WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Проблема духовності в соціально-історичному вимірі - Реферат

Проблема духовності в соціально-історичному вимірі - Реферат

Реферат на тему:

Проблема духовності в соціально-історичному вимірі

Проблема духовності завжди привертала до себе увагу дослідників. Зараз в світі відбуваються великі соціальні зміни, зумовлені глобалізаційними процесами, але вплив глобалізації на духовність вивчений недостатньо і потребує подальшої розробки. Адже духовність – це внутрішній світ людини, осередок її інтелектуальних і емоційно-вольових сил у єдності свідомості, самосвідомості, світогляду і волі.

Духовність об'єктивує свої цінності в ідеях, принципах, нормах, еталонах, діях позитивної чи негативної соціальної орієнтації, які формуються шляхом сприйняття та оцінки навколишніх явищ.

В структурі духовності доцільно розрізнювати дух і душу. Поняття дух прийнято пов'язувати з діяльністю свідомості. Дух завжди діяльний, активний, повний творчої енергії. Саме завдяки діяльності духу людина сприймає і оцінює світ насамперед в ідеях різного світоглядного характеру: філософсько-гуманістичних, морально-етичних, екологічних, релігійних та інших. Проте дух є цілісність в структурі особистості, яка робить її тим, що вона є.

На відміну від духу душа – це скоріше психологічний феномен. Вона відображає життя за допомогою почуттів, емоційних морально-психологічних станів, які виникають у зв'язку з оцінкою людиною тих чи інших явищ зовнішнього або внутрішнього світу. Тому душа може страждати, боліти, хвилюватись, радіти і таке інше.

Взаємодія духу і душі створює засіб існування і функціонування духовності, де домінує дух, бо саме він є суб'єкт, суб'єктивність, свобода і творчій акт (М. Бердяєв). Саме завдяки діяльності духу, його „прориву в природу" тобто самовираженню і відбувається становлення особистості, її вдосконалення та самовдосконалення. "Без работы духа над душой и телом, человек", – по словам Н. Бердяева, - "нет и не может быть личности" [1, с. 252].

Пошуками змісту духовності людство займалося протягом всієї своєї історії. При цьому від епохи до епохи під впливом конкретно-історичних умов, об'єктивних і суб'єктивних факторів змінювались і зміст духовності, і погляди мислителів на духовність.

Вже античні філософи, вивчаючи духовність, розрізнювали дух і душу. Відповідно космоцентричній сутності своєї філософії вони розуміли дух як першопричину всього того, що відбувається в космосі, як творчу силу, яка створює все багатоманіття конкретно-чуттєвих речей. Дух космічен, має формоутворюючу природу. У Платона дух існує в особливому надчуттєвому світі ідей, який вічний і безсмертний, існує як первинний щодо світу речей. А душа – особиста та індивідуальна, вона належить конкретній людині, містить в собі її особливості. Душа в людині є те, завдяки чому ми живемо, відчуваємо, міркуємо. Душа і дух і є духовність.

У середньовічній філософії, де панував геоцентризм, центром світу був Бог. Дух розуміли як найвищу надсвітову силу, яка створює і світ, і те, що в світі, і мислячу людину. Проте він існує у особистій формі єдиного Бога. Все, що відбувається в світі, є ні що інше, як втілення божого розуму і волі.

Пошуки середньовічних філософів, теологів, церковників завершились затвердженням в період феодалізму цінностей релігійно-християнської моралі.

Епоха Відродження під впливом змін в суспільному житті принесла нові ідеали і цінності духовної культури – гуманістичні. Антропоцентризм проголосив людину вищою цінністю. На місце божого розуму прийшов пріоритет розуму людського.

Але ніколи раніше проблема духовності не була такою актуальною, як в наш час в умовах глобалізації світових соціальних процесів. Вона актуалізована необхідністю подолання духовної кризи, бездуховності і соціального відчуження в сучасному світі.

Сучасна духовна криза не безґрунтовна, вона бере свої витоки в соціально-економічному житті Нового часу, який прийшов вслід за епохою Відродження. На ґрунті нових суспільних умов під впливом буржуазного індустріалізму формується новий соціальний тип людини Homo Faber – "людина економічна", "людина технічна". Видатний мислитель ХХ ст. Е. Фромм вбачав головну загрозу людської духовності саме з боку "ринкової орієнтації".

Капіталістична економіка, заснована на свободі ринку і приватизації комерціалізує все суспільство, всі його структури, серед них і людину, підпорядковує їх культу грошей. Все стає товаром, предметом купівлі-продажу, в тому числі професії, заняття, статуси. Наслідком цього стає самовідчуження людини, втрата нею своєї гуманістичної сутності. Людина перетворюється, – за словами Е.Фромма, – "в служащий экономической машине инструмент", который заботится об эффективности и успехе, а не о счастье и развитии души" [3, с. 208].

З переходом глобалізації до нового історичного етапу ці процеси поглиблюються і загострюються. Сформувалось суспільство споживання, психологія та ідеологія споживання і звичайно людина – споживач, у якої переважвє прагнення до особистої користі і добробуту, погоня за речами перетворюється в самоціль.

Споживництво Е. Фромм називав ідолопоклонством і вбачав його сутність в обожнюванні речей, машин, людей, влади та поклонінні їм. В цьому Е. Фромм вбачав дуже велику загрозу найбільш цінним духовним здобуткам людства [3, С. 208-211].

Споживництво вкрай негативно впливає на соціум, руйнує устої буття людини в природі та суспільстві, породжуючи не тільки хижацьке відношення до природи, екологічну катастрофу, але й загострює соціальні катаклізми: розгул злочинності, насильство, тероризм, зріст мафіозних структур, соціальні конфлікти на етнічному і релігійному ґрунті (релігійний фанатизм, ісламський фундаменталізм) тощо.

Для подолання духовної кризи в нових соціально-історичних умовах потрібна радикальна перебудова свідомості і поведінки людей, формування нової шкали духовних цінностей шляхом переходу від технократизму і техніцизму до синтезу ідей і традицій всіх країн і народів, всіх епох і культур, від антропоцентризму і геоцентризму – до антропокосмоцентризму, від гуманізму – до неогуманізму.

Можливо припустити, що в новій системі духовних цінностей домінуючим буде принцип соціальної відповідальності за свою діяльність, справи і вчинки. Це – об'єктивна необхідність, веління нашого часу.

Адже діяльність і поведінка не підкріплені відповідальністю перед суспільством здатні перетворити духовно нерозвинену особистість в людину – робота, егоцентриста і кар'єриста, який опікується лише собою і руйнує все навкруги.

Навіть раціональна цілеорієнтація як складова духовної культури сучасного робітника – спеціаліста, зайнятого комп'ютерними технологіями, при відсутності соціальної відповідальності спроможна обернутися ірраціональними непередбаченими наслідками для людей, для людства.

В новій системі духовних цінностей глобальна відповідальність за життя на землі буде мати пріоритети перед свободою, яка вже давно перетворилась в свавілля, в діяльність без контролю, кордонів і обмежень.

Гідне місце посядуть принципи контролю і самоконтролю, буде переважати установка на поведінку свідомо самоорганізовану, самоконтрольовану і саморегульовану.

В людських взаємовідносинах індивідуалізм поступиться колективізму, перевага якого у взаємний зацікавленості людей один в одному, в сполученні інтересів, життєвих цілей і сенсів особистості з інтересами і цілями сім'ї, виробничого колективу, суспільства в цілому і співробітництві всіх країн і народів. Тим паче, що вирішувати глобальні проблеми сучасності можливо лише поєднуючи колективні зусилля всіх країн і народів світу.

Індивідуалізм вже неодноразово виявляв свою безвідповідальну життєву позицію і соціальну практику, які набувають руйнівної сили в умовах сучасної глобалізації: руйнується держава, яка ще якось-то спроможна на соціальний контроль, руйнується культура, опанована культом грошей, нарешті руйнується суспільна мораль, бо втрачає критерії розрізнювання добра і зла. Вільний "економічний індивідуалізм" культивує звільнення від соціальних і моральних норм, адже для розвитку спекулятивно-мафіозної економіки і культура, і мораль – це перешкода, бар'єр на шляху специфічної ринкової інформації, яка оптимізує економічну поведінку [2, С. 31-34].

Але індивід як член соціуму інтегрований в різні соціальні структури шляхом міжособистісних відносин, які регулюються і правом, і нормами моралі, цінностями духовної культури. Тому життя без моралі може призвести лише до соціальної дезорганізації та руйнації, що ми і бачимо в сучасному глобалізованому світі.

Суспільство повинне бути кровно зацікавлене в нових духовних цінностях з метою свого оновлення і модернізації, створення найліпших умов для реалізації творчого потенціалу людини, для подолання бездуховності та соціального відчуження. Адже соціальна активність не самоціль, а засіб реалізації людиною свого статусу як творця гідного життя.

Література:

  1. Бердяев Н.А. И мир объектов (опыт философии одиночества и общения) // Мио философии. – Ч.2. – М., 1991. – С. 252.

  2. Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы философии. – 2000. - №6. – С.16-36.

  3. Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов. – М., 1990. – С. 149-221.

Loading...

 
 

Цікаве