WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціально-економiчнi процеси в Україні - Реферат

Соціально-економiчнi процеси в Україні - Реферат

Політика національної безпеки повинна завчасно визначати „подразливі" соціальні чинники, до яких сьогодні безперечно входить і плата за житлово-комунальні послуги, та об'єктивно оцінювати їхню загрозу соціально-політичній стабільності у державі.

Загальна характеристика соціальної ситуації в Україні

В Україні також відбувається звільнення від конвенції ідентичності, але зовсім з інших причин. Затяжна економічна криза, зупинка промислових підприємств (тобто фактично вилучення людей із спільних економічних практик), багатомісячні невиплати заробітної платні ставлять під сумнів, а то й просто заперечують колишні фахові та соціальні ідентичності. Основні ресурси ідентифікаційних практик — винагорода за працю, визнання й престиж, реалізація компетенції та відповідальності, підтверджуваність очікувань — виявилися практично недоступними для значної частини населення. Подібний дефіцит ресурсів підриває ідентичності. Більшість індивідів явно втратила контроль над власною економічною та соціальною ситуацією.

Український соціум безсумнівно є диференційованим, гетерогенним, а його структуру визначає взаємодія двох тенденцій — тенденція до поглиблення нерівності і водночас, хоч би як парадоксально це звучало, тенденцією до соціальної гомогенізації. В останні роки в нашій країні спостерігається небачене зростання реальної соціальної однорідності: невиплати винагороди за працю фактично означають не підтвердження державою (основним інститутом суспільства) професійних і кваліфікаційних відмінностей, тобто зрівнювання всіх у тій економічній ситуації, що склалася. Більше того, оскільки для більшості пенсіонерів установлено єдиний розмір пенсій, не визнаються і відмінності щодо характеру, тривалості і т. ін. праці кожного у минулому. Колишні конвенції, правила і зразки взаємодій або частково деінституціалізовані, або не повністю інституціалізовані. Так, скажімо, легітимність державної власності адже ґрунтовно підірвано, проте ще дуже далеко до легітимізації приватної власності. Поширення неінституціалізованих відмінностей чи стратифікацій засвідчує, що правила, на основі яких здійснюється доступ до обмежених ресурсів (до влади, власності, престижу), позбавлені визначеності, через що індивіди й групи змушені винаходити їх самостійно, вступаючи в не інституційні взаємодії і укладаючи між собою відповідні угоди. Інакше кажучи, доступ до ресурсів здійснюється за умов неповноцінних правил або ж зовсім без таких. Останнє спонукає індивідів та групи до дій, що лежать поза загальноприйнятим ціннісним або етичним контекстом та не мають жодних міцних суспільних підстав значущих якщо не для всіх, то для більшості.

Наслідком явного домінування процесів деінституціалізації над процесами "уяви, що інституціалізується" (Касторіадіс) стали необоротне знецінювання раніше інтерналізованих зразків і стандартів поведінки, тих габітусів, які забезпечували індивідам і групам соціальну компетентність, тобто вміння і навички правильно розуміти, оцінювати те, що відбувається, та ефективно діяти, виходячи з такого розуміння і оцінок, можливість невимушене почуватися в стихії соціальності. Несподівану і вельми значну соціальну перевагу одержали ті індивіди, які на початку суспільних трансформацій не володіли усталеними габітусами (насамперед, молодь, і передовсім молодь великих міст), а також ті, чиї габітуси виявилися вкрай інструментальними за нових умов. Решта ж опинилась у стані "проблематизованих ідентичностей і габітусів", не підтверджених емпіричною практикою та "значущими іншими" (державою, організаціями, колективними уявленнями).

Процеси структуризації в Україні — це водночас і наслідки, і передумови поділу та переділу влади і власності. Оголошений життєво важливим рух до ринкової економіки супроводжується виразними тенденціями до деіндустріалізації (зупинка і закриття підприємств, декваліфікація робітників та інженерів), натуралізацією обміну між економічними суб'єктами, відродженням архаїчних форм самозабезпечення товарами й послугами, поширенням практики перерозподілу доходів через формування неофіційного ринку зайнятості, створення каналів руху фінансових ресурсів за межами банківської системи і та ін. Інакше кажучи, внаслідок комплексного впливу явних і прихованих чинників у соціальній структурі локально й парцелярно складаються конфігурації позицій, а спільним контекстом їхнього існування залишається довільна автономізація сегментів і фрагментів соціального цілого, причому ці сегменти і фрагменти конституюють власні правила самоорганізації, будучи не в змозі утвердити загальних.

Відділення позицій (статусів) від систем винагороди, незавершеність процесу дроблення .і присвоєння власності й політичної влади зумовлюють можливість і навіть необхідність розпаду обов'язкової для функціонально залежних систем ідентичності індивідів і позицій" їхню взаємну диференціацію чи навіть відчуження і відторгнення. Утворився розрив між "уявною" та "реальною" належністю до верстви чи групи. (Цей процес зачепив, певна річ, не всіх, але дуже багатьох). "Уявна" належність, пов'язана з попереднім життєвим досвідом, освітою, професійною кар'єрою, поставлена під сумнів наявними умовами і не потверджується "значущими іншими". Належність (до позиції, статусу, організації) і участь — віднині не те саме. За відсутності систем винагороди належність поставлено під сумнів, отже, зникла і жорстка обов'язковість участі, контроль за якою заздалегідь приречений на неефективність. Інакше кажучи, оскільки ресурси ідентифікації виявилися недосяжними і невизначеними, значна частина простору ідентифікаційних практик перетворилася на "проблемний простір". І в особистісному, і в соціальному аспектах питання ідентифікації стали центральними для структури суспільства.

В Україні, безсумнівно, відбувається зміна типу соціальної структури. Власність, гроші, влада, повага, визнання, культурна спадщина, традиції, історія та інформація, символи, нарешті, — все є об'єктом конкуренції, перерозподілу і присвоєння. Українське суспільство постає сьогодні як суспільство "нічиїх" речей. Тут мало що усталено комусь належить; у багатьох випадках важко сказати, чи здійснилася диференціація державної, колективної і приватної власності (тим більше, що державна власність використовується як приватна); чи за правом, легітимне володіють власністю її нинішні господарі. Можливість для включення у нову гру зі значними економічними й соціальними ставками та готовність узяти в ній участь, реальні знахідки і втрати — ось що найчіткіше диференціює агентів взаємодії. Порівняно з недавнім минулим, без сумніву, спостерігаються помітні зрушення, внаслідок яких утворилася строката й неоднорідна картина, відбулося не передбачуване переміщення й розміщення індивідів, спільнот і організацій в спільному континуумі взаємодій. Реконструкцію цієї картини соціологи ще не здійснили, не вироблені й релевантні поняття для окреслення явищ, що намітились. Проте певні особливості, які найбільше впадають у вічі, вже можуть бути предметом обговорення.

Корпорації у соціальній структурі

Форми асоціації індивідів, що колись виникли у процесі підтримання спільного життя, вже не виходять за межі культури. Часто невидимі й майже невідчутні, вони, однак, і надалі існують у світі власне людського, знаходячи конкретних соціальних носіїв або ховаючись у особливих соціальних нішах. Фратрія, безумовно, належить до давньої історії, а цех — до середньовіччя. Але так само справедливо й те, що фратрії й цехи, як і колись, залишаються формами взаємодії індивідів. Не дуже поширені, відсторонені модерними типами спільності, вони зберігаються на периферії сучасної соціальності й культури. Проте у певних історичних і політичних ситуаціях якимись не завжди явними й легко виявленими, але потужними струменями вони переносяться до життєво важливих центрів соціумів, стаючи найефективнішими інструментами досягнення певного спектру мети. Складається враження, що кризи й трансформації дають нове життя архаїчним колективним утворенням.

Варто було б поміркувати над тим, яким чином індивіди доступними зразками для копіювання й наслідування в змозі відтворювати архаїчні форми колективності. Можливо, ці форми наново винаходять і вигадують, конструюють з наявних умов і засобів діяльності в конкретних обставинах. Хоч як би там було, ситуація перерозподілу ресурсів явно потребує, щоб індивіди, якщо вони прагнуть досягти конкурентноздатності, у змаганнях за блага створювали асоціації подібного типу та вступали у релевантні їм взаємини.

Нинішня реальність привертає увагу соціолога до певного різновиду соціальних утворень, а саме до "чинних структур" ситуації перерозподілу багатства, влади, престижу, культури, символів. Такі утворення найзручніше, мабуть, називати корпораціями (від латин. corporatio — об'єднання, товариство, спілка на основі цехових, групових інтересів, об'єднання для досягнення мети у суспільній сфері).

Loading...

 
 

Цікаве