WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальний капітал і квантифікація суспільних процесів у сучасному соціумі - Реферат

Соціальний капітал і квантифікація суспільних процесів у сучасному соціумі - Реферат

Реферат на тему:

Соціальний капітал і квантифікація суспільних процесів у сучасному соціумі

Предметом дослідження виступає соціальний (а не суспільний) капітал і квантифікація суспільних (а не соціальних!) процесів, в зв'язку з чим виникає потреба чіткого розмежування понять „соціальне" і „суспільне". Треба визнати, що дефінітивного диференціювання згаданих понять в широкому спектрі літературних джерел немає, а це означає: розрізнення „соціального" і „суспільного" ще не стало ні логічним принципом, ні методологічним правилом наукових досліджень. Зокрема, в „Сучасному тлумачному словнику української мови" слово „соціальний" подається як синонім слова „суспільний" [13; 818, 842]. Бачимо оправданим сприйняти як раціональну думку тих дослідників, які суттєвою характеристикою „суспільного" вважають його орієнтацію на постановку і вирішення перспективних (проблемних) завдань людської спільноти (тобто сутність суспільного - в проекції на майбутнє); визначальною рисою „соціального" - орієнтацію на забезпечення „сьогоднішнього" соціального комфорту, тобто досягнення, збереження і відтворення соціальних благ (отже, сутність соціального - в проекції на теперішнє). Якщо ці поняття наповнити реальним змістом, чим вони конкретизуються і виявлять формат свого дійсного існування, то побачимо, що „суспільне" включає в себе феномен державних інституцій, а „соціальне" функціонує поза ними, хоча з ними і взаємодіє [10, 13].

Отже, орієнтуючись на майбутнє, „суспільне" намагається змінити формат соціального простору через постановку і вирішення загальнозначимих завдань розвитку, а „соціальне" - вдосконалити наявний соціальний простір через подолання дискомфорту аж до вирішення соціальних протиріч [10, 14]. В підсумку, „суспільне" вказує на „одержавлений соціум", а „соціальне" - на „бездержавний соціум".

Більшість зарубіжних дослідників дотримується гуманістичного підходу до теорії громадянського суспільства, акцентуючи думку, що формування його інституцій відбувається для удосконалення системи людських стосунків. Зокрема, американський соціолог Дж. Александер називає громадянське суспільство „сферою людської солідарності", його співвітчизник М. Уольцер - „простором непримусової людської асоціації", а німецький філософ Ю. Габермас - „публічною сферою суспільної взаємодії" і „життєвим світом людини" [7, 111].

У зв'язку з тим, що соціальний капітал, а з ним і квантифікація суспільних процесів, характеризують взаємозв'язки, які виникають між людьми в усіх сферах їх життєдіяльності, ці поняття мають міждисциплінарний характер, їх дослідженнями займаються фахівці багатьох галузей наук. Отже, концепції соціального капіталу і квантифікації суспільних процесів дозволяють вивчати проблеми сучасного суспільства через взаємозалежності між його структурними елементами з точки зору людських взаємин [6, 27]. Поняття соцільного капіталу відоме з 20-х років минулого століття, однак концепція соціального капіталу набуває поширення і стає предметом дискусій у західній соціології з опублікуванням праці професора Гарвардського університету Р. Патнама і його колег Р. Леонарді та Р. Нанетті „Творення демократії. Традиції громадянської активності в сучасній Італії" (1993) [8]. Поняття квантифікації суспільних процесів, зокрема, процесів розбудови громадянського суспільства, з'являється в українській науковій літературі з початком нинішнього століття [9, 46-49]. Фахівці сходяться на думці, що соціальні відносини, які обумовлюють горизонтальну і вертикальну складові суспільної мобільності особи як суб'єкта управління і спільноти як об'єкта управління, вимагають оновлення понятійного апарату і модернізації механізму його застосування [5, 31].

З огляду на застереження окремих фахівців щодо „легітимності" згаданих понять (дехто навіть пропонує сприймати словосполучення „соціальний капітал" і „суспільна квантифікація" не більше як метафорами або образами), зауважимо, що всяке наукове поняття, перш, ніж стати академічною дефініцією, проходить тернистий шлях від образного уявлення (читайте, метафори) через виокремлення суттєвих ознак до утвердження його необхідності, в першу чергу, як елемента пізнавального інструментарію. Про це писав П. Юркевич: „Все в нашій душі має форму, образ; те, що існує, саме тому супроводжується певним виразом" [15, 696]. Отже, без образу, певним чином вираженого, не обійтись і в становленні понять „соціальний капітал" і „суспільна квантифікація", суть вони відображають реальні об'єкти і процеси.

Одним із перших здійснив систематизований розгляд соціального капіталу французький соціолог П. Бурдьє, який, чітко відокремивши соціальний простір від фізичного (чим заклав основи диференціації капіталу на соціальний, як нематеріальний або позаекономічний, і матеріальний, або економічний, тобто, виробничий, банківський, фінансовий тощо), вказав, що соціальний капітал виступає сукупністю наявних або потенційних ресурсів, які передбачають наявність системи певною мірою інституціоналізованих відносин взаємного розпізнавання або визнання [16; 2,3].

Оригінально здійснив системний аналіз процесу формування соціального капіталу американський дослідник Дж. Коулмен, який акцентує на ролі соціального капіталу у створенні людського капіталу, зокрема, в досягненні індивідом певного освітнього рівня. Варто підкреслити, що одним з механізмів формування соціального капіталу він вважав привілейований доступ до інформації. Саме в цьому процесі індивід виступає у подвійній ролі: на першому етапі - як реципієнт, який одержує можливості доступу до інформації, на другому - як донор, який „ділиться" (віддає частину) отриманою інформацією для розширення доступу за допомогою обміну [19, 95-121].

Дж. Коулмен приходить до висновку: соціальний капітал - це ресурси соціальних відносин і мереж відносин, які полегшують дії індивідів завдяки формуванню взаємної довіри, визначенню взаємних обов'язків та очікувань, формулюванню та запровадженню соціальних норм, створенню асоціацій [18, 307].

Якщо окремі фахівці в тлумаченні соціального капіталу акцентують на тісній взаємодії між суб'єктами суспільних відносин, то ще один американський дослідник Р. Берт визначає соціальний капітал як „приятельські контакти між колегами по службі та більш широкі контакти, через які Ви маєте змогу використовувати свій фінансовий і людський капітал" [17, 9].

Для Ф. Фукуями, який виводить соціальний капітал з культури співробітництва, соціальний капітал - це неофіційна норма, що нею формується співробітництво між індивідами як умова ринку і ліберальної демократії. В такому розумінні, економічна функція соціального капіталу полягає в зменшенні трансакційних (комунікативних) витрат, пов'язаних з механізмом координування дій, формування контрактів. Економічна емпірія ілюструє: формальний обмін інтелектуальними технологіями в рамках діяльності економічних суб'єктів спричиняє великі витрати, а це підвищує довіру до неформальних відносин для зменшення цих витрат [20].

Аналіз соціологічних досліджень і публікацій підтверджує, що українські науковці проблемі соціального капіталу приділяють все більше уваги. Зокрема, В. Степаненко здійснив аналіз концепції соціального капіталу в умовах посткомуністичного суспільства і показав його зв'язок з формуванням громадянського суспільства в Україні [12, 24-41]; М. Лесечко та А. Чемерис аналізують соціальний капітал з позицій державного управління та стосунків держави з носіями соціального капіталу; Е. Гугнін та В. Чепак визначають соціальний капітал як одну з форм капіталу, що, будучи багатофункціональним, сприяє задоволенню інтересів індивіда і водночас обслуговує суспільні та групові інтереси [4, 49-56]. Особливо важливі висновки зробив А. Бова: визначивши складовими соціального капіталу членство в громадських і політичних організаціях, довіру до формальних і неформальних мереж, вказав на тенденцію зменшення соціального капіталу в Україні і підкреслив, що особливістю цієї тенденції є зниження довіри до органів державної влади та падіння громадської активності на фоні збільшення довіри до сім'ї, родичів, колег, церкви і, відповідно, активізацію діяльності саме в родинній та церковній сферах [3; 9, 143].

Комфортнішим є життя громадян у спільноті, котра володіє великим фондом соціального капіталу: структури громадянської активності формують позитивні норми взаємин і заохочують соціальну довіру, зменшують стимули до опору зі сторони окремих індивідів процесу досягнення колективного блага [11, 147].

Loading...

 
 

Цікаве