соціології. Особлива роль надавалася людській свідомості. Суб'єктивно-ціннісний підхід, протиставлений натуралізму й позитивізму, утворив окремий напрямок у соціології, який отримав назву "соціології, що здатна зрозуміти", через свою "інтерпретуючу" методологію. Такий підхід позначився на поглядах Сорокіна, Вебера, Зіммеля.

Функціоналістський та конфліктологічний підходи характеризують суспільство за такими критеріями: чи переважають у суспільстві сили, які сприяють підтримуванню рівноваги, усталеного порядку, чи воно постійно змінюється, а суспільні системи руйнуються під впливом суперечностей і конфліктів. Суть функціоналістської теорії зводиться до того, що суспільні явища розглядаються з погляду тієї ролі, яку вони (функції) відіграють у підтримуванні цілісності суспільства як соціальної системи. Дюркгейм досліджував роль поділу праці у житті суспільства, у збереженні його єдності.багатьма різновидами. На зміну функціоналізму Дюркгейма, Конта, Спенсера прийшов структурно-функціональний аналіз Парсонса, функціональний структуралізм Мертона. Спільним для них є те, що головна увага приділялась чинникам, які підтримують наявний стан суспільства. Парсонс, аналізуючи соц систему, виокремлював, насамперед, не елементи, а функції, точніше функціональні вимоги, що без них суспільство як система функціонувати не може. Визначивши ці функції, Т. Парсонс виділив підсистеми — економіку, політику, культуру і сім'ю як реальних виконавців, відповідальних за здійснення кожної з названих функцій.

Не було згоди серед учених і щодо визначення провідної функціональної підсистеми, тієї, котра визначає сутність суспільства. Функціоналістський підхід завжди зазнавав критики за те, що його представники недооцінювали чинники, які згубно впливають на суспільство як цілісну систему, а тому не могли пояснити ті зміни, що відбуваються у суспільстві. На це спрямували свої зусилля представники конфліктологічного підходу від діалектичної теорії конфлікту Маркса та Дарендорфа, яка вивчає протиборчі сили, наголошує на їх непримиренності та руйнівній дії на соціальні системи, і до конфліктологічного функціоналізму Зіммеля і Козера, де конфліктні сили розглядаються як цілком здатні подолати суперечності й відновити суспільну рівновагу.

3.6. Соц структура суспільства, її складові

Соц стрь- ієрархічно впорядкована сукупність індивідів, соц груп, соц спільнот, орг та інститутів, об'єднанаих стійкими зв і відносинами. Виникає соц структура у зв'язку з сусп розподілом праці. Осн ел її є люди. У процесі життєдіяльності люди створюють нові об'єднання або входять до вже існуючих для задоволення різноманітних потреб. У соціології такі об'єднання: класи, верстви, групи, спільноти, категорії – елементи соц. структури, деякі з них стійкі в часі, постійно відтворюються та забезпечують наступність та порядок у сусп., а деякі виникають і тут же зникають. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв'язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох соц. групах, чим і обмежує, і отримує певні переваги. Ел соц структури є: Категорія населення – однорідна за певною озн. сукупність (чоловіки, жінки). Соц. спільнота – сукупність індивідів, що реально існує й емпірично фіксується, має відносну цілісність і виступає як самостійний суб'єкт соц. дії та поведінки. Групи, категорії, спільноти функціонально залежать між собою. Що стосується класів, то вони розгляд у 2х знач: позиції у структурі в-ва і розподілу, все частіше до класу зарах певну культуру, жит устрій і порівняно стійкі традиції (соц клас).

3.7. Група як складова соц. стр-ри суп-ва. Класифікація груп

У соц. групи людей об'єднують соц. інтереси, що є реальними причинами дій і формуються в різних індивідів у зв'язку з різним становищем і роллю у сусп. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв'язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох групах, чим і обмежує себе, і отримує певні переваги. Сила соц. групи тим більша, чим більше вона здатна впливати на розвиток сусп. і відстоювати свої інтереси. Соц. групи характеризуються: 1) стійкою взаємодією; 2) високим ступенем спільності; 3) чітко вираженою однорідністю складу; 4) входженням у більш широкі єдності як структурні угрупування. Класифікація: 1) залежно від членів (малі – від 2 до 15; великі – більше 15); 2) від форми здійснення зв'язків (первинні, вторинні). Озн. малої групи: малий склад, просторова близькість членів, довгостроковість існування, єдність групових цінностей, добровільність вступу до групи, неформальний контроль за поведінкою групи. Мала група – об'єднання, де усі знах у беспос контакті. Сер – порівняно сталі спільноти людей, які прац на од п-ві і є членами сусп орг, або прож на обмеж терит. Вел – сталі сук знач к-ті людей, які діють разом у соц значущих стиуанція і ф-ють у межах країни.

Loading...

 
 

Цікаве