WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Політична ситуація в Україні - Курсова робота

Політична ситуація в Україні - Курсова робота

розділилися наступним чином: за підтримку соціалістичного ладу висловились 22%респондентів в цілому по Україні (з них третина опитаних на Сході і лише 8% - на Заході країни), за підтримку капіталістичного устрою - близько 13% (кожний четвертий у столиці і кожний п'ятий на західноукраїнських землях). Парадоксальним, але й характерним для масових політичних настроїв є одночасно підтримка обидвох полярних устроїв (так висловилось 24% респондентів), гаслом яких, очевидно, є вислів: "Працювати, як при соціалізмі, о гроші отримувати, як при капіталізмі".
Велике розпорошення політичних симпатій зафіксовано київськими соціологами і щодо підтримки респондентами певних політичних партій. В цілому по Україні кожний десятий висловлювався на підтримку комуністів і соціалістів. Вдвічі менше прихильників було у націонал- і соціал-демократів. В регіональному розрізі у столиці найбільше підтримували націонал-демократів і лібералів, на заході - націонал-демократів і націоналістів, в центральному та східному регіонах - комуністів і соціалістів, на півдні - переважно соціалістів, в Криму - соціалістів і соціал-демократів. Отже, припущення київських соціологів про "політичну географію" України та підтримку регіонами певних політичних партій виявилося цілком слушним і втілилось у чітке розмежування політичних сил в українському парламенті. Нині з загального числа депутатів Верховної Роди трохи менше половини належить до певних політичних партій, а решта - до так званих безпартійних або незалежних депутатів. Серед депутатів-представників політичних партій велику перевагу мають ліві (комуністи, соціалісти, члени селянської партії), які посідають приблизно 70% місць. На протилежному краю політичного спектру українського парламенту знаходиться близько 23% представників правих і правоцентристських партій (КУН, УРП, НРУ, ДемПУ, ХДПУ). Центр політичного спектру утворюють малочисельні представники таких партій, як Громадянський конгрес України, Партія праці, СДПУ, ПДВУ, питома вага яких складає всього близько 7% (підрахунки народного депутата А.Білоуса).
Разом з тим слід відзначити, що серед населення всіх регіонів України підтримують певні політичні партії лише 43% опитаних, в той час як більше половини респондентів не підтримує жодної політичної партії або ще не визначилась зі своїми політичними симпатіями, оскільки програми існуючих партій не відповідають їх інтересам і прагненням. Більшість дослідників політичних процесів в Україні зазначає, що велика частина населення країни взагалі не цікавиться політичним життям, розчарована в політиці і особливо в політичних діячах. В Україні відбувається зростаюча деполітизація громадян, перетікання їх інтересів у сферу приватного життя, сімейних відносин і дозвілля. Частково це пояснюється тим, що влада здебільшого ігнорує потреби і запити пересічних людей, змушуючи їх відчувати власну безпорадність і нездатність вплинути на вироблення і прийняття політичних рішень. Лише 5,6% опитаних вважали, що вони здатні зробити щось реальне у випадку порушення владою прав людини або ігнорування нею їх інтересів. 65,7% респондентів відчувало власне безсилля в ситуації, коли б уряд прийняв рішення, які ущемляють їх інтереси.
Аналіз даних конкретно-соціологічних досліджень, здійснений відомим харківським соціологом О. Якубою, дозволив їй виявити наступні явища і тенденції розвитку політичного життя в Україні:
o кризовий стан політичних відносин (коли проголошення політичного курсу переходу до демократії і навіть певні конкретні заходи в цьому напрямку ще не привели до реального демократизму всього політичного життя);
o нерозвинутість політичних відносин і незрілість багатопартійної системи (це знаходить прояв у негативній оцінці різними соціальними групами і спільнотами політичних партій; на загал вважається, що ці партії не здатні представляти і захищати інтереси людей, а ведуть лише боротьбу за владу, впливи і привілеї);
o відсутність довіри до політичних структур (партій, політичних лідерів, представників центрального та місцевих органів влади, депутатів Верховної Ради і навіть Президента);
o відносне зменшення прихильників незалежності України (особливо в Криму та в донецькому регіоні, де більше третини опитаних у 1994 p. вважали себе громадянами неіснуючого Радянського Союзу);
o зниження політичної активності молоді.
1.3. Сутність проблеми та її актуальність
Соціальне середовище сучасного суспільства визначає безліч диференціація. Сьогоднішня. Україна не є в цьому сенсі винятком. Її суспільну солідарність постійно піддають випробуванням всілякі соціально-економічні, регіональні, етнічні, релігійні та інші розбіжності. Свій "внесок" у суспільну напруженість робить і політико-ідеологічна диференціація, наочним проявом якої стають парламентські та президентські вибори. Йдеться про те, що саме у виборах представницьких органів країни або її Президента дістають реальний прояв різні, нерідко протилежні, політичні та ідеологічні уподобання громадян. При цьому передбачається, що прихильники політичних партій певної орієнтації - "лівої" чи "правої" - голосують на виборах, як правило, за кандидатів саме від "цих" партій.
Проте "ліво-права" електоральна поведінка населення - це, хоча й важлива, але тільки одна, зовнішня ознака "ліво-правої" дихотомії сучасного суспільства. Є ще й внутрішній зміст цієї диференціації, пов'язаної з відповідним розмежуванням політико-ідеологічних орієнтацій, уподобань і настанов населення. Спробуємо, відштовхуючись від класичного образу (моделі) "ліво-правої" політико-ідеологічної диференціації, накреслити її контури та внутрішнє наповнення саме в умовах перехідного періоду, в якому перебуває наше суспільство.
Досвід показує, що в суспільному середовищі прибічниками "лівих" політичних програм стають люди, яким більше притаманний характер виконавців, аніж творців. У психологічному плані такі люди звичайно не воліють бути провідними, вони задовольняються рухом слідом за лідерами. Поліпшення свого добробуту ці люди пов'язують не з реалізацією власних можливостей, а із зростанням багатства їхнього колективу, організації, цілого суспільства і справедливим розподілом вироблених благ.
Програми дій "правих" політичних партій, як правило, декларують позицію і захист інтересів власників і підприємців, а також широких верств середнього класу. Для них характерне тяжіння до стриманого державного регулювання економіки. Вони висловлюються на користь заохочення вільного ринку, стимулювання приватного бізнесу, приватизації державного майна, скорочення державного сектора економіки. Ще одна характерна риса "правої" політичної ідеології полягає у тяжінні до стриманої соціальної політики держави. Досягнення стану соціальної справедливості "праві" політичні партії вбачають у рівності всіх стосовно можливості заробити. Соціальна нерівність тлумачиться як невід'ємний атрибут суспільства,
Loading...

 
 

Цікаве