WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальний капітал і квантифікація суспільних процесів у сучасному соціумі - Реферат

Соціальний капітал і квантифікація суспільних процесів у сучасному соціумі - Реферат

Зробимо два зауваження. Перше: виробничий капітал людини-індивіда не має чіткої межі з природним капіталом людини-істоти, бо природні ресурси виступають вихідним, первинним елементом виробничої сировини, предметом праці, а в загальному, об'єктом, на який спрямована виробничо-перетворююча діяльність індивіда-виробника. Так само, як якості людини-виробника виростають з якостей людини-істоти і в значній мірі перші залежать від других (фізичне здоров'я і обумовлені ним здібності людини впливають на її виробничо-продукуючі можливості), виробничий капітал виростає з природного капіталу і визначальним чином залежить від нього (відсутність необхідних природних ресурсів вимагає додаткових затрат, читайте, квантів затратного обміну, для їх придбання або для купівлі готового продукту, виготовленого з цих ресурсів іншим суб'єктом виробничої діяльності).

Отже, межа за якою природний капітал людини переростає у її виробничий капітал, чіткому означенню не підлягає; існує лише ознака, яка вказує, що процес такого переростання розпочався: кванти біообміну з системи „асиміляція-дисиміляція" трансформуються у кванти енергообміну системи „виробництво-споживання".

І саме згадана трансформація змушує зробити друге зауваження: якщо людина-істота, використовуючи природний капітал в системі „асиміляція-дисиміляція", екологічних проблем, як зауважувалось, не створює, то людина-індивід, використовуючи виробничий капітал в системі „виробництво-споживання" через тотальне порушення балансу (еквіваленту) в квантовому (пропорційному - тобто еквівалентно порційному, збалансованому!) обміні не лише екологічні проблеми створює, а й „розвиває" їх до рівня екологічної кризи і екологічної катастрофи (і ніхто не гарантує, що не доведе їх до екологічного колапсу!). Механізм екологічної проблеми небезпечний, але простий: людина-виробник бере від природи більше, ніж природа може дати (дефіцит ресурсів, виснаження природи), і викидає в довкілля відходів більше, аніж природа може їх переробити (нераціональне використання ресурсів; забруднення природного середовища). Тобто на першому етапі обміну в системі „виробництво-споживання" (в частині виробництва) „квант ресурсної потреби" людини переважає „квант ресурсної можливості" природи; а на другому (в частині споживання) ситуація ще більше ускладнюється, бо „квант переробленого ресурсу" є меншим від „кванту виготовленого (а, отже, і спожитого) продукту", а різниця між ними - „квант відходів" („квант невикористаного") - переважає природний „квант поглинання". Образно кажучи: якщо людина-істота квантовий біообмін в системі „асиміляція-дисиміляція" повністю гармонізує з можливостями довкілля, то людина-індивід в системі „виробництво-споживання" квантовий енергообмін деформує на первинну користь своїх інтересів на першому етапі функціонування системи і на абсолютну їх шкоду - на заключному.

Отже, екологічні проблеми - від порушення квантифікації процесів виробництва і споживання.

У своїй духовній основі, людина як особа, яка пізнає і творить, володіє соціальним (нематеріальним) капіталом, простіше кажучи, духовними (нематеріальними) ресурсами, необхідними для здійснення процесу пізнання природного і соціального довкілля та комфортне людинобуття. Соціальний або нематеріальний капітал є джерелом духовного благополуччя людини, її духовного чи культурного комфорту, тобто формує її потенціал як духовної (одухотвореної) особи або суб'єкта духовних (культурних, творчих) відносин. Квантифікація суспільних процесів відбувається на ринку (у сфері) неутилітарного обміну (де продуктом чи об'єктом обміну виступають не лише елементи спілкування, як от, послуги, процеси, соціальні якості, а й знання, ідеї, образи) через зустрічні процеси творчості і споживання (використання) продуктів культурного виробництва: через творчість особа віддає у сферу неутилітарного обміну квант (порцію) своїх творчих ресурсів (здатність творити нове або творчо-духовну енергію), а через споживання продуктів культурного виробництва отримує квант (порцію) творчо-духовної енергії у формі нових знань, теоретичних ідей, художніх образів, новітніх принципів чи методик тощо. Причім, різниця між першим і другим квантом (квантом виробленої і квантом спожитої творчо-духовної енергії) має складатись на користь першого - в цьому суть культурно-духовного прогресу людства: вчитель, вчений, митець „видають" більше знань, ідей чи образів, аніж їх в даний момент може спожити учень - знань, виробник - запропонованих ноу-хау, глядач - художніх образів. Тут, творча пропозиція по-своєму випереджає творчий попит. Однак, є і друга сторона обмінного процесу на неутилітарному ринку: творчі потреби „споживачів" духовно-культурного продукту випереджають творчу пропозицію - учень починає відчувати падіння інтересу до знань, які пропонує вчитель; виробник потребує принципово нових ідей для вдосконалення виробництва; глядач виявляє невдоволення наявним творчим стилем митців і прагне творчої новизни. Так невидима квантифікація творчого процесу стимулює прогресивні тенденції в розвитку духовно-культурної сфери, тобто сфери людського спілкування. Звідси: володіти соціальним капіталом - це володіти нематеріальними ресурсами для забезпечення життєдіяльності через квантовий (порційний, дозований) обмін в духовній (нематеріальній) комунікативній сфері. Простіше кажучи, це - капітал соціального спілкування, капітал людських взаємин. А таке спілкування чи взаємини в суті своїй мають обмін квантами соціодуховної енергетики: якщо в загальному розумінні - то квантами істини; якщо ж конкретизувати, то в моралі - квантами добра, в мистецтві - квантами краси, в політиці - квантами справедливості, в праві - квантами необхідності (закону), в релігії - квантами віри; а в буденно-життєвому сприйнятті - квантами правди (а в ній, як в універсальному понятті-образі чи понятті-метафорі, в синтезованому стані знаходяться всі попередньо названі кванти - і добра, і краси, і справедливості, і закону, і віри. Бо, знову ж таки, метафорично, загальнонаукова істина - „сестра" життєвої правди) [1, 50-51].

Знову зробимо два зауваження. Перше, соціальний капітал людини-особи не має чіткої межі з виробничим капіталом людини-індивіда, бо виробничі або матеріальні ресурси (продукуюча діяльність і засоби такої діяльності) виступають вихідним, первинним елементом комунікативних можливостей людини-особи, тобто тією основою, на якій людина будує свої взаємини з іншими суб'єктами соціальної взаємодії. Так само, як якості людини-особи виростають з якостей людини-індивіда і в значній мірі перші залежать від других (виробнича майстерність людини-виробника і обумовлені цим її продуктивні здібності впливають на її комунікативні можливості), соціальний капітал виростає з виробничого капіталу і визначальним чином залежить від нього (відсутність необхідних матеріально-виробничих ресурсів вимагає додаткових затрат, читайте, квантів затратного обміну, для їх придбання через спілкування або квантування взаємин з виробниками цих ресурсів, тобто з іншим суб'єктом комунікативної діяльності). Отже, межа, за якою виробничий капітал людини переростає у її соціальний капітал, чіткому означенню не підлягає; існує лише ознака, яка вказує, що процес такого переростання розпочався: кванти матеріального обміну з системи „виробництво-споживання" трансформуються у кванти духовного обміну системи „пізнання-творчість". Тобто виробниче спілкування, структуроване з матеріальних елементів (знаряддя праці, продукт праці, товар, ринок), переходить в духовне спілкування, структуроване з нематеріальних елементів (знання, ідеї, здібності, статус, рейтинг, влада і т. п.). Підтверджується давно відома життєва істина: хто має більше матеріальних ресурсів, у того відкривається більше духовних можливостей. А це в суспільно-політичній сфері дає відому аксіому: наявність економічної власності є основою політичної свободи. Прикро, але без матеріального підґрунтя духовна творчість не матиме розвитку - не вийде за межі свого суб'єкта: для поширення творчого продукту необхідним є матеріальний носій. Хто може сказати, скільки художніх талантів не змогли себе реалізувати через матеріальну скруту? І чи мали б ми Шевченка, якби не пани-меценати?

Loading...

 
 

Цікаве