WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологічна діяльність Михайла Драгоманова - Реферат

Соціологічна діяльність Михайла Драгоманова - Реферат


РЕФЕРАТ
з соціології на тему:
Соціологічна діяльність Михайла Драгоманова.
ПЛАН
1. Вступ
2. Життєвий шлях Михайла Драгоманова
3. Національні ідеї Михайла Драгоманова.
4. Ліберальні погляди Михайла Драгоманова.
5. Соціологічна діяльність Михайла Драгоманова.
6. Висновок.
Список використаної літератури.
ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (18/30.09.1841 - 20.06/02.07.1895) - історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864 - 75 рр. викладає тут історію, веде резонансну публіцистичну діяльність, стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874 - 75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876). Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876 - 89 рр. плідно й активно працює в Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видає зб. і ж-л "Громада" (1878 - 1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" - перший укр. соц. осередок; здійснює - через М. Павлика та І. Франка - визначальний вплив на укр. радикальний рух у Галичині. 1885 р. через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії нац. ідеї. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881 - 82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889)та ін. З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.
Людина різнобічного обдарування, Драгоманов зробив вагомий внесок в історію, літ. критику й літературознавство, етнографію і фольклористику, політологію й соціологію, філософію політики і філософію історії. Розпочавши розбудову своїх світоглядних позицій з ідей романтизму, згодом формує досить еклектичний світогляд з орієнтацією на наукове тлумачення світу, філос. домінантами якого були позитивістські засади. Віддаючи перевагу ідеям Прудона, в т. ч. й соціалістичним, був щодо них, як і всіх інших ідейних феноменів доби (наприклад, близької йому концепції О. Конта), "єретиком", послідовно реалізуючи засади критицизму, без яких неможливе самостійне теоретизування. Гасло Драгоманова - "в культурі - раціоналізм, у політиці - федералізм, у соціальних справах - демократизм". Проте декларований раціоналізм підлягає внутрішнім обмеженням, бо у філософії Драгоманова присутні властиві укр. духовній традиції антропологічні акценти й етична зорієнтованість. Обстоюючи "етичний соціалізм", піддає критиці як рос. народництво, так і марксизм. У центрі історіософії Драгоманова - ідея суспільного поступу, змістом якого є збагачення духовної культури і зміцнення соціальної справедливості, критерієм - утвердження ідеї невід'ємних прав людини, а рушієм - не окремі ("іст.") народи, а весь склад людства. Філософія політики Драгоманова ґрунтується на ліберальній ідеї, згідно з якою вища цінність визнається за особистістю. Утвердження свободи в історії є одночасно, згідно з доктриною Прудона, обмеженням держави та її ін-тів як чогось зовнішнього, іманентно не притаманного людині. Суспільно-політ. ідеалом Драгоманова є "безначальство", анархічний лад, суть якого становить спілка добровільних асоціацій вільних і рівних осіб з усуненням із суспільного життя авторитаризму - через федералізм і самоуправління громад як самостійних соціальних одиниць і регіонів. До асоціацій Драгоманов відносив і нації - необхідні елементи суспільної організації людства: "Людство є лиш сукупність націй". Нації - іст. утворення; немає незмінного нац. характеру, він є результатом іст. розвитку спільноти і тому необхідно мінливий. Але попри всю суттєвість нації, національності пріоритетними залишаються громади, що складають своєрідні суспільні молекули. При тому Драгоманов відкидав "не національності, а націоналізм, а надто такий, котрий сам себе виразно протиставляє людськості, або космополітизмові... космополітизм в ідеях і цілях, національність в ґрунті й формах..." Примат громад не тільки надав соціалізму Драгоманова своєрідного ("громадівського") характеру, а й уплинув на його прихильність до засад федералізму: федеративна спілка вільних самоврядних громад має явні переваги порівняно з унітарною державою, оскільки створює передумови для вищого ступеня людської свободи. У цій позиції, як і в критиці централізму імперської влади та обстоюванні політично-нац. автономії України у федеративній спілці, знайшли відбиток і традиції кирило-мефодіївців. Водночас до головних політ. завдань українства Драгоманов відносив усвідомлення нац. єдності українців, поділених між різними держ. утвореннями. У розвитку нац. самосвідомості вирішальна роль належить культурницькій діяльності та освіті, здійснюваним укр. свідомою інтелігенцією. Цей культурницько-просвітницький акцент грунтувався на визнанні пріоритетним еволюційного шляху просвіти щодо революційних форм іст. змін. Але Драгоманов не заперечував ні можливості революційних змін, ні того, що нац. визволення невіддільне від соціальної емансипації; адже у націй, позбавлених власних привілейованих верств, зведених, як українці, до селянської маси, нац. і соціальний рухи зливаються в одне. Тож для Драгоманова "поганий той радикал на Україні, який не став "свідомим українцем". Будучи переконаним лібералом, він обстоював відокремлення церкви від держави й секуляризацію громадського і культурного життя, якої, на його думку, особливо потребувала Галичина. Із християнських конфесій спеціально цікавився протестантизмом, як таким, що певним чином корелює з лібералізмом.
Україна переживає непрості часи формування громадянського суспільства. Це зумовлює радикальні перетворення в політичній, економічній та духовній сферах нашого життя.
Повернення України в русло загальноцивілізаційного розвитку бачиться виключно на шляху ринку, демократії, широких особистих прав і свобод громадян. Іншого шляху просто немає. Прийшов час рішуче і назавжди відмовитися від утопічних міфів про світле соціалістичне майбутнє.
В цій ситуації неминуче підвищується інтерес до ідеології та цінностей лібералізму, рівно як до діяльності ліберально-демократичних партій, що існували в Україні. Це очевидно і цілком закономірно, адже тільки об'єктивний аналіз минулого дає можливість певною мірою передбачити майбутнє.
Відомо, що історично для українського народу було характерним прагнення до індивідуальної свободи і рівноправності в громадському житті. Тому є достатньо причин припускати, що українські національні традиції виступали в якості однієї з умов виникнення ліберальних ідей в Україні, бо вони відобразилися на менталітетіїї народу. З другого боку, ліберальні погляди формувалися і еволюціонували паралельно зі свідомим лібералізмом та демократизмом, що розвивалися, на думку Михайла Драгоманова, не стільки на історико-національному, скільки на загальноєвропейському грунті. В Україні ці ідеї перепліталися, змішувалися з місцевою традицією політичних вольностей і державної автономії.
В роботах істориків 20-40-х рр. ХІХ ст. вже ясно проглядають
Loading...

 
 

Цікаве